Барвінок і весна

Лис розсівся на канапі,
Перстеньки на кожній лапі,
Вже й забувся про пором.
Про найбільшу в світі драму
Строчить фототелеграму
Вічним гусячим пером.

«О могутній Мухоморе,
Хто земний тебе поборе?
Низько б’ю тобі чолом!
Знай, Барвінок – у полоні.
Рве мотузку на ослоні.
Здавсь без бою, за столом!

Хто хитріший? На Барвінка,
Що забрьохався, мов свинка,
Поглядаю звисока!
Хочеш виміняти бранця?
Шли ягницю чи баранця
Й на додачу – гусака.

А з Ромашкою – промашка.
Утекла від нас Ромашка.
Не дівча – козак Мамай.
Ну до чого ж б’ється кріпко!
Пурхонула, мов куріпка.
Біля Кончі переймай!»

Тут і хлопчик звів очиці.
У ротку, як від гірчиці.
Спрага – випив би ріку!
Чи насправді, чи від зілля,
Ніби знизу, з підземілля
Донеслось: – Ку-ку-рі-ку!

Чарівний забутий голос...
Щось у серці розкололось...
Пригадались ліс і луг.
Знову Лис наповнив чарку:
– Це... в моєму зоопарку
Голос пробує твій друг!

Ти ж юннат, поглянь, Будь ласка!
Не дурій, бо схопиш паска! –
І потяг Барвінка в льох.
Спалахнуло світло тьмяне.
– Як здоров’я, громадяни?
Всі живі? Ніхто не здох?

По кутках – залізні клітки.
Придививсь Барвінок – звідки?
Поряд з Півнем – їжачок.
Поряд з Білкою – Куріпка.
І в акваріумі Рибка.
Далі – Зайчик-Сірячок.

Півень зойкнув: – Ку-ку...рі-ку!
Порятуй мене, каліку!
– І мене! Мене! Мене! –
Серце птаха і звіряти
Ніби вирвалось за ґрати,
Щось принизливе, страшне.

Лисовин розреготався:
– Рятівник ваш – сам попався!
Залишився без чобіт!
Вас ніхто не порятує,
З вас дружина приготує
І сніданок, і обід!

Мовив хлопчик: – Лисовине!
Весь твій рід ганебно згине,
Як проллєш невинну кров! –
Хмикнув Лис, повів бровою:
– Був би, хлопче, з головою –
Лис тебе б не поборов!

Спалахнув, як трут, Барвінок,
Вдарив ніжкою в простінок:
– Ще побачим, хто глупак!
На твоїй, хитрюго, шкурі
Навіть зайчики і кури
Танцюватимуть гопак!

Витяг Лис ножаку з піхов,
А вгорі мов танк проїхав,
Заревло, як землетрус.
На гладкого Лисовина
Попливла землі лавина,
Обваливсь пудовий брус.

Так з ножем і ноги витяг
Той, хто жер батьків при дітях
І звіряток при батьках.
Кривдив птаство, рибок, звірів,
Бо в саму лиш підлість вірив,
Чим і славився в віках.

Дим і порох. Осьде східці...
Швидше вибратися звідси!
Стогнуть брили кам’яні.
Розшукав Барвінок шпарку,
Довго ліз, побачив хмарку
І Ромашку на коні.

– Ой, Барвіночку Хрещатий!
Чи карати, чи прощати?
Дам напитися йому! –
Звівши писка, наче дрюка,
Хекав стомлено Захрюка
Весь у куряві іі диму.

Рохнув: – Ну, білоголова,
Я дотримав свого слова!
Лисів знищено барліг!
А тебе, чудне створіння,
І за пиво, й за куріння
Відлупив би, коли б міг!

– Не сварись! – гукнув Барвінок, –
Там ще декілька тваринок
Під землею, у льоху!
Порятуй – напишуть казку,
Як давав Захрюка тряску,
Розламав тюрму лиху.

Вмить кабан пробив просвіток –
Розчинились двері кліток.
– Будьте вільні назавжди! –
Пурх – за Півником Куріпка,
Не рвонула тільки Рибка,
Бо не може без води.

Бранці крикнули: – Спа-си-бі! –
Повернули волю й Рибі,
Дружно кинули в ставок.
Загорланив бравий Півень:
– Отепер високий рівень!
Мчу на ферму, до дівок!

Посвітлішав і Захрюка:
– Заслужив ти, хлопче, бука
Та завбільшки з цю сосну!
Як збагнув свою помилку, –
Закидай печаль на гілку
Та прискорюй нам весну!