Як Барвінок та Ромашка у вирій літали

Мов димок, повився заспів
Під дубами в Кончі-Заспі,
В тиху пору світанкову,
Коли місяць збив підкову.

Наче бджілка волохата,
Забриніла ранком хата.
Над полями, над лісами
Задзвеніла голосами.

Гнат старий з малим Іванком
Привітались з добрим ранком.
Гнат погнав корову з двору
Повз берізку білокору.

А Орися біля печі
Варить кашку для малечі.
Запарує швидко кашка,
Розпочнеться й наша казка.

Але хто це там на дубі,
Придивіться, дітки любі?
У гнізді завмер лелека,
Небо п'є, мов воду з глека.

Ще аж троє підлетіло.
Буде казка! Буде діло...
Поторкалися дзьобами,
Притулилися лобами.
Погули, пошепотіли,
Вниз до озера злетіли.

Тут вітрець повіяв з лугу,
Аж присвиснув: «Хугу! Хугу!»

І в лелек, немов намистом,
Сипонув багряним листом.
Річ таку птахи з журбою
Повели поміж собою:

Зникло літо, як забава.
Розкошує осінь-пава.
Молодиця гарна й модна,
Тільки вдачею холодна!

Чуєш? Жабка сумно кумка.
Про зимівлю в жабки думка.
Жде і нас, браток лелека,
В теплий вирій путь далека.

– До весни, Вітчизно мила!
Виручайте, дужі крила!
Збір загальний – за Плютами,
В луговині, за хатами.

– Постривайте! – мовив старший. –
Поки ще ми не на марші,
Політаймо над городом,
Попрощаймося з народом.

Підлетіли, піднялися
Над лугами, де узлісся...