Барвінок і весна

Ледь вигулькує травичка,
Розтуляє ніжні вічка
Брость зелена. Стогне бір.
Біля Ради Лісової
Зупиняються герої.
Що за гомін? Що за збір?

Тут і Голуб, і Голубка,
Горобців крикливих купка,
Сойки, Одуди, Ракші.
Гомоніли, шаленіли,
І свистіли, і дзвеніли,
І кричали від душі.

Всі гукнули: – Гей, Барвінку!
Забарися на хвилинку,
Суперечку розсуди.
Соловей подав заяву,
Ніби він лиш має право
Звеселять ліси й сади.

Він – маестро, всі ми згодні.
Та співається сьогодні
І Вороні, і Граку.
Бач, нехитра наша пісня
У природі ніби й лишня,
Бо йому – не до смаку!

Гордо пирхнув Соловейко!
– Вгомонись, гучна сімейко!
Нині знає і Слимак,
Що в батьків зросли вимоги,
Вимагають педагоги
Розвивати добрий смак!

Хай співає, хто співає,
А не той, хто завиває,
Вухо рашпілем дере.
Сором слухати: у Сойки
І не співи, і не зойки,
Не нове і не старе!

Аж підскочила Ромашка:
– Схаменися, люба пташко!
Пиха – щастя не дає...
Та кому воно здалося –
По лісах одноголосся, –
Хоч би навіть і твоє?!

Без Зозулі смуток в лісі.
Горобець співає в стрісі,
Ластів’ята край села.
А малій Очеретянці,
Що кує промінчик вранці,
Вищу премію б дала!

Соловейка Солов’їха
Почала картати стиха.
Бідолаха навіть змовк...
– Помилки гуртом поборем!
Це він, птаство, десь за морем
Нахапавсь таких думок.

Чоловік Сорочин – Сорок
Прокричав разів із сорок:
– За р-роботу, піснярі!
Біля Ради Лісової
Паклі, й пір’ячка сувої,
І на житло ордери.

По кущах – Сорокопуди,
Горобці гніздяться всюди.
Шпак і Одуд – у дуплі.
Житло Іволги – колиска.
У паліччі мостить Плиска.
Стриж – над річкою, в землі.

Скрізь найдеться теплий сховок –
Для Синиць і Мухоловок,
Для Вівсянок і Шпаків.
Попрощалися малята,
І помчали соколята,
Тільки цокання підків.