Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
Усі категорії |
М.Метерлінк
У переказі Бориса Дегтярьова
Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Б.Дегтярьов
Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10
– Сюди, сюди, – квапив сестру Тільтіль. – Я пам'ятаю, дерево з дощечкою має бути десь тут.
– Ось воно, – зраділа Мітіль. – Але де ж Душа Світла?
– Не знаю.
Хлопчик глянув на птаха в клітці.
– Мітіль! Мітіль! Птах вже не синій. Він став чорним! Отже, він міг бути синім лише в Країні Спогадів!
На очах у Мітіль виступили сльози:
– Мені дуже страшно і холодно.
В ту ж мить з'явилася Душа Світла.
– Не бійтеся, діти, я з вами. Тільтіль, ти мало не запізнився. Ще б трохи... Отже, Синього Птаха в Країні Спогадів немає, справжній Синій Птах завжди залишається синім. А тепер знову в дорогу, будемо шукати Синього Птаха. Я поведу вас до палацу Цариці Ночі.
Тим часом хитрий Кіт, скориставшись темрявою, залишив мандрівників і чимдуж побіг, щоб раніше за інших дістатися до палацу Цариці Ночі. Кіт хотів попередити про небезпеку, що загрожувала їм обом.
Втомлений, змучений, Кіт примчав до палацу і безсило опустився на мармурові сходи біля входу.
Цариця Ночі, в довгому чорному плащі, прекрасна, але грізна й похмура, підійшла до Кота:
– Що з тобою? Схуд... Брудний по самі вуса... Знову з кимось побився?
– Ні, мені тепер не до бійок, – понуро буркнув Кіт. – Ох, ледве встиг обігнати їх. Проте боюся, що пізно, тепер нічим не зарадиш.
– Що сталося? Розповідай до ладу, – зажадала Цариця Ночі.
– Сталося жахливе! – вигукнув Кіт. – Ти вже чула про Тільтіля, сина лісоруба. І знаєш про казковий діамант. Так от, діамант у Тільтіля, і хлопчисько йде сюди. Він йде по Синього Птаха! І якщо ми не перехитримо його, він заволодіє Головною Таємницею Життя. Розумієш? А Душа Світла на стороні Людини. Вона дізналася, що справжній Синій Птах, той, що не боїться денного світла, ховається тут, серед Місячних Птахів Сновидінь. Але оскільки сама Душа Світла не може з'явитися у твоїх володіннях, вона направила до палацу дітей. Я знаю, ти не в змозі перешкодити Людині, а, значить, вона розкриє Головну Таємницю. Гадки не маю, що робити. Якщо Людині вдасться заволодіти цим Синім Птахом, усім нам кінець...
– Ох, що ж робиться! – захвилювалася Цариця Ночі. – Важкі настали часи, годі й казати. Людина і так вже заволоділа багатьма Таємницями, але їй все мало, вона хоче захопити їх ще і ще. Невже вона відніме у мене все? Що сталося з моїми слугами? Жахи тремтять від страху. Примари розчинилися. Хвороби захворіли.
– Так-так, справи у нас кепські, – насупився Кіт. – Тільки ми з тобою не здаємося і боремося з Людиною. Але чуєш? Вони вже тут! Утім, Тільтіль і його сестра всього лише діти. Невже ми не впораємося з ними? Не зуміємо залякати їх і обдурити? Давай-но впустимо їх у палац, покажемо все, відкриємо всі Двері, але тільки не ті, за якими живуть Місячні Птахи Сновидінь.
Цариця Ночі мовчки кивнула головою і прислухалася: хтось неспішно підходив до палацу.
– Що це? Чому так голосно? Хіба діти не самі? Хто з ними? Їх там багато?
– Спочатку у них було багато супутників, – пояснив Кіт, – але Вода дорогою захворіла і залишилася в Лісі, а Вогонь не може сюди ввійти, адже він родич Душі Світла. Молоко відразу ж скисло, довелося Тільтіль розлучитися з ним. Залишилися Хліб і Цукор, але вони, загалом, на нашому боці. На жаль, Пес теж тут, – він від дітей ні на крок. Це наш найлютіший ворог, але ж як його позбутися?
Тільтіль, Мітіль, Хліб, Цукор і Пес уже піднімалися мармуровими сходами.
Кіт вибіг їм назустріч.
– Сюди, сюди, – почав він догідливо кланятися. – Я вже сповістив Царицю Ночі, вона рада вас бачити.
Тут з'явилася і сама Цариця Ночі.
– Доброго дня, – чемно вклонився Тільтіль.
– Доброго дня? – розсердилася Цариця Ночі. – Що це значить? Не розумію. Мені слід казати "Доброї ночі" або, в крайньому випадку, "Доброго вечора".
