Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

М.Метерлінк

Синій птах

У переказі Бориса Дегтярьова

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Б.Дегтярьов

Сторінки:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10

Фея Берилюна змахнула чарівною паличкою, і діти здивовано озирнулися – все навколо раптом разом змінилося.

– Скажіть, у вас є бабуся і дідусь? – нахилилася фея Берилюна до Тільтіля і Мітіль.

– У нас були і дідусь, і бабуся, але вони померли. – Хлопчик сумно зітхнув.

– А чи ви пам'ятаєте їх?

– Звичайно! Ми їх дуже любили! – хором відповіли брат і сестра.

– І часто ви згадуєте про бабусю й дідуся?

– Так! Так!

– Тож сьогодні ви знову побачите їх.

– Як? Адже вони померли! – здивувався Тільтіль.

– У Країні Спогадів померлі люди сплять глибоким, спокійним сном. Але варто живим згадати про них, як сплячі прокидаються, оживають. Кожного разу, коли ви згадуєте бабусю й дідуся, ви ніби знову бачите їх живими, чи не так?

– Так, це вірно, – погодився Тільтіль. – Але ж не по-справжньому.

– Ясна річ, у житті так не буває. Але в чарівній Країні Спогадів все можливо. Ви побачитеся з бабусею і дідусем, поговорите ними. Я знаю, вони на вас чекають. Ідіть прямо. Тільтіль, поверни діамант на шапочці, і, щойно ви побачите велике дерево з дощечкою на ньому, знайте: ви прийшли до Країни Спогадів. Тільки не забудьте, що повернутися звідти вам слід рівно за п'ятнадцять хвилин до того, як годинник проб'є дев'ять разів. Варто вам затриматися лише на мить, і станеться біда – ви залишитеся там назавжди. Живим людям не можна надто довго перебувати у чарівній Країні Спогадів. Знай, Тільтіль, аби знову опинитися на тому самому місці, де ми зараз стоїмо, ти маєш лише повернути діамант на шапочці. Але зробити це ти повинен рівно за п'ятнадцять хвилин до того, як годинник проб'є дев'ять разів. Запам'ятай це, мій хлопчику, і будь точний. Душа Світла зустріне вас. Слухайтеся її в усьому! А тепер, до побачення, друзі!

І фея Берилюна зникла.

Тільтіль і Мітіль взялися за руки і невпевнено пішли. Одразу ж перед ними постав густий туман, який закрив собою все. А коли він розвіявся, діти побачили високий, могутній дуб з дощечкою на ньому.

– Ось і дерево з дощечкою! – зрадів Тільтіль. – Цікаво, що там написано?

Брат і сестра підійшли до дуба.

– Дощечку прибито надто високо, – засмутився Тільтіль – Постривай, Мітіль, зараз я влізу на пеньок і прочитаю. Так, так і є. Тут написано: "Країна Спогадів".

– Отже, вона тут і починається? – запитала Мітіль.

– Так, он стрілка вказує, куди йти.

– А де бабуся з дідусем?

– За туманом. Ми зараз прийдемо до них.

– А я нічого не бачу! – невдоволено скривилася Мітіль. – Мені холодно! Не хочу я більше подорожувати! Хочу додому!

– Не скигли, будь ласка. У тебе, як у Води, очі на мокрому місці. Дивись, туман розвіюється! Дивись, Мітіль, он вони, дідусь і бабуся!

– Так, бачу. Це вони. Сидять на лавці біля ґанку і усміхаються нам! – зраділа Мітіль.

Брат із сестрою підбігли до хати.

– Бабусю! Дідусю! Це ми, Тільтіль і Мітіль! Ми прийшли провідати вас!

– Ви згадали про нас, любі онучки, – лагідно промовила бабуся. – Як це гарно! Ви непогано виглядаєте, і одяг на вас охайний. Мама, мабуть, добре за вами доглядає. І панчохи на вас цілі. Раніше, бувало, я їх часто штопала.

– Чому ви не приходите до нас, дітки? – зітхнув дідусь. – Побачитися з вами така радість. Не забувайте про нас!

– А правда, що ви спите? – запитав Тільтіль.

