Барвінок і весна

Піт втираючи полою.
Біг Барвінок за Бджолою,
Рвав ногами дерезу,
З лісу вийшов сірий Зайчик,
Дав хлібця йому окрайчик
І промовив: – Підвезу!

Веселіш сідай, Барвінку! –
Хлопчик – скік на теплу спинку
У сідельце хутряне.
– Не зірвись, тримайсь, козаче! –
Наш герой на Зайці скаче,
Вік ніхто не дожене!

Бджілці теж летіть несила,
Кілька днів медку не їла.
Всілась Зайчику на хвіст.
Втрьох летять вони щодуху.
На хвості від того руху
Витинає Бджілка твіст.

Скоро звівся бір стіною,
Скаче Зайчик гущиною,
Щоразу кричить: – Пригнись! –
Коле терен, ніби дротом,
Потягло масним болотом
Між похнюплених узлісь.

Але що це раптом сталось?
Все у танці загойдалось:
– Дудка грає! Дудка єсть! –
Нашорошив Зайчик вушка:
– Це сурмить твоя подружка,
Їй довірено цю честь!

І відразу владно й різко
Листям стрільнула берізка,
Квітка Сон пішла в танок.
Спалахнула скрізь кульбабка,
На кущі зелена жабка
Закрутилась, як млинок,

Пригорнула Бджілка Квітку:
– Нагодуй хутчіш сирітку!
– Наїдайся досхочу! –
І в запас краплинок кілька
Підхопила меду Бджілка.
Крикнув Зайчик: – Далі мчу!

– Постривай! – гукнув Барвінок. –
У кущах якийсь будинок.
Та не бійся, не задкуй!
– Ну, гаразд. Оглянь, будь ласка! –
То була військова каска.
Вікна – отвори від куль...

Щось під каскою гриміло,
Мов у дзвін чавунний било.
– Хто у хаті? Що за шум?
Я – Барвінок! Я – Хрещатий!
Хто там? Годі калатати! –
А у відповідь – бум-бум!

Хлопчик каску збив ногою, –
Крутонулася дугою.
Покотилась за горбок,
А під нею, руки в боки,
Запальний, в плечах широкий,
У брилі стояв Грибок!

Вмить підріс, очима водить.
– Ти звільнив мене, виходить?
Отже, друзі ми навік!
Будем поряд воювати.
– Як тебе, Грибочку, звати?
– Білий Гриб – колосовик!

Хоч і вдячний вам за волю,
Далі їхать не дозволю!
– Тільки спробуй не пусти!
– Зупинись перед болотом.
Попереду... Знаєш, хто там?
Мухоморові пости!

– Слухай, друже Боровиче!
Нас до бою горе кличе!
У пітьмі торішніх трав
Тхір, служака Мухомора,
Ця безсовісна потвора,
Наші бджоли заховав!

Свиснув Гриб веселим свистом, –
Під торішнім падолистом
Жвавий рух. З усіх боків,
Розметавши гору глиці,
Йдуть хлоп’ята смаглолиці,
Сотні воїнів-грибків!

Зайчик – ходу з переляку.
Бджілка – вгору й на гілляку,
У ряди стають гриби.
Боровик обняв Барвінка.
– Глянь, порядок, дисциплінка,
Є війська для боротьби.

В жовтих шапках між осичок
Полк десантників-лисичок.
Ген – сапери-маслюки.
А ото – в рябій спецовці,
Пушкарі-красноголовці,
Теж бідові малюки.

Чепурненькі білоніжки –
То медсестри-сироїжки.
Далі – ратники-грузди.
Груди випнули піддубні,
Хлопці тихі й миролюбні,
Та готові в бій завжди.

Гриб підскочив: – Я завзятий!
Але штурмом вік не взяти
Найпонурішу з фортець.
Атакуєм трошки згодом,
Коли цар піде походом
Полем, лісом навпростець.

Хитру зробимо засаду,
Вдарим спереду і ззаду,
Ця хвилина вже близька.
Чуєш? Б’ють у барабани!
То ворожі отамани
Відмуштровують війська.

Тут відчув Барвінок дотик.
Повернувся – поряд Кротик:
– Ми удвох... врятуєм рій!
Швидко хід тобі прорию,
Бо давно про подвиг мрію.
Ну, а ти... льоток відкрий!

Підморгнув Барвінок Грибу.
– Зазирнем в чужу садибу,
Потім вдаримо гуртом!
Бий згори, а я – спіднизу.
Рятувати бджіл полізу! –
І – подався за Кротом.