Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

М.Метерлінк

Синій птах

У переказі Бориса Дегтярьова

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Б.Дегтярьов

Сторінки:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10

Раптом пролунав дзвін скла – це зі столу впала лампа. З неї вирвалося полум'я і одразу ж перетворилося на дівчину надзвичайної краси. На ній було довге прозоре вбрання.

– Хто це? – обімлів Тільтіль. – Королева?

– Це принцеса! – заплескала в долоні Мітіль. – Я знаю! Чарівна, казкова принцеса!

– Це не королева і не принцеса, – сказала фея Берилюна. – Це Душа Світла. Ти права, Мітіль, вона прекрасна.

За стіною сусідньої кімнати, де спали батьки Тільтіль і Мітіль, почулися важкі кроки.

– Тато! Він прокинувся від наших голосів! Зараз прийде сюди, – злякався Тільтіль.

– Поверни діамант на шапочці! – прошепотіла фея – Тільки обережніше. І всі наші гості одразу зникнуть.

Але Тільтіль поспішив і повернув чарівний діамант надто різко.

– Що ти накоїв! – вигукнула фея. – Тепер вони не встигнуть сховатися!

Стіни, що сяяли блакитним сяйвом, знову потьмяніли, і в напівтемряві всі недавно ожилі істоти захвилювалися, забігали, заквапилися.

Найспритнішими виявилися Чашки, Миски і Тарілки – вони миттю стрибнули назад на посудну полицю. Вода метушилася в пошуках крану, а Молоко – глечика. Вогонь кидався з кутка в куток, і ніяк не міг знайти вогнище. А гладкому Хлібу не вдавалося залізти в діжку. Цукор раз у раз жалібно скрикував. Йому здавалося, що всі хочуть зім'яти його пишну паперову мантію. Навіть спритний Тілетто, як не намагався, не міг дістатися до свого куточка у шафі. І тільки Пес навмисне зволікав, так не хотілося йому розлучатися з Тільтілем.

– Мій господарю, я ще тут! – вигукував він. – Давай поговоримо.

Тут знову почулися кроки за стіною.

– Тепер вже зволікати не можна, – промовила фея, знову перетворившись на стареньку, – доведеться вам усім вирушати разом із Тільтілем і Мітіль на пошуки Синього Птаха. Мерщій з хати! Ми вийдемо через вікно!

Усі, штовхаючись, кинулися до вікна. Вогонь з Водою і тут-таки посварилися. Та й Пес не витримав – дряпанув Кота за хвіст, а той сердито пирхнув у відповідь. Нарешті всі вибралися назовні і з'юрмилися біля хати.

– Мені страшно! Я не хочу нікуди йти! Краще повернемося додому! – запхенькала маленька Мітіль.

– Як тобі не соромно! – докорив сестрі Тільтіль – Негайно припини плакати. Невже тобі не шкода хворої дівчинки феї Берилюни? Хіба ти не хочеш допомогти їй?

Мітіль витерла сльози і слухняно взяла брата за руку.

– Будьте мужні! – повчала дітей фея. – Нелегкий шлях у вас попереду. На пошуки Синього Птаха вас поведе Душа Світла, довіртеся їй. Кажуть, Синього Птаха ховає у себе в палаці Цариця Ночі. Ідіть туди. Правда, самій Душі Світла не можна входити до палацу, вона почекає вас неподалік. У володіннях Цариці Ночі вам доведеться самим шукати Синього Птаха.

Тим часом Кіт відвів убік Вогонь, Воду, Хліб, Цукор, Молоко і Пса і повів таку мову:

– Слухайте мене уважно! Чи знаєте ви, що всім нам загрожує загибель? Цариця Ночі – моя давня покровителька, вона не раз говорила мені, що варто Людині знайти Синього Птаха, і вона осягне Головну Таємницю Життя, яку так ретельно приховує від неї Цариця Ночі, то Людина навічно стане господарем всього і всіх. Згадайте, ми були вільні, поки Людина не дісталася до нас! Вода і Вогонь були непідвладні Людині, а що зробилося з ними тепер! Воду заточили у труби, Вогонь – у вогнище. А ми, нащадки могутніх хижаків?.. Як Людина обійшлася з нами? Зробила з нас слухняних домашніх тваринок. Ні, треба обов'язково перешкодити Тільтіль і Мітіль знайти Синього Птаха. Навіть якщо для цього доведеться пожертвувати їхнім життям.

– Що? Що таке? Та як ти смієш! – обурився Пес Тільйо. – Ану повтори, що ти сказав!

– Мовчи, тобі ніхто не давав слова, – гримнув на Тільйо Хліб – Кіт правий. Звичайно, ми насамперед маємо подумати про себе.

– Так-так, шановний Кіт абсолютно прав. І шановний Хліб теж, – поспішив додати Цукор.

– Який ти дурний! – не стримався Пес. – Людина – найголовніша істота на землі! А наша справа – служити їй. Я визнаю владу Людини. Хай живе Людина!

– Так, мабуть, ви праві, шановний Пес, – промовив Цукор невпевнено.

– Ні! Прав я, а не Пес, – заявив Кіт рішуче – Подумайте про себе! Тсс! Облиште суперечки, фея Берилюна і Душа Світла йдуть сюди. Душа Світла співчуває Людині – отже, вона теж наш ворог.

