Барвінок і весна

По росі зоря ласкава,
Світлоброва, ледь лукава
Тихо вийшла з теремка.
Зупинились подорожні,
Вояки непереможні,
У гайку, біля струмка.

Йодом дряпинки змастили,
Щоб не вскочили бацили
(Є аптечка в рюкзаку).
Ну, Барвінок – відчайдуха! –
Вимив шию, навіть вуха
У студеному струмку!

Потім каже: – Любі друзі,
Де б поїсти в цій окрузі?
Аж занудило мені. –
Придивилися – крамничка.
У дуплі струнка Синичка
Ставить наїдки смачні.

Вибирай та їж, будь ласка!
Тут і шинка, і ковбаска,
Ще й з варенням пиріжки,
З холодцем великі миски,
І з гірчицею сосиски,
І гречані галушки.

Подорожніх звуть до хати,
Але ніколи сідати
За цяцьковані столи.
Коник Дзвоник з’їв хлібинку,
А Ромашці та Барвінку
Галушок смачних дали.

Попередила Синичка:
– Перетне дорогу річка –
Погукаєте пором.
Жаль Лелеку, жаль нетягу...
Знав він працю і звитягу,
Най земля йому пером...

Бережіться, дітки, Лиса!
Небезпечний цей гульвіса
Знову шастає навкруг.
Б’є, краде, ламає крильця,
Розставляє хитрі сильця
По кущах, серед яруг.

І зайчаток, і куріпок,
Їжаків, курей і рибок
Ловить, капосний, і їсть.
Пишуть скарги звідусюди,
Вже розбійника до суду
Викликали разів шість.

Правнук він тому Микиті,
Що уславився на світі
Як гульвіса і шахрай.
Наче пан, живе в палаці.
Уникає, звісно, праці,
Розважається і край.

А Барвіночок регоче:
– З Лисом стрінуся охоче!
Бійка з ним уже була!
Чи не чула, пташко люба, –
Лисовин позбувся зуба
Завдяки мені, мала!

Де він є, щербатий злюка? –
Змайстрували в лісі лука,
З вільхи вирізали спис.
Хлопчик бавиться: – Ромасю!
Не крутись, бо віддубасю!
Покажи-но, де той Лис?

– Ну, вперед! – кричить Ромашка. –
Не повзи, мов черепашка,
Веселіш розгін бери!
Лине час – дорога дальня. –
Раптом вивіска: «Читальня
Лісової дітвори».

Під смерекою – реклама:
«Звір і птиця! Тато й мама!
І для вас, і для малят
Наша книга важливіша,
Ніж питво, повітря, їжа,
Ніж цукерки й шоколад!

Змалку твори ви любили
В. Бичка та Н. Забіли,
Всяк данину їм віддав.
А сьогодні – Ярмиш, Кава!
Повідомте, чи цікаво,
У «Веселку», в «Дитвидав!»

По читальні скаче Білка,
Тут полиця – кожна гілка.
Гарні книги, неважкі, –
Білка ставить власноручно,
Щоб було і брати зручно,
І дивитись на книжки.

Звісно, ліс іще не в листі,
Та обкладинки барвисті
Сяють барвами весни.
І Ромашка, і Барвінок
Заніміли між картинок,
Мов щасливі ласуни.

Зняв Барвіночок перчину,
Бойову свою шапчину,
Зморшка лагідна з-під брів.
– Це ж краса, якої мало, –
Не якась там Гватемала,
А між наших яворів!

Підстрибнула радо Білка,
Голосок, немов сопілка:
– Книголюбам – наш привіт!
Ну, яку вам дати книжку?
Про лінька, що вічно в ліжку,
Чи про мандри в білий світ?

– Ми не любим, сестро, тиші.
В торбу сип найбойовіші,
Про геройську давнину!
Чи найліпшу з книг-новинок...
Чула, хто такий Барвінок,
З ким дружив і вів війну?

– Стій, хвалько! Та я нікому
Не даю книжок додому!
Зараз я в «Веселку» мчу!
Маю справи невідкладні.
Тут – сідайте хоч на два дні
І читайте досхочу!

– А чого у вас так пусто?
З читачами щось не густо, –
Й одного не налічив!
– Бо нема ще їх на світі,
Навіть гнізда ще не звиті
Для майбутніх читачів!

Але вже книжки готові! –
І якраз на тому слові
Щось зарохкало в кущах.
Почала гора хвостата,
Наче привид, виростати
У Барвінка на очах.

Гучно рохнула звірюка.
Підійшов... кабан Захрюка!
Коник Дзвоник дав свічу.
Пізно! Ось він, кабанисько!
Вже захрюкав зовсім близько:
– Боїтеся, що провчу?

З криком жалісним «Ой нене!»
Ти, Барвінок, втік од мене,
Але нині – не трусись!
Був я сам тоді дурилом,
Всіх лякав ікластим рилом,
Був нападником колись...

По лісах блукав маною,
Не дружив ніхто зі мною.
Налечу – збиваю з ніг.
Так і жив, свиня свинею,
Тільки вовка звав ріднею,
Не читав ніколи книг.

Дрозд навчив мене читати,
Став я вірші лепетати
Замість рохкання й погроз.
Знаю всі дитячі книги,
І вони мені до шмиги
Навіть в спеку і в мороз!

Тне Познанська гарні вірші,
Інна Кульська теж не гірші!
До останнього слівця
Проковтнув я всі новинки,
Гриця Бойка сміховинки,
М. Пригару, Близнеця...

«Робінзоном Кукурузо»
Натрудив від сміху пузо,
Наче хмелю з’їв діжу.
Гей, Барвінку, дай-но руку!
Полюби мене, Захрюку,
Я ще вам допоможу!

Знайте, хлопчику й Ромашко,
Якщо десь вам буде важко
У змаганні за красу,
Ви гукніть Захрюку тричі, –
Ошукаю – плюньте в вічі! –
Всіх поганців рознесу!

Коник з вершниками сміло
Скаконув на мирне рило,
І не збило стрибуна!
Поторкав Барвінок ікла,
І Ромашка швидко звикла,
Зрозуміла кабана.

Як награлися – помчали.
Знову лине Коник чалий
Крізь весняну каламіть,
А навколо звір і птиця
Бадьориться, чепуриться,
Ліс напружено шумить.