Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Ніна Гернет, Григорій Ягдфельд

Катя та крокодил

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Б.Калаушин

Глави: 1, 2, 3, 4-5, 6-8, 9, 10-11, 12, 13, 14-15, 16-17, 18-19, 20-21, 22-23, 24-25, 26-27, 28-29.

 

Років п'ять тому, коли Мітя ще тільки пішов до школи, його батько, капітан далекого плавання, привіз із Африки дивне яйце.

Ніхто, навіть сам тато, не знав, чиє це яйце і чи живе воно. Але, про всяк випадок, тато з Мітею поклали яйце в коробку з ватою і поставили біля батареї парового опалення.

Довгенько воно там лежало, і нянька вже не раз збиралася його викинути. Але якось Мітя, увійшовши до кімнати, побачив у коробці порожню шкаралупу, а в темному куточку під батареєю — дивне маленьке створіння, схоже водночас і на ящірку, і на казкового дракона. Це було крокодиля.

Мітя став найвідомішим першокласником у школі. Не тільки його товариші, але навіть дорослі учні з сьомих та восьмих класів приходили подивитися на домашнього крокодила. У «Піонерській правді» була стаття «Гість із Африки» і фотографія: Мітя з крокодилям.

Мама довго носила в сумочці цю газету та показувала її всім.

Один хлопчик запропонував Міті за крокодила фотоапарат «Піонер» і зібрання творів Міхалкова, але Мітя відмовився.

Мамі також дуже подобалося крокодиля, і особливо те, що всі йому дивувалися. Показуючи крокодила знайомим, вона казала:

— Нехай живе. Все ж таки своя амфібія в домі.

Не подобався крокодил тільки няньці Ганнусі. Вона чомусь боялася його навіть більше, ніж мишей, та казала, що він схожий на нечисту силу. А коли Мітя питав її, як же виглядає нечиста сила, нянька відповідала:

— А ось так і виглядає, як оця гадина... Поступово до крокодила звикли, і зацікавлені перестали приходити. Крокодил жив у квартирі як звичайна домашня тварина, повзав де хотів, плавав спершу в кориті, а потім у ванні.

Крокодил ріс і з кожним днем подобався мамі все менше і менше. А в Міті було все більше й більше неприємностей: чомусь саме Мітя був винен у тому, що крокодил відкусив половину маминої нової панчохи «капрон», і в тому, що з контролершею електроструму сталася істерика, коли з темного коридору виповзло до неї чудовисько майже у метр довжиною.

А минулого року крокодил вкусив за п'ятку няню Ганнусю, коли вона замітала підлогу. Взагалі, було багато такого, про що довго і неприємно розповідати.

Але справжні нещастя почалися з цієї осені.

Тато подарував Міті з нагоди переходу до п'ятого класу «Життя тварин» Брема. Мітя, зрозуміло, прочитав усе, що там повідомлялося про крокодилів, і мав необережність сказати мамі, що їхній крокодил належить до виду нільських крокодилів, а скоріше за все — це велетенський мадагаскарський, який водиться на південь від Лімпопо.

Лімпопо на маму не подіяло. Але, почувши «велетенський», вона перемінилася.

Того ж вечора, щойно Мітя заснув, вона схопила Брема і стала читати розділ «Панцирні ящери», і одразу ж натрапила на те, що її цікавило.

— «Нерідкі випадки, колм крокодили стягували людей з плоскодонних човнів...» Так я і думала! — прошепотіла мама і продовжувала читати: «...людей він поїдає спокійно, увечері або вночі, для чого забирає їх на берег у відокремлене місце...» Який жах! — сказала мама. — Заснути в ліжку, а прокинутися у відокремленому місці, в якійсь пащі!

Коли ж вона дійшла до нільського крокодила і дізналася, що «зустрічаються екземпляри, що сягають десяти метрів», вона закрила книжку. З неї було досить.

Тієї ж ночі вона схопила сантиметр і нервово виміряла довжину кімнати. Їй довелося вийти в коридор і втупитися в його протилежну стінку, та й те виявилося всього шість метрів сімдесят сантиметрів.

— Отже, скінчиться тим, що він зламає стінку і засуне хвіст до чужої квартири! Пригріли змію на своїх грудях... — гірко сказала мама.

Всю ніч вона не спала, а вранці зажадала, щоб крокодила не було.

І хоча Мітя з Бремом в руках доводив, що сам вчений вважає цю цифру — десять метрів — перебільшеною, мама стверджувала, що, якби це була неправда, Брем про це не писав би.

Коли ж Мітя прочитав уголос, що крокодил досягає таких розмірів тільки через сто років, мама заявила, що це дореволюційне видання, і що Брем застарів.

З того часу мама час від часу підходила до крокодила і вимірювала його сантиметром.

Це продовжувалося аж доти, поки крокодил ледь не відкусив їй пальця.

Тоді вона стала прикидати довжину на око, і це було ще гірше, бо кожного разу виявлялося, що крокодил виріс ще мало не на півметра.

Зовсім погано стало навесні. Коли скінчилися заняття, школу почали ремонтувати, і треба було кудись подіти на літо живий куточок. Школярі, що залишалися в місті, розібрали тварин по домівках. Мітя теж узяв двох кроликів, шпака, що вмів говорити «здрастуйте» і «кроком руш», і черепаху.

Але через крокодила атмосфера в домі була вже напружена, і мама з нянькою зустріли нових тварин без ентузіазму. Нянька негайно зарахувала говорющого шпака до нечистої сили, а мама сказала, що вона не якесь там травоїдне і не зобов'язана жити у звіринці.

Вона схопила капелюха й сумочку, щоб іти до директора школи. Міті вдалося досягти миру на дуже важких умовах: він заприсягнувся здати восени до школи разом із іншими тваринами і крокодила — це по-перше; а по-друге, зобов'язався стежити, щоб крокодил не зіпсував більше жодної речі. Натомість мама погодилася терпіти в квартирі тварин до 31 серпня.

А сьогодні вранці сталося ось що: мама, Ганнуся і Мітя пили чай. Ганнуся взяла молочник і нахилила над своєю чашкою.

Та раптом чашка поїхала в бік, а цівка молока полилася на скатертину.

— Це ще що? — грізно запитала нянька Мітю.

Але в цей час по столу все швидше й швидше поїхали цукорниця і вазочка з варенням. Няня встигла схопити підставку для ножів і притиснула її до грудей.

Скатертина повзла по столу, як жива. Із дзвоном і гуркотом сипалося на підлогу все, що стояло на столі. Мама схопила кінець скатертини і потягнула до себе.

Лився чай з перекинутих склянок, розповзалося варення... Мама тягла... Над столом з'явилася морда крокодила, який висів на скатертині.

Мітя вчепився в крокодила. Йому вдалося нарешті відірвати його — правда, разом із шматком скатертини в пащі.

— Божевільня якась! — кричала мама.

— Я звільняюся! — буяла Ганнуся.

— Здррасстуйте! — весело крикнув шпак з клітки.

І це невинне слово переповнило чашу маминого терпіння. Вона сказала залізним голосом:

— Геть! Весь твій звіринець!

— Як?! — обурився Мітя. — А кролики тут до чого? А черепаха? Що вони тобі зробили?..

Ганнуся раптом заголосила і витягла з-під столу перекушений навпіл мамин лаковий черевик.

— Геть! — твердо сказала мама. — Усіх до одного! Або вони, або я!

 

Глави: 1, 2, 3, 4-5, 6-8, 9, 10-11, 12, 13, 14-15, 16-17, 18-19, 20-21, 22-23, 24-25, 26-27, 28-29.

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова