Барвінок і весна

Ось і хата діда Гната,
Сяють вікна, мов на свято,
Скрізь сучки, мов мозолі.
Горобець озвався в стрісі:
– Ані діда, ні Орисі,
Десь в онуків, на селі!

Через сад пішов Барвінок.
Теплий спомин в серці виник.
Голосок аж задзвенів:
– Ось, Ромашечко, дивися...
В цім городі я з’явився
Без сорочки, без штанів...

Тут мені допомагала,
І взувала, й одягала
Трудова моя рідня.
Тут гарячою порою
Доручили першу зброю
І славетного коня.

Повна спогадів, мов сливка,
Похилилася голівка,
Тепло стало від думок.
Ще город, немов чорнило,
Раптом – щось зазеленіло,
Мов смарагдовий димок.

Наче носики з кубельця,
З грядки виткнулись стебельця,
Уклонилися весні,
Вельми смішні, вельми раді,
Стали вряд, як на параді,
Хоч маленькі, та міцні.

Нахилився наш Барвінок
До усміхнених рослинок,
Аж напнувся поясок.
І тонкий, як павутинка,
До Ромашечки й Барвінка
Враз долинув голосок:

– Ну, з приїздом, карапузик!
– Хто ти, крихітко? – Гарбузик...
– От маленький жартівник!
Не Гарбузик ти, а шпулька!
– А пізнаєш, де Цибулька?
Де Редиска? Де Часник?

Лиш Барвінок став гадати –
Всі городні – реготати.
Все не так і – навпаки:
 Хлопчик Моркву сплутав з Маком,
Огірочка з Пастернаком,
І з Укропом – Кабаки.

Він показує – Картопля!
Виявляється – Конопля!
– Ось Петрушка! – Ні, Горох! –
Навіть тихий Коник Дзвоник
Деренчав, як ополоник,
Реготав за чотирьох.

Потім друзі для порядку
Підрівняли кожну грядку,
Взявши сапку та граблі.
І відразу в Огірочка
Засвітилось півлисточка,
Радість в кожному стеблі.

– Слава нашому Барвінку! –
Всі гукали без упинку.
– І Ромашечці хвала! –
Біля вушка раптом Бджілка
Розпростала срібні крилка,
Задзвеніла, загула.

– Ну, з приїздом, грамотію!
Я дивлюся і радію,
Що кохаєшся в труді.
Подивись, Ромашко мила, –
І краса росте, і сила
На прополотій гряді!

А тепер облишмо грядку, –
Завітайте в нашу хатку!
Добрий вулик, хоч старий!
Подивіться, друзі любі,
Як живе у справжнім клубі
Трудовий бджолиний рій!