Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

М.Метерлінк

Синій птах

У переказі Бориса Дегтярьова

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Б.Дегтярьов

Сторінки:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10

Тільйо не поспішав йти і продовжував гнівно гарчати.

– Я піду, але скоро повернуся, не сумнівайтеся! Я тобі ще покажу, стара гнилице! – крикнув він Дубу. – Я зрозумів, у чому тут справа. Це все Кіт! Знову щось шепотиш? – гаркнув він на Тілетто. – Нові пакості готуєш? Зараз я тобі покажу! Ррр... ррр... ррр...

– Бачиш? Він грубить всім і кожному, він невиправний, – повернувся Кіт до Тільтіля.

– Так, правда. Він нас усіх пересварить, – кивнув хлопчик і звернувся до Плюща: – Пане, зв'яжіть Пса, будь ласка.

Плющ несміливо наблизився до Тільйо і боязко запитав:

– А якщо він мене вкусить?

– Не вкушу. Якщо забажаєш, навіть поцілую, – пробурчав Пес. – Ану, підійди ближче! Купа старих мотузок! Я тебе провчу!

– Тільйо, до мене! – наказав Тільтіль, погрожуючи Псу палицею.

Тільйо підповз до Тільтіль, заметляв хвостом.

– Що накажеш, моє божество?

– Слухай Плюща. Дай себе зв'язати, а не то дивись у мене!

Тільйо покірно ліг на землю і, поки Плющ зв'язував його, не припиняв гарчати:

– Зв'язувати мене! Навіщо? Моє божество, він обплутав мені лапи, він душить мене!

– Сам винен, ось тепер і маєш. Іншим разом поводитимешся краще.

– Дарма ти дозволив зв'язати мене, моє божество. Повір, вони затіяли щось недобре. Бережись! Ай, він обплутує мені пащу! Я не зможу говорити!

І Пес замовк.

– Прив'яжіть його до мого великого кореня, до того, що праворуч. Та міцніше, – наказав Дуб Плющу і Буку.

Дерева старанно виконали його наказ.

– Гаразд. Чи достатньо міцно прив'язаний Пес? Потім ми вирішимо, як вчинити з цим зрадником. А зараз, коли ми позбавилися небажаного свідка, приступимо до справи. Тепер ми сильні і знайшли можливість звершити суд над Людиною. Нехай вона нарешті відчує нашу силу. Людина завжди була з нами жорстокою та свавільною і ніколи не щадила нас. Сьогодні ми їй за все відплатимо.

– Так! Так! – закричали Дерева, Звірі та Птахи. – Смерть їй! Смерть! Прикінчити її! Розтоптати! Знищити! Негайно! Зараз!

– Чого це Дерева так розкричалися? Чому сердяться Звірі та Птахи? Я щось не зрозумію, – звернувся Тільтіль до Кота.

– Дурниці, не звертай уваги. Просто вони в поганому настрої. Розумієш, в Лісі нині надто сиро, ось вони і хвилюються. Не турбуйся, я все залагоджу.

– Я бачу, ви всі згодні зі мною, і це мене тішить, – звернувся Дуб до Дерев, Звірів і Птахів. – Хлопчику й дівчинці слід придумати таку кару, щоб ми залишилися поза підозрою.

– То в чому тут справа? Що все це значить? – вкінець втратив терпіння Тільтіль. – Мені давно набридла їхня балаканина. Синій Птах захований у тебе у гілках, Дубе, і ти повинен віддати мені його.

Бик виступив вперед і запропонував:

– Давайте я забодаю хлопчиська! Це справа легка.

– Ні, їх слід повісити – і хлопця, і його сестру на моєму найвищому суку, – втрутився Бук.

– А я для цього скручу зашморг, – підхопив Плющ. – Я на такі справи майстер.

– Ні, найкраще втопити їх у річці. Згодні? – квапливо запропонувала Верба.

– Ні-ні, – сказала Липа примирливим тоном. – Це вже занадто! Вони ж діти. Можна чудово їх позбутися по-іншому. Я обплутаю їх гілками, і вони опиняться у в'язниці.

– Хто це сміє сперечатися зі мною? – знову пролунав окрик Дуба. – Здається, я чую Липу? Так, так воно і є. І серед нас знайшовся відступник! Ще трохи, і ти опинишся в одній компанії з Плодовими Деревами. Ті давно зрадили нас, стали, по суті, служити Людині, і за це ми зневажаємо їх.

– Здається, що насамперед треба з'їсти дівчисько, – рохнула Свиня, і її маленькі очі жадібно заблищали. – Уявляю собі, яка вона смачна!

– Ні, ви тільки послухайте, що вона говорить! – обурився Тільтіль. – Ну почекай же, погань ти така! Оце вже дійсно Свиня!