– Так, ми занурені в сон аж доти, поки хтось із вас, живих, не подумає, чи не згадає про нас, – пояснив дідусь. – Взагалі, добре поспати, коли життя прожите гідно. Але й прокидатися час від часу теж приємно. Яка радість побачити вас! Дайте-но мені краще вас роздивитися. Ти виріс, Тільтіль. Бач, як витягнувся! І ти, маленька Мітіль, теж підросла, скоро зовсім велика будеш.

– Які ви стали рум'яні! – метушилася бабуся. – А солодке як і раніше любите? Пам'ятаєш, Тільтіль, як ти об'ївся моїм яблучним пирогом?

– З тих пір я жодного разу його не куштував. Влітку в нас яблука зовсім не вродили. А от грядок на городі стало більше. Правда, вони дуже заростають.

– Тільки у нас, дітки, нічого не змінюється.

Тільтіль уважно дивився то на дідуся, то на бабусю.

– Справді, ви обидва аніскільки не змінилися.

– Ми не змінюємося. А ось ви ростете, я це відразу помітив, – промовив дідусь. – Ну ж бо, перевіримо. Пам'ятаєш, Тільтіль, ми на двері насічку зробили? Ставай сюди та тримайся прямо. Га?! На чотири пальці виріс! Тепер ти, Мітіль. От молодець! Підросла на цілих чотири з половиною пальці!

Увійшовши до хати, Тільтіль озирнувся:

– Все як і раніше! Он годинник. Це я відламав кінчик у великої стрілки.

– І відбив краєчок у супової миски, – додав дідусь.

"І просвердлив цю дірку в дверях", – подумав хлопчик.

– Так, ти у нас тут добряче нашкодив. Бачиш сливу під вікном? Варто було мені, бувало, відійти – як ти вже на дереві. Ви з Мітіль любили поласувати сливами.

– Дивіться! Дрізд! Наш старий дрізд! – вигукнула Мітіль. – Він іще співає?

Дрізд нерухомо сидів на гілці сливи. Аж раптом він ожив і голосно заспівав.

– Ось бачиш, – сказала бабуся, – варто було тобі про нього подумати, як він ожив.

Тільтіль уважно придивився до пташки і здивувався: дрізд був зовсім синій!

– Послухайте, але ж він синій-синющий! – здивувався Тільтіль. – Напевно, це і є той самий Синій Птах, якого ми повинні принести феї Берилюні! Що ж ви мені не сказали одразу, що він у вас? Який синій! Бабусю, дідусю, подаруйте мені його!

– Що ж, будь ласка, – сказав дідусь. – Що думаєш, жінко?

– Подаруємо дітям дрозда, – погодилася бабуся. – Нам він аніскільки не потрібен. Та й не співає зовсім. Усе спить.

– Можна посадити його в клітку? – заторохтів Тільтіль. – Стривайте, а де клітка?

Хлопчик побіг до дерева, біля якого залишив клітку, схопив її і посадив туди дрозда.

– Ви даруєте мені його? Правда? Уявляю, як зрадіє фея! І Душа Світла теж!

– Знаєш, я боюся, як би птах не полетів від вас, – повільно промовив дідусь. – Він давно відвик від шуму й галасу.

Годинник на стіні голосно віддзвонив половину дев'ятої.

– Ой! – скрикнув Тільтіль. – Вже пізно! Я зовсім забув про час і мало не запізнився. Фея Берилюна сказала, що ми маємо повернутися точно без чверті дев'ять. Мабуть, нам час йти назад. А втім... Якщо Синій Птах вже у мене, ще побудемо трохи в цій чудовій Країні Спогадів.

– Так-так, побудьте з нами довше, дітки. Посидьте ще трохи. Ми так давно не бачили вас.

– І все ж таки треба йти, – зітхнув Тільтіль. – Фея Берилюна дуже добра до нас. Я їй обіцяв. Не плач, бабусю, ми скоро знову прийдемо провідати вас.

Діти розцілували бабусю й дідуся. Тільтіль схопив клітку з птахом і, взявши Мітіль за руку, зібрався було йти, але знову кинувся назад, знову почав прощатися, обіцяв навідуватися до бабусі й дідуся якомога частіше.

Пролунав бій годинника.

– Ой, що я наробив! Вже без чверті дев'ять! – злякався хлопчик.

Він швидко повернув діамант на своїй шапочці, і... все зникло в густому тумані.

Сторінки:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова