Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

М.Метерлінк

Синій птах

У переказі Бориса Дегтярьова

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Б.Дегтярьов

Сторінки:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10

У самісінькій глибині Лісу Кіт зупинився, нерішуче озирнувся та раптом звернувся до Дерев, невтомно їм вклоняючись:

– Здрастуйте, шановні Дерева!

Дерева у відповідь зашелестіли листям:

– Здрастуй!

– Здрастуй!

– Здрастуй!

– Шановні Дерева, я прийшов до вас із сумною звісткою. Сюди йде наш спільний ворог – Тільтіль. Син того самого лісоруба, який заподіяв вам стільки зла. Цей зухвалий хлопчисько шукає Синього Птаха. Ти, Тополе, здається, хотіла запитати мене про щось? Так, у Тільтіль є чарівний діамант, і з його допомогою він може зняти обітницю мовчання з вас, шановні Дерева! Зрозумійте, якщо Тільтіль знайде Синього Птаха, ми опинимося у повній покорі до Людини.

Гілки Дуба зашелестіли з таким шумом, наче над ним пронісся вихор.

– А, старий Дубе! Як ся маєш? – Кіт повернувся до лісового велетня. – Хворієш? Ревматизм замучив? Це через те, що у тебе внизу забагато сирого моху. Що ти сказав? Так, ти, звичайно, правий, нема чого вагатися, треба скористатися нагодою і знищити хлопця. Що ти кажеш? І його сестру? Так, і її теж. Хто ще з ними? На жаль, цей нестерпний грубіян Пес, але його не так-то легко позбутися. Підкупити його? Це неможливо. Вже скільки разів я намагався переманити його на наш бік, та все даремно.

Тут шумно затріпотіло листя високого Бука, і Кіт повернувся до нього.

– Здрастуй, Буку, здрастуй, друже! Ти питаєш, чи є хто з дітьми? Так, на пошуки Синього Птаха з ними разом вирушили Вогонь, Хліб та Цукор. Але вони всі на нашому боці. Правда, Хліб не дуже надійний, та й Вогонь не завжди з вами люб'язний, але їх можна вмовити. А веде їх усіх Душа Світла, вона прихильна до Людини. Правда, сюди, в лісову глушину, вона не заглядає. Мені вдалося переконати Тільтіль втекти від неї та негайно вирушити в Ліс. Випадає рідкісна нагода. Не можна її втратити. Розумієте?

Дерева згідно захитали гілками, дружно загомоніли листям.

– Що? Що? Я не можу зрозуміти, коли ви говорите разом. Ах, ось ви про що. Так, ви цілком праві, треба оповістити всіх Звірів, Птахів і Домашніх Тварин. Де Заєць? Нехай б'є збір, кличе всіх сюди.

Кіт не встиг договорити, як з-за кущів вискочив Заєць.

– А, ти тут? Чудово. Ну, давай, та хутчіш. Вже чути голоси Тільтіль і Мітіль. Вони йдуть сюди.

І справді, незабаром в гущавину увійшли Тільтіль, Мітіль і Пес.

Кіт з підлесливим виглядом побіг їм назустріч.

– Нарешті! Я вас заждався. Мій маленький повелителю, я попередив про твій прихід. Можу повідомити, що все йде якнайкраще: Синій Птах тут! Вважай, що він у нас в руках. Я щойно послав Зайця бити збір. Треба скликати усіх Звірів і Птахів Лісу. Їм буде приємно побачити тебе і висловити тобі свою повагу. Гадаю, вони ось-ось будуть тут. Чуєш, як тріщать гілки? Я бачу, вони зупинилися. Ймовірно, бояться, не сміють підійти. Так, до речі, мій маленький повелителю, я б хотів сказати тобі дещо.

– Кажи.

– Ні, не при всіх. Краще б віч-на-віч.

Кіт відвів Тільтіль і зашепотів:

– Навіщо ти привів із собою Пса? Він же з усіма пересвариться. І з Деревами не порозуміється. Його жахливий характер давно всім відомий.

– Він сам ув'язався за нами, – зауважив Тільтіль. – А ну ж бо, Тільйо, піди геть! – крикнув він Псу. – Забирайся звідси, докучливе створення!

– Що? Я – докучливе створення?! Чим я завинив перед тобою, моє божество?