– Що тут відбувається? – промовила фея суворо. – Ви якось дивно притихли. І шепочетесь, наче змовники. В дорогу! Наказую вам в усьому коритися Душі Світла.

– Саме це я й казав, – мовив Кіт солодким голосом. – Я закликав усіх до послуху, а Пес заважав мені говорити.

– Ах ти кепський брехун! – обурився Тільйо. – Ну постривай же у мене!

Мітіль кинулася захищати Тілетто:

– Не смій, не смій чіпати мого котика!

Тільтіль теж був незадоволений:

– Тільйо, припини негайно, нам тепер не до сварок.

– Мій господарю! Ти ж не знаєш, що він...

– Досить! Припиніть! – втрутилася фея Берилюна. – Часу мало, пора в дорогу. Ти, Хліб, понесеш клітку для Синього Птаха. Пам'ятайте все, що я вам сказала. – Фея раптом замовкла, щось обмірковуючи. – Але не можна ж вирушати у далекий путь у нічних сорочках. Вам слід одягнутися, – сказала вона згодом. – Та й всім іншим теж. Ідіть до мене в палац, там знайдеться все, що потрібно, на будь-який смак. Кіт проведе вас туди, він добре знає дорогу.

– Так! Я знаю дорогу! – відгукнувся Кіт.

– От і чудово. Поспішайте! А я...

Тієї ж миті фея Берилюна знову перетворилася на стареньку в зеленій сукні та червоній хустці.

– А я піду до моєї хворої онуки, – пролунав скрипучий старечий голос. – Вона довго залишалася сама, без мене. Напевно, дуже скучила.

І фея зникла.

Діти та їхні супутники, на чолі з Котом, негайно вирушили в дорогу і незабаром опинилися біля палацу феї Берилюни.

Палац сяяв пишністю, але розглядати його мандрівникам не було часу, адже фея просила поквапитися. В одній з незліченних кімнат палацу вони побачили величезну колекцію різноманітного вбрання: якого одягу тут тільки не було! Обирай, чого душа забажає!

Кіт надів чорне шовкове трико з пишним білим коміром – він одразу здогадався, як все це пасуватиме до його чорного шовковистого хутра!

Пес став швидко одягати все, що було на його думку якнайвеселішим: червоний фрак, чорні панталони, лаковані черевики.

Вогонь вбрався у розкішний багряний, виблискуючий плащ на золотий підкладці та капелюх із султаном з вогненних язиків.

Хліб довго підшукував собі щось підходяще і нарешті зупинився на коштовному парчевому халаті, який, правда, важкенько зійшовся на його гладкому череві. За поясом у нього стирчав ятаган, а на голові красувався високий тюрбан. Хліб був дуже задоволений собою і все примовляв:

– Ну як? Гарний я? Гарний?

Вода вибирала собі вбрання дуже довго, поки не зупинилася на чудовій блакитно-зеленій сукні з прозорим відливом.

– Подивіться! Сукня Води пахне сирістю, – глузливо промовив Вогонь. – Напевно, вона без парасольки прогулялася під дощем.

– Що ви сказали? – насупилася Вода.

– Так, нічого, – пробурчав Вогонь.

– Мені почулося, що ви згадали чийсь довгий червоний ніс. Здається, я нещодавно бачила його на чиїмось обличчі.

– Годі, припиніть сваритися, – втрутився Кіт. – На нас чекають справи значно важливіші. А де Душа Світла? Все ще вибирає собі вбрання?

– Фея стверджує, що вона і так чарівна, де вже їй знайти підходяще, – сказав Хліб уїдливо.

– Нехай вдягне абажур! – зло розсміявся Вогонь.

Прекрасній Душі Світла і справді було важко підібрати для себе одяг, та все ж знайшлося те, що їй пасувало найбільше: блідо-золоте плаття із тьмяно-мерехтливими срібними блискітками.

Одяг Цукру виглядав дуже кумедно – шовковий біло-синій балахон, що трохи нагадував папір, у який в крамницях загортали цукрові голови.

– А Тільтіль і Мітіль? Вони ще не готові? – раптом заговорили всі разом.

Брат і сестра давно вже вдяглися і терпляче чекали на решту. Тільтіль надів костюм Хлопчика-мізинчика: темно-червоні штани, білу сорочку, коричневу жилетку; Мітіль – костюм Червоної Шапочки: білу кофтину, довгу темну спідницю і, звичайно, червону шапочку!

– Ну, тепер, здається, всі готові, час вирушати в дорогу, – проголосив Кіт.

Тільки-но вони вийшли з палацу, як з'явилася фея Берилюна, знову юна і прекрасна.

– Друзі мої! – звернулася вона до дітей. – Мені раптом подумалося, а чи не піти вам спочатку до чарівної Країни Спогадів? Хто знає, може, там і знайдемо Синього Птаха? На жаль, шлях до Країни Спогадів навічно закритий для мене, і вам, Тільтіль і Мітіль, доведеться вирушити туди самим. А на той випадок, якщо ви зустрінете Синього Птаха, візьміть із собою клітку. Хліб, дай, будь ласка, клітку Тільтіль. Зараз я зроблю так, що ми опинимося зовсім близько від Країни Спогадів.

Сторінки:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова