Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Отфрід Пройслер

Водяничок

Переклад українською – Володимир Василюк
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Борис Діодоров

Зміст:

Справжній Водяничок
Ого-го! Оце хлопець!
А крутнись-но, синку!
Вздовж і впоперек ставка
Короп Ципрінус
І перетинок у них теж немає
Зелені хатинки
Сухі ноги
Гей, дощику, де ти?
Ночви на воді
Водяна гірка
Двадцять п'ять!
Хабу! Хаббу-у-у!
Концерт
Ой, скільки срібла!
Отепер годі!
Печені камінці
Блискавка з коробочки
Фокус-покус
На добраніч, Водяничку!

Ночви на воді

Влітку до млинового ставка майже щодня приходили з села люди – дорослі й діти, – щоб скупатися.

Коропа Ципрінуса це зовсім не тішило, – як на нього, то краще б вони сиділи вдома.

Але Водяничкові подобалося, сховавшись десь у прибережних кущах, стежити за тими, що купалися.

Звісно, плавали вони так собі, ці люди. Хто по-жаб’ячому, хто по-собачому. І всі – виставивши голови з води. Кумедно було бачити людські червоні обличчя, що, сапаючи й випльовуючи воду, плавали по ставку.

А ще кумедніші здавалися плавці знизу! Коли Водяничок перевертався під водою на спину, він бачив угорі чудернацькі рухливі тіні. Смішно було дивитися, як вони там просто викручували собі руки й ноги, а самі майже з місця не рушали.

Якось, коли він лежав у мулі і дивився вгору, на людей, там раптом де не взялося щось чорне й неоковирне. Досі малий нічого такого ще не бачив. Воно повільно пропливло над ним, наче величезна рибина, тільки без плавців і хвоста. Водяничок не міг збагнути, як воно посувалося вперед. «Треба роздивитись його зблизька!» – подумав малий.

Водяничок поплив до берега і виринув з води. Він побачив, що те дивовижне щось схоже на ночви, в яких сидів чоловік. А чоловік той був мірошник. У кожній руці він тримав по палиці і спритно правив ночвами, які пливли по воді.

І тоді Водяничок згадав, що він такі ночви вже десь бачив. Ну звісно ж! Ночви ті завжди стояли в очереті біля берега. Водяничок думав, що то ночви для прання. А тепер він знав, що в цих ночвах можна плавати! Однак пливли вони тільки вперед! Водяничок уважно стежив, як мірошник загрібав воду двома довгими палицями. «Це треба запам’ятати!» – подумав Водяничок. Він-бо хотів, як тільки випаде нагода, і собі так покататися.

Другого дня, опівдні, коли всі люди розійшлися обідати, Водяничок вирішив спробувати щастя.

Ночви стояли там, де й завжди, – в очереті коло берега. Вони були прив’язані до дерев’яного кілка, але то дарма. Малий, правда, не розв’язав мотузяного вузла, зате він дуже легко висмикнув з м’якої землі кілок, взяв його разом з мотузком під пахву і вліз у ночви.

А де ж дерев’яні палиці, якими гріб мірошник? Їх ніде не було. Напевне, мірошник забрав їх із собою. Казна-що! Як же перепливти в ночвах ставок без палиць?

Водяничок трохи подумав. Потім узяв дерев’яний кілок і спробував гребти ним. Але з цього нічого не вийшло. Тоді малий умостився на задку ночов і почав відштовхуватися кілком від берега. Ночви ледве просувалися крізь гомінкий, тріскучий очерет. Нарешті Водяничок виплив на чистоводдя. Але тут уже не міг дістати кілком дна: ставок поглибшав, а кілок був занадто короткий.

«Отакої! – сердито подумав Водяничок. – Що мені з цих ночов, коли я не зможу в них плавати? Піду-но знайду на березі довшу палицю!».

Він уже хотів був стрибнути у воду і пливти до берега, як раптом помітив, що ночви зовсім не стоять на місці. Легенький вітерець, що повівав з берега, поволі підганяв уперед. Це, звичайно, дуже втішило Водяничка. Він побіг на передок ночов і перехилився через край. «Цікаво, який здається ставок згори, – подумав Водяничок. – Чи побачу я внизу старого Ципрінуса? Або нашу хату?»

Та хоч як він придивлявся, а бачив тільки блакитне небо, що відбивалось у воді, край дерев’яних ночов і над ними – голову якогось малого водяничка.

– Бе-е-е! – перекривив його Водяничок і показав язика. А той собі бекнув і показав язика йому. Водяничок уявив собі, нібито це його братик. Бо насправді ж братика в нього не було. Весела зайшла гра! Вже тільки заради неї варто було прокататися в цих дерев’яних ночвах...

– Гей, ти, шибенику! – почулося раптом з берега. – Негайно повертайся назад! Хто дозволив тобі кататися на човні?

«Мірошник! – промайнула у Водяничка думка. – Мерщій у воду!» – і він сторч головою шубовснув із човна в ставок, аж човен, гойднувшись, зачерпнув води.

А Водяничок з переляку шугнув на самісіньке дно ставка і принишк там.

Та потім йому стало соромно. Він подумав: «Як же тепер мірошник дістане свої ночви? Може, вигляну, що там діється? На хвилиночку вистромлю носа, так, щоб мірошник не помітив...»

Водяничок приплив до прибережних кущів і, сховавшись там, вистромив з води голову. Він побачив, що мірошник стоїть на березі, розмахує руками і лементує що є сили:

– Рятуйте! Якесь хлоп’я впало у воду! Рятуйте! Рятуйте!

На його крик збіглися мельничуки.

– Принесіть жердини! – ледве зводячи дух, кричав мірошник. – Хлоп’я впало у воду! Випало з човна! Та жвавіш, бо захлинеться!

Один побіг до млина, інші кинулись у воду і притягли дерев’яні ночви до берега. Коли перший приніс жердини, усі четверо посідали в ночви і випливли насеред ставка.

Мельничуки водили по дну жердинами. Блідий мірошник сидів у човні, витираючи з лоба холодний піт.

– О Боже, Боже! – стогнав він. – Хлоп’я впало у воду на моїх очах! Ой лишенько, лишенько!

– Та що ж то за хлопчина? – питали мельничуки.

– Не знаю! – сказав мірошник. – Це скоїлось так швидко! Він був у червоній шапочці й жовтих чобітках, якщо мені не зраджує пам’ять! Але чого це ми розбалакалися! Шукайте! Шукайте!

«Еге, шукайте мене! – зловтішно думав Водяничок. – Шукайте на здоров’я! Це вам за те, що мірошник нікому не дозволяє кататись у своїх ночвах».

Зміст:

Справжній Водяничок
Ого-го! Оце хлопець!
А крутнись-но, синку!
Вздовж і впоперек ставка
Короп Ципрінус
І перетинок у них теж немає
Зелені хатинки
Сухі ноги
Гей, дощику, де ти?
Ночви на воді
Водяна гірка
Двадцять п'ять!
Хабу! Хаббу-у-у!
Концерт
Ой, скільки срібла!
Отепер годі!
Печені камінці
Блискавка з коробочки
Фокус-покус
На добраніч, Водяничку!

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова