Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Отфрід Пройслер

Водяничок

Переклад українською – Володимир Василюк
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Борис Діодоров

Зміст:

Справжній Водяничок
Ого-го! Оце хлопець!
А крутнись-но, синку!
Вздовж і впоперек ставка
Короп Ципрінус
І перетинок у них теж немає
Зелені хатинки
Сухі ноги
Гей, дощику, де ти?
Ночви на воді
Водяна гірка
Двадцять п'ять!
Хабу! Хаббу-у-у!
Концерт
Ой, скільки срібла!
Отепер годі!
Печені камінці
Блискавка з коробочки
Фокус-покус
На добраніч, Водяничку!

Двадцять п'ять!

Так, зовсім випадково, відкрив Водяничок чудову нову гру. Він відразу ж повторив усе кілька разів підряд. Зіскочивши з колеса, він умить оббігав млин, знову біг лукою до ставка, кидався сторч головою у воду й починав усе спочатку.

Після того малий з’їжджав ще не раз. І цього дня, і кожного наступного. Він з’їжджав не однаково: на животі, на спині, витягнувшись, як струна, і зібгавшись клубочком.

Часом він спускався, засунувши руки в кишені, а часом закладав руки за голову. Іноді – сидячи навпочіпки, іноді – навкарачки. Інколи, захопившись, він навіть робив дорогою подвійне сальто. Але найкраще в нього виходило, коли він підіймав ніжки до голови й на спинці з’їжджав по жолобу. Шкода тільки, що ніхто цього не бачив!

І ще було шкода, – просто хоч плач! – що мірошник ніколи не підіймав заставки вище, ніж до половини.

«Якби підняв вище, то вода б дужче бігла! – думав собі Водяничок. – А більше води, то й кататись по жолобу можна швидше й веселіше! А то ледве сунешся!» І малий з дня на день чекав, коли мірошник підніме заставки зовсім.

Але той і не думав підіймати. І тоді Водяничок сказав собі: «Ну, добре! Як він не хоче, я підніму сам!»

Малий почекав до неділі.

Водяничок знав, що в неділю усі люди з млина йдуть у село. Коли вони вирядяться, можна буде без перешкоди зробити те, що він надумав.

І справді: в неділю вранці, коли в селі задзвонили дзвони, двері млина відчинились, і вийшла мірошниха з книжкою під пахвою. За нею – мельничуки, потім дві служниці, а позаду йшов сам мірошник. Він був у гарному піджаку з срібними ґудзиками. На голові, замість запорошеного борошном картуза, був високий чорний капелюх. Водяничок ледве впізнав мірошника. Малий стежив за всіма, причаївшись біля греблі, в густому очереті.

Він бачив, як мірошник дістав з кишені великий ключ і замкнув млин. Потім увесь гурт, одне за одним, вийшов стежкою на прибережну луку. Усі були радісні, задоволені, і на обличчі Водяничка, що сидів у своїй схованці, теж з’явився вираз задоволення.

Люди пройшли поруч, ні про що не здогадуючись. Малий побачив їхні ноги біля самісінького свого носа! Він міг би когось із них навіть ущипнути за литку, якби не боявся викрити себе.

Заставки були спущені, жолоб стояв порожній, і млинове колесо не крутилося.

Мірошник з дружиною й мельничуками пройшли вузьким місточком через греблю. Мірошник ще раз узявся за корбу – чи спущені зовсім заставки.

Водяничок перечекав, поки людський гурт зник за пагорбом. А потім ще якусь хвилину сидів нишком. Переконавшись, що люди не повернуться, малий виліз із своєї схованки і вхопився за корбу. Та лишенько! Хоч як він налягав на корбу, вона не зрушила з місця!

Тоді він скинув курточку, поплював собі на долоньки і набрав повні груди повітря...

І не раз ще довелося йому плювати на долоньки й набирати повні легені повітря.

Нарешті!

Корба піддалася, заскрипіла й завищала. Заставка почала повільно підніматися. Перші струмені води задзюрчали в жолоб.

«Отак!» – подумав Водяничок і перевів подих. І знову схопився за корбу. Тепер стало набагато легше! Водяничок крутив і крутив корбу. Лівою рукою – правою, лівою – правою! Залізна корба вже не зупинялася. Дедалі голосніше дзюрчала в жолобі вода. Незабаром вона вже не дзюрчала, а хлюпала, – аж поки заревла. Застукало віддалік млинове колесо.

Лоп-лоп, лоп-лоп, – якось сонно почало воно.

Але через хвилину залопотіло швидше: лоп-лоп, лоп-лоп, лоп-лоп.

А ще за хвилину: лоплоплоп-лоп-лоп-лоп-лоп-лопплопп!

Нарешті почувся безперервний гуркіт: трат-таттаттаттатта... Так швидко навіть розповідати неможливо! Бідолаху мірошника, якби він оце почув, мабуть би, грець ухопив...

Але мірошник був уже далеко в селі і не міг цього чути. А Водяничок собі весело крутив корбу. Він підняв заставки якнайвище – далі нікуди. Вода ревіла й шипіла в нього під ногами, вона по вінця заповнила дерев’яний жолоб. Тепер зовсім інша річ! Можна з’їжджати вдвічі швидше!

І Водяничок кинувся сторч з містка. Вода підхопила його. Стрілою влетів він попід заставки: жолобом – на колесо – й через нього! Не встиг він полічити до трьох, як опинився внизу, за дерев’яною перегородкою.

Оце воно! Давно він мріяв отак покататись! Тому, недовго думаючи, оббіг лукою круг млина й знову – стриб! – з містка в ставок!

І так, мабуть, разів з десяток або й більше. Поки, нарешті, перед ним – як з-під землі! – виріс його батько.

– То це ти тут порядкуєш? – спитав він розгнівано, показуючи на підняті заставки. – Мені просто слів не вистачає! Ти, ти, шибенику, спустиш увесь ставок! Постривай, голубе, я з тебе виб’ю дурощі!

І Водяник схопив сина за комір. Лівою рукою він міцно тримав Водяничка, а правою крутив корбу, щоб опустити заставки.

– І про що ти тільки думаєш? – обурено казав він далі. – З твоєї ласки ми повинні засохнути, еге ж? Ставок уже напівпорожній! А через що? Через те, що Водяників синок чинить капості, пускає воду на всі заставки! За це тобі, голубе, належить двадцять п’ять гаряченьких!

І Водяник так і зробив: опустивши заставки, поклав сина собі на коліно і дав йому обіцяні двадцять п’ять гаряченьких.

Зміст:

Справжній Водяничок
Ого-го! Оце хлопець!
А крутнись-но, синку!
Вздовж і впоперек ставка
Короп Ципрінус
І перетинок у них теж немає
Зелені хатинки
Сухі ноги
Гей, дощику, де ти?
Ночви на воді
Водяна гірка
Двадцять п'ять!
Хабу! Хаббу-у-у!
Концерт
Ой, скільки срібла!
Отепер годі!
Печені камінці
Блискавка з коробочки
Фокус-покус
На добраніч, Водяничку!

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова