Барвінок і весна

Ой веселая дорога
До дідівського порога!
Угорі шумує рій,
Чимчикують друзі пішки,
У росі купають ніжки,
Коник смикає пирій.

Ось і хата діда Гната,
В небо стріхою піднята.
Морем видався город.
Вирували квіти й зілля,
Аж здіймалась дужа хвиля.
Не перейдеш моря вброд!

Буйноцвіту, як ніколи!
Наче дощик, впали бджоли
На квітуюче зело.
Бачать друзі: жовта квітка
Пелюстки зронила швидко,
Щось на пагоні зросло!

Придивилися – Гарбузик!
Голопузий карапузик
На очах, як велет, ріс.
Ось і черево, і вуса,
Голова біляво-руса,
Не змінив знайомих рис!

Закричав Гарбуз: – Барвінку!
Озирнись навколо, синку,
Як твій рід помолодів! –
Обнялись – картинка тепла...
Аж згинались дужі стебла
Від усміхнених плодів.

Привітав Часник Барвінка,
Пригорнула Цибулинка,
Гепнув Сонях у плече.
Кріп Ромашечку вродливу
В щічку праву, потім – ліву
Почоломкав гаряче.

– Всі до мене, друзі любі!
Є об’ява... В нашім клубі
(В Гарбуза прорізавсь бас!)
Буде лекція сьогодні
Про події міжнародні
І про острів Тулумбас...

– Малюки! А де ж це Коник,
Роботящий Коник Дзвоник? –
Хроник лапку підійма:
– Щойно був, стрибав бадьоро,
Бився з військом Мухомора,
Три хвилини як нема!

Хлопчик свиснув – і відразу
Кінь стрибнув до перелазу.
Та не кінь, аж два коня!
Поряд з Коником – Конячка,
Зелененька стрибунячка.
Оженивсь! Нова рідня!
– Поки маємо дозвілля,
Відгуляймо ж і весілля!
Славте, друзі, молоду! –

Всі городні застрибали,
Пастернак схопив цимбали,
Баклажаничок – дуду.
Кріп у бубон як ударив,
Хрін по струнах як ушкварив!
Ну й веснянка! Ну й народ!
Пісня й рід його – не згасне!
І зненацька літо красне
Впало сонечком в город.