– Не збагну, що з ними відбувається! – удавано здивувався Кіт. – Здається, справа повернула на лихе.

– Тихо, замовкніть всі! Зараз головне – вирішити, хто з нас завдасть першого удару по Людині, – заявив Дуб.

– Ти! Звичайно, ти, – улесливо промовила Сосна. – Ти найстарший серед нас і наш Повелитель.

– На жаль, я надто старий і слабкий. Мої гілки засихають і майже не слухаються мене. Я гадаю, ти, Сосно, вічнозелена і бадьора, повинна почати першою.

– Красненько дякую! – квапливо відгукнулася Сосна. – Але я відкидаю цю честь, нехай у мене не буде заздрісників. По-моєму, після нас з тобою найгіднішим є Бук.

– Ні, – заперечив Бук, – мені це не до снаги. У мене, бачте, увесь стовбур поточений хробаками... Може, В'яз?

– Я б із задоволенням, – заскрипів В'яз, – але я ледве стою. Вчора вночі Кріт вивихнув мені не один корінець. Краще цю справу доручити Тополі.

– Мені? Та що ви! У мене така ніжна будова. До того ж мені нездужається. От Осика...

– Я? Та я в жорстокій лихоманці! Мене страшенно морозить. Хіба не бачите, як тремтить моє листя? Я не здатна й кроку ступити.

– Ганьба! – розгнівався Дуб. – Жалюгідні боягузи! Ви всі боїтеся Людину! Навіть слабкі, беззахисні діти вселяють у вас страх. Тоді я сам, старий і хворий, розправлюся з нашим заклятим ворогом!

І Дуб рушив прямо на Тільтіля. Але хлопчик не розгубився, він вихопив з кишені ніж і підняв його над головою.

Дерева разом скрикнули від жаху:

– Бережись! Бережись! У хлопчиська ніж! Це майже як сокира! Загинеш!

– Що?! Злякалися? Ви боїтеся! Боїтеся Людину! Ганьба нам, Деревам! Нехай тоді Звірі та Свійські Тварини розправляться з Людиною, адже це і їх ворог!

– Чудово, чудово! – заревів Бик. – Згоден. Я його в одну мить забодаю.

Бик опустив роги, але Корова та Віл втримали його:

– Зупинися, нещасний! Добром це не скінчиться. І розплачуватися доведеться нам, Свійським Тваринам. Не лізь у справи Звірів!

Але Бик ніяк не міг вгамуватися і все ревів:

– Тоді не пускайте мене! Тримайте міцніше! Не то я за себе не відповідаю! Зараз усіх рознесу!

Маленька Мітіль тремтіла від страху, і Тільтіль гримнув на неї:

– Та годі тобі! Відійди подалі і не бійся, у мене ніж, а це вже дещо. Виявляється, і Свійсткі Тварини злі на нас!

– Ну звичайно! – хитнув головою Осел. – Ще як злі! Довго ж ти кумекав!

– А що поганого ми вам зробили? Здається, нікого не ображали.

– Нічого, зовсім нічого, мій любий, – пробелькотів Баран. – Ви тільки з'їли мого братика, двох сестер, трьох дядьків, тітку та бабусю з дідусем. Аж зовсім нічого! Постривай, от зараз повалю тебе, тоді побачиш, що я теж не з беззубих. І роги у мене є.

– А у мене копита, та ще й які! – підхопив Осел.

– Знайдуться й кращі від твоїх, – втрутився Кінь і гордовито заіржав. – Миттю розправлюсь. Загризти хлопчиська чи затоптати?

І Кінь рішуче рушив на Тільтіля. Але варто було хлопчикові замахнутися ножем, як Кінь завмер від страху і щодуху помчав геть.

– Давайте нападемо на них всі разом, – запропонувала Свиня Ведмедю і Вовку. – Ви наступайте спереду, а я ззаду. Повалимо дітей, затопчемо на смерть, а потім розділимо здобич.

– Добре! Відверніть їх! – клацнув зубами Вовк і присів, готовий ось-ось кинутися на Тільтіля.

Хлопчик стискав у руці ніж і мужньо захищав сестру. Його сили вичерпувалися, і, бачачи це, Дерева і Звірі осміліли, почали з усіх боків підбиратися до Тільтіля. Кожен так і норовив вдарити його. Що робити? Що робити?

– Тільйо! Тільйо! До мене, Тільйо! Допоможи мені, Котику! – голосно покликав Тільтіль.

– Я б і радий тобі допомогти, та не можу, у мене вивихнута лапка, – долинув звідкись здалеку фальшивий голос Кота.

Тільтіль продовжував хоробро відбивати натиск Дерев і Звірів, але сили його вже закінчувалися.

– Допоможіть! – знову закричав хлопчик. – Тільйо! Їх так багато. Я більше не можу. Тільйо!

Сторінки:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова