Барвінок і весна

День і ніч гуде Комора,
Стольне місто Мухомора.
Цар немов помолодів.
– Чули? Грає вража сурма!
Тож готуймося до штурму
Всіх городів і садів!

Біля кожного барака
Жучить ратників Тхоряка:
– Світолюбів – ріж, коли! –
Б’ють зухвало барабани,
Бур’яни трясуть чубами:
– Виступаємо – коли?

Цар надів шолома й лати,
Наказав мерщій сідлати
Бойового Пацюка.
По болоту розтягайся
Аж до самого узлісся
Мухоморові війська.

Грізна сила в тому русі.
Наче танки, суне гусінь.
І жуки-броньовики.
Ненажери з Колорадо
Хоботки здіймають радо –
Іноземні вояки!

Бур’яни за бур’янами
Лиш гойдаються панами.
Браві сотники – в сідлі.
Замість коней – сірі мишки.
Лиш Тхоряка шпарить пішки:
Коні виросли малі!

Круг царя – гвардійці чорні,
Теж отруйні, мухоморні.
В пазурах по два ножі.
Вийшли з шумом за ворота.
Свиснув цар – і перша рота
Зупинилась на межі.

Буркуна гукнув Тхоряка:
– Кажуть, бравий ти служака! –
Гаркнув той: – Ми всі орли!
– Повертайся з сірниками.
Тихо, власними руками
Вулик з роєм підпали!

Розвернулась перша рота
І назад через ворота –
У торішній очерет.
Зняв Тхоряка чорну шапку:
– Ну, на бджолах ставим крапку.
Можна рухатись вперед!

Ось за валом – перша квітка.
Оточили, з’їли швидко,
Не лишивши і стебла.
Підвернулась грушка-дичка –
Залишилась тільки тичка,
А від яблуньки – мітла.

Мухомор уперсь на топір.
– Щось весна не чипить опір!
Розгортай у фронт полки!
Вище пильність! Не пустуйте! –
Раптом: – Людоньки, рятуйте! –
Донеслося здалеки.

– То волає рота перша!
Глотка в кожного, як верша! –
Зауважив Свинорий.
Придивились кінні й піші –
Мчить Буркун, зігнувсь на миші,
А за ним – бджолиний рій!

Бджоли вдарили з нальоту –
Повалили з ніг піхоту.
Розмели аванпости.
Впав Буркун з жалом у лобі.
Закричав Толобан: – Пробі! –
Миші витягли хвости.

Крикнув цар: – Готуй гранати! –
Гей, поганки! Бджіл прогнати!
Кидай шашки димові! –
Дим повився по узліссю,
Бджоли вгору піднялися,
Наче хмари грозові.

Підвелись війська опухлі,
Крутобокі, наче кухлі.
Ледь живий, рачкує Тхір.
Зникли геть лихі очиці,
Двісті жал стримить у пиці,
Голова немов пухир.

Серед диму з нірки виник
Із кийком в руці Барвінок.
Він дубцем Тхоряку впік.
Той угору як зів’ється:
– Хто це б’ється? Хто це б’ється?
І когось коліном в бік!

Той – сусіда трісь по носі,
Пам’ятає, певне, й досі.
Той – тому, а той – тому!
Голосів не чутно в реві,
Хтось під вухо дав цареві
В чорній куряві й диму,

Їхнє щастя – знявся вітер,
Мухомор сльозинки витер
І – Барвіночка уздрів.
Ухопився за шаблюку,
Підійняв конем пилюку
Наймогутніший з царів.

Як наскочить на героя!
А в Барвінка – що за зброя?
– Не втечеш! Візьму живцем! –
Та Барвіночок зненацька
(Деревина – теж не цяцька!)
Пацюка огрів дубцем.

Кінь вусатий – скік угору.
Довелося Мухомору
Простелитись по землі.
Він гукнув: – Рубай хлопчиська! –
Два Жучиська-Рогачиська
Нагострили вухналі.

Та звідтіль, де три дубочки,
З криком вибігли грибочки,
Грім гармат із-за ліска.
Повели атаку вмілу,
З фронту вдарили і з тилу
Славні Грибові війська.

Невблаганними рядами
Йшли піддубні за груздями
Звівши вгору кулаки.
А за ними – всі лисички,
Сироїжки-медсестрички
І сапери – маслюки.

Пречудову мали звичку
Бур’янів рубать на січку.
Облягли з усіх боків.
Білий Гриб летів на Бабці,
Меч тримаючи у лапці,
Підбадьорював грибків.

Але хто це в гущі бою?
Хвіст у Коника трубою!
Хто це ворога притис?
Б’є поганців, б’є доволі!
Це ж Ромашка в білій льолі,
У руках – Барвінків спис.

І Барвінок не зіває,
Бур’янам носи збиває,
Жах проймає хижаків.
Вже поганок зніс дві роти,
Тільки вік не побороти
Друзям гусінь і жуків!

Ніби чудисько стоглаве,
Напирають їхні лави.
Де пролізуть – пустирі.
Та здригнулась рать хижацька –
Бо з’явилася зненацька
Авіація вгорі!

Перші з неба – Ластів’ята –
Грізна армія крилата,
Мов ракетні літаки.
Потім одуди й вівсянки,
Трясогузки й коноплянки,
Мухоловки і шпаки!

Гусінь знищили всю разом,
А жуки – під землю плазом,
Зариваються, лихі!
Ненадовго! Землю вкрила
Мурахів силенна-сила.
В бій вступили мурахи!

Цуплять хижу бабануху,
Медляка скубуть щодуху,
Аж дзвенять криві мечі.
Помирають вздовж дороги
Вусачі і носороги,
Короїди і хрущі.

Гірко стало Мухомору,
Заволав: – Назад, в Комору,
Бойові мої сини!
Ех ти, військо непутяще!
Підготуємося краще
До наступної весни!

У Тхоряки-командира
Відібрали знов мундира.
Ліс врятований радів.
Птаство з шумом відлетіло
На велике мирне діло –
До городів і садів.

Уклонивсь Барвінок низько:
– Прощавай, славетне військо!
Били ми гуртом заброд.
Але нас чекають рідні,
Певне, виросли за три дні! –
Помчимо на свій город!

На доріжку виліз Кротик:
– Ось, Барвіночку, блокнотик,
Нам адресу запиши! –
Полетіли вгору шапки,
Парасольки, навіть тапки.
– Добра путь, товариші!