– Кажуть тобі, забирайся геть! Зрозумів? Тут тобі нема чого робити. Ти всім нам набрид. Від тебе стільки галасу!

– Я буду мовчати і тільки здалеку дивитимусь на тебе. Дозволь мені залишитися, не жени! – благав Пес.

– Як ти терпиш такий непослух? – підбурював Кіт Тільтіля. – Візьми-но дрючка та стукни його гарненько.

Тільтіль підняв із землі палицю і замахнувся на Пса, але Мітіль схопила брата за руку:

– Що ти! Хіба можна проганяти Тільйо? Я його не відпущу. Мені без нього страшно, я тоді всього боюся.

Пес кинувся до Мітіль і вдячно обійняв дівчинку:

– Яка ти гарна й добра! Яка лагідна й мила!

– Дурна, непристойна поведінка! – злобно прошипів Кіт. – Втім, чого ще чекати від цього нечеми? Ну постривай, ще подивимося, чия візьме. Послухай, Тільтіль, поверни діамант! Хочеш оживити Дерева? Хочеш дізнатися, про що вони говорять? Але будь обережний!

Тільтіль повільно повернув чарівний діамант на зеленій шапочці, і відразу ж Дерева набули дару мовлення – вони зашуміли, затріпотіли, заворушилися. Вони ожили, Тільтіль звільнив їх, скінчилося вікове мовчання Дерев.

Першим заговорила Тополя:

– Я знаю, хто це. Це люди, тільки вони ще маленькі. Але бачу я їх вперше.

– І мені вони незнайомі, – прошелестіла Липа.

– Як не знайомі? Вже кому-кому, а вам-то слід їх знати. Адже ви, Липи, завжди тримаєтеся ближче до людського житла, – пробурчав Бук.

– Ні, я їх не знаю. Я добре пам'ятаю багатьох закоханих. Вони часто прогулюються під моїми гілками теплими місячними ночами.

– Хто ж це такі, справді? Сільські жебраки? – зарозуміло промовив Каштан.

– Щось ви дуже зазналися, пане, – підколола його Тополя. – Відтоді як ваша рідня розселилася на міських бульварах, ви про себе казна-що думаєте.

Тут почувся плаксивий голос Верби:

– Це хлопчисько і дівчисько, ось це хто. Чи мені не знати? Вони мені, нещасній, усі гілки пообламували.

– Та тихо ви! – розсердилася Тополя. – Дайте сказати Дубу. Він найстарший з нас і все роз'яснить.

Дуб хитнув гілками, і тієї ж миті в його листі Тільтіль помітив птаха – прекрасного, яскраво-синього, птаха.

– Ой, дивіться! – зрадів Тільтіль. – Он там, високо, майже біля самої вершини Дуба, сидить Синій Птах! Я зараз дістану його.

Але Дуб глухо, по-старечому скрипнув:

– Хто ти такий?

– Вклонися Дубу і поводься чемно, – шепнув Кіт Тільтілю. – Це дуже поважний старець.

– Я – Тільтіль, – вклонився хлопчик. – Син лісоруба. Можна мені взяти у вас Синього Птаха ?

– Ти Тільтіль, син лісоруба?

– Так.

– Твій батько зробив багато зла моїй родині. Він вбив шістсот моїх синів, чотириста сімдесят п'ять дядьків і тіток, тисячу двісті двоюрідних братів і сестер, дванадцять тисяч правнуків!

– Так багато? Не може бути! Батько рубає Дерева, це правда, але лише за потреби – щоб топити піч та продати трохи дров багатим. Тим ми й живемо. А інакше ми б з голоду померли. Я нічого в Лісі не рубаю, тільки сушняк підбираю, коли допомагаю батькові.

– А навіщо ти ламаєш гілки? І обриваєш листя? І розоряєш пташині гнізда? Ти теж наш кривдник! – гнівно закричали інші Дерева всі разом.

– Та ні, що ви! Я в житті не розорив жодного гнізда! І Ліс я люблю і завжди бережу його. Може, і є такі злі, дурні люди, які навмисне заподіяли вам шкоди, але я...

– Не віримо! Не віримо! Не віримо! – розшумілися Дерева.