– Пробачте, – зніяковів Тільтіль. – Я не навмисно, я не знав...
– Добре, добре, – нетерпляче урвала його Цариця Ночі. – Кіт повідомив мені, що ви завітали сюди по Синього Птаха. Це правда?
– Так. Скажіть, будь ласка, де він зараз?
– Не знаю, не знаю. Тут його немає.
– Як? – вигукнув Тільтіль. – Душа Світла сказала, що Синій Птах тут, вона не стане казати неправду. Дайте мені, будь ласка, ключі від усіх дверей у вашому палаці, я сам пошукаю Синього Птаха.
– Ні! Я хранителька всіх Таємниць Природи, і мені не личить віддавати ключі кому не слід, – рішуче заявила Цариця Ночі. – Я відповідаю тут за все.
– Ви не маєте права відмовляти Людині, я знаю, – вимовив Тільтіль впевнено.
– Хто сказав тобі про це? – розсердилася Цариця Ночі.
– Душа Світла.
– "Душа Світла"! "Душа Світла"! Тільки й чую! І навіщо вона втручається не в свою справу? – обурилася Цариця Ночі.
– Давай-но я заберу у неї ключі, га? – виступив наперед Пес.
– Поводься пристойно, – наказав йому Тільтіль і знову звернувся до розгніваної Цариці Ночі: – Пані, дайте мені ключі.
– А чи є у тебе знак, що ти маєш на це право?
– Так, ось він, – відповів Тільтіль і вказав на чарівний діамант на шапочці.
– Якщо так... – Цариця Ночі була дуже незадоволена: їй дуже не хотілося підкорятися Людині. – Що ж, ось ключі від дверей в палаці. Але якщо станеться нещастя, нарікай на себе. Я тебе попередила.
– А хіба це небезпечно? – захвилювався Хліб.
– Ще б пак! – знизала плечима Цариця Ночі. – Адже за дверима криються Лиха, Жахи, Війни, Хвороби та інші Страшні Таємниці – усе, що з давніх-давен загрожує Людині. Я ледве даю собі з ними раду, тримаю їх на запорі. Біда людям, якщо хтось із цих непокірних Жахів або Хвороб вирветься на волю.
– Дозвольте поцікавитися, – запитав Хліб, – а як уникнути цієї небезпеки?
– Ніяк. Це неможливо, – суворо відповіла Цариця Ночі.
Тільтіль узяв ключі з рук Цариці Ночі і сміливо попрямував до входу. За ним крокували всі інші. І незабаром опинилися в величезному залі з колонами, уздовж стін якого простяглися ряд важких бронзових дверей.
– Почнемо звідси, з самої крайньої, – вирішив Тільтіль і повернувся до Цариці Ночі: – Що там таке?
– Примари. Я давно не випускала їх назовні.
– Що ж, подивимося. – І Тільтіль рішуче встромив ключ у замкову шпарину. – А ти не загубив клітку для Синього Птаха? – звернувся він до Хліба.
– Ні-ні, вона ціла, і... і мені зовсім не страшно, – пробелькотів Хліб. – А може спочатку просто зазирнути у замкову шпарину? Про всяк випадок.
– Так, справді, – підтримав його Цукор. – Я теж так вважаю.
– Я у вас поради не питаю. – І Тільтіль став повертати ключ.
Мітіль раптом заплакала:
– Я боюся! Я хочу додому!
– Припини, Мітіль, не будь боягузкою, – присоромив дівчинку брат. – Ну, я відкриваю.
Тільки-но хлопчик відімкнув двері, як звідти відразу ж вискочило кілька Привидів. В одну хвилину вони розбіглися по залу і сховалися за колонами.
Хліб від страху впустив клітку і забився у куток зали, Цукор притиснувся до стіни, а Мітіль сховалася за спину брата. Тільки Пес не покинув свого маленького господаря.
– Замкни двері, швидше! – крикнула Цариця Ночі Тільтіль. – Не то вискочать всі інші Примари, і ми не зможемо їх зловити. Їм набридло сидіти під замком. Людина давно їх не боїться, навіть потішається з них. А тих Привидів, що вибігли, треба негайно загнати назад. Нема чого їм бродити по землі. Та допоможіть же мені!
– Допоможи їй, Тільйо, – наказав Тільтіль.
Пес з гучним гавкотом кинувся на Примар.
– Гав! Гав! Ну ж бо, назад!
Привиди в переляку шарахнулися геть, але Цариця Ночі негайно величезним батогом зігнала їх до дверей. Наступної миті Тільтіль вже замикав двері.
– А де ж Хліб? Де Цукор? Де ви, друзі? – крикнув хлопчик.
– Ми тут, ми біля входу, ми чатували, щоб Привиди не втекли, – відгукнулися Хліб і Цукор.
Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10
Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2025 Валерія Воробйова