Про відважного Барвінка і коника Дзвоника

Не за синіми морями,
Не за темними борами,
Не за долами широкими,
Не за скелями високими, –
Біля хати діда Гната
Почалося це, малята.

Бабуся Орися
Ішла від криниці.
Чує – хтось кличе:
Бабусю, спиніться!

Стала бабуся – нікого немає...
– Хто мене кликав? – тихо питає.
– Мила бабусю, кличу вас я.
Ось, подивіться, ручка моя! –
Нахилилась бабуся низько,
Бачить – скаче в траві хлопчисько:

Голубий комірець на зеленій льолі,
Носик, наче шматочок квасолі,
Очі чорні, як зерна ожини,
Руки й ноги гнучкі, як пружини.

Виліз малий
На тоненьку билинку.
– Дайте, бабусю,
Водички краплинку!

Бабуся до нього підносить відерце:
– Хто ж ти такий, розкажи, моє серце! –
Міцно хлопчина за дужку вчепився,
Довго смоктав і нарешті напився.

– Ну ж і козак! – здивувалась стара. –
Нахильці випив всю воду з відра. –
Дякує хлопчик, кива головою,
Просить: – Облийте мене водою.

Я ні дощу, ні грози не боюся.
– Хто ж ти такий? – знов питає бабуся.
– Я хлопчина завзятий,
Я Барвінок Хрещатий.
Я вночі народився,
Рано-вранці розвився.
Хочу я погуляти
Біля вашої хати.

І сказала бабуся:
– Побігай, будь ласка.

Аж отут починається казка.

І пішов малий городом
Вітатися з своїм родом,
 За бадилля чіпляється,
Сам собою пишається.

Каже: – Доброго здоров’я!
Всі радійте, що прийшов я!

З-під куща сказав Буряк:
– Ну ж і бравий ти козак! –
Басом вигукнув Гарбуз:
– Ти, видать, не боягуз!

Похвалив його й Горох:
– Цей поборе чотирьох! –
Мовив Соняшник про нього:
– Вперше бачу я такого!

Цибулина й картоплина
Похвалили: – От дитина! –

А Редиски невеличкі
Показали з грядки личка:
– Ах, який він гарний, чемний,
Симпатичний та приємний!

Привітання й похвали
Хлопцю духу піддали.
Він як крикне: – Я завзятий!
Я – Барвінок! Я – Хрещатий!
Я виходжу в білий світ,
Хай радіє весь мій рід!

Над трояндою Бджола
Задзижчала, загула:
– Друзі ви мої городні,
Що це скоїлось сьогодні?
Чом себе оце маля
Так завзято вихваля?

З грядки носа виткнув Хрін:
– Чом копилить губу він? –
На Барвінка глянув скоса
Й відвернув глузливо носа.

Відповів Бджолі Часник:
– Розпустив малий язик!
По городу тиняється,
Сам собою пишається...

А Барвінок зразу в крик:
– Хто ти будеш?
– Я Часник.
– Гей, Часниче, замовчи ти!
Можу зуби полічити! –
А Часник: – Та не кричи...
Зуби ось мої – лічи. –

Став лічить Барвінок. Збився,
Знов лічити заходився:
– Раз... два... п’ять! – лічив завзято.
В Часника ж зубів багато.
– Не полічить! – хтось гукнув.
А Часник стеблом махнув:
– Вихвалятись – то не штука...
Отака тобі наука!

Сів Барвінок, гірко плаче.
А Гарбуз: – Не плач, козаче!
Ти малий ще, не журися,
Підростеш – всього навчишся.

А згори дзижчить Бджола:
– Я далеко вже була.
Добра нам знайшлась робота
Під маєтками Осота.
Де розрісся кукіль дикий,
Скарб заховано великий.
На сторожі біля нього –
Розбишаки з війська злого.
Довгоносиків там хмари –
То Будячі яничари.

Там фельдмаршалом Тхоряка,
Куроїд і розбишака.
Пильна варта не дрімає,
Бо наказ суворий має.
Той герой, що скарб дістане,
Кажуть, дуже мудрим стане –
Він полічить в небі зорі
І піщинки в Чорнім морі.

Наш Барвінок – скік на ноги.
Загорілись очі в нього.
– Та не я ж, – промовив, – буду,
Якщо скарб той не добуду!
Хай Часник не кривить губи:
Полічу йому я зуби! –
А Часник – брову на лоб:
– Як доскочиш – скажеш «гоп»!

Похвалив Гарбуз хлопчину:
– Гарно ти говориш, сину.
Та не кинь на вітер слова.
Знай, що слово – не полова!
Дав велику обіцянку –
Вирушай в похід ізранку.
Ми тебе, щоб був героєм,
І одягнем, і озброїм.
Жде тебе далекий шлях.
Пильним будь, забудь про страх.
Як розгубишся у скруті –
Вороги здолають люті.
Сів он коник на билину.
Осідлай його, мій сину.
Коник Дзвоником зоветься.
Бач, під ним аж травка гнеться!

Взяв малий сідло чудове
Ще й повіддячко шовкове
І вудила з чудо-криці.
Це в поході – не дрібниці!

Він до коника підходить.
Кінь сердито оком водить,
Хлопченяті не дається,
Зуби шкірить, скаче, б’ється.
Ледь не плаче наш вояка:
– Що за дика ти коняка?
Чом ти в руки не даєшся?
Чом ти скачеш? Чом ти б’єшся?

Дзвоник каже: – Як не битись?
Та на тебе страм дивитись.
Без штанів ти, в самій льолі –
Що ж за воїн з тебе в полі?
Гріш ціна тобі, «вояці».
Краще йди та грайся в цяці!

Це почув Гарбуз поважний:
– Мій Барвіночку відважний!
Будеш мати шаровари
І добрячі чоботяри.
Ляж поспи собі годинку,
Все ми зробимо, Барвінку!

Ліг Барвінок на травичку,
Кулачок підклав під щічку.
А тим часом добре діло
На городі закипіло.
Ниток диньки-робітнички
Насукали із травички
І пошили шаровари
Не з матерії, а з гички,
Чобітки із стрюччя й хрону,
А онучі – із пасльону.

Дві Редисочки до ранку
Гаптували вишиванку
Ще й пошили для хлопчини
Шапку з гострої перчини.
Є вже й зброя для героя –
Гострий спис із цибулини.

Щоб не згинув десь у полі,
Щит зробили з бараболі,
З реп’яхів – чудесні шпори
Почепили на підбори.
Ще й дали йому в дорогу
Вузлик доброго гороху.