– Помовчіть! – пролунав владний голос Дуба. – Я сам поговорю з хлопчиськом. Навіщо ти прийшов сюди, Тільтіль? Навіщо оживив нас?

– Перепрошую за клопіт, пане, але Кіт сказав, що у вашому Лісі живе Синій Птах. Я тепер і сам бачу...

– Отже, ти чудово знаєш, що таке Синій Птах. Так, Синій Птах – це Щастя Людини. Ти хочеш оволодіти ним, щоб він приніс щастя людям. Але тоді Людина остаточно поневолить нас.

– Та ні ж бо, ні! Я шукаю Синього Птаха для внучки феї Берилюни. Бідолашна дівчинка тяжко хвора, вона така нещасна.

– Досить! – різко обірвав Тільтіля Дуб. – Усе це пусті балачки, ми їм не віримо. Але чому я не чую Звірів, Птахів та Свійські Тварин? Де вони? Ця розмова їх теж стосується. Нам, Деревам, не слід брати на себе всю міру відповідальності. Коли люди дізнаються про те, як ми розправилися з Тільтілем і Мітіль, нам буде непереливки. Нема чого Звірам і Птахам залишатися в стороні! Хай відповідають за все нарівні з нами!

– Звірі, Птахи та Свійські Тварини зовсім поруч, – сповістила Тополя.

Вона була найвищою серед усіх Дерев і тому першою побачила процесію, що наближалася до узлісся.

Попереду крокував Бик, за ним низкою ступали Кінь, Віл, Корова, Вовк, Баран, Свиня, Коза, Півень, Осел, Ведмідь.

– Усі тепер в зборі? – поцікавився Дуб.

– На жаль, не всі, – опустив очі Заєць. – Курка висиджує яйця, Кролик кудись утік, я не зміг його знайти. Олень хворий. Лисиця теж нездужає. Я кликав Гусака, але до нього так і не дійшло, про що йдеться мова, а Індик з якогось дива розсердився і навідріз відмовився прийти сюди. Більше нікого зі Звірів та Птахів я не бачив. Усі вони кудись поділися.

– Це мене вкрай засмучує, – проскрипів Дуб. – Дехто, я бачу, хотів би ухилитися від відповідальності. Ну що ж! Тим не менш, нас зібралося достатньо. Тож слухайте мене, лісові брати! Цей хлопчисько вирішив заволодіти Синім Птахом. Він хоче вирвати у нас Велику Таємницю Життя. Ми з вами добре знаємо Людину, знаємо, яка доля чекає на нас, якщо Синій Птах опиниться в її руках. Тому геть усі вагання! Годі й думати, як нам слід вчинити у такий відповідальний час. Поки не пізно, треба діяти. Тільтіль повинен загинути!

– Що таке? Я не розумію, про що це він? – здивовано знизав плечима хлопець.

Пес вишкірив зуби і, підійшовши до Дуба, грізно загарчав:

– Бачиш, які у мене ікла? Ах ти, стара розвалина!

– Послухайте, він ображає нашого поважного старця! – обурився Бук.

– Женіть Пса геть! – наказав Дуб. – Він зрадник, і йому немає місця серед нас!

Кіт підійшов до Тільтіль і наполегливо промовив:

– Та прибери ж ти Пса! Бачиш, як все складається! В усьому іншому покладися на мене. Я зумію залагодити це непорозуміння. Тільки скоріше прожени Пса, він нам зіпсує всю справу.

– А ну ж бо, Тільйо, геть звідси! Я кому кажу? – крикнув хлопчик.

– Моє божество, я піду, якщо ти накажеш, але дозволь спершу розірвати мохові черевики цього злющого дідугана Дуба!

– Замовкни! – зовсім розсердився Тільтіль. – Йди геть, негайно! Скільки разів я маю повторювати?

– Гаразд, іду. Але якщо що, тільки гукни!

Кіт знову зашепотів на вухо Тільтілю:

– Краще б прив'язати його, а то він тут такого накоїть! Варто прогнівити Дерева, і все може скінчитися для нас дуже кепсько.

– Що ж робити? – розгубився Тільтіль. – У мене немає з собою ні кайданів, ні мотузки.

– А ось поглянь на Плющ! Бачиш, які міцні у нього стебла? Кращі за будь-які мотузки. Кого завгодно втримають.

Сторінки:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова