Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

М.Метерлінк

Синій птах

У переказі Бориса Дегтярьова

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Б.Дегтярьов

Сторінки:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10

І тут з-за кущів вискочив Пес. Обривки стебел Плюща волочилися за ним. Пес кинувся до Тільтіля, закрив його собою і люто почав кусати всіх, хто посмів образити Тільтіля і Мітіль.

– Це тобі! А це тобі! Не бійся, моє божество, я їм покажу! Зуби в мене міцні та гострі. Що, Ведмедю, гарно я тебе куснув? А тепер ти, Свиня, ось тобі. Бика я міцно покарав! Подобається тобі, дурню? Дубу теж добре від мене дісталося. Гарно я з ними розправляюсь, вірно? Еге! Дехто вже тікає. Ай! Це Верба стукнула мене, та ще й як! Здається, лапу мені зламала.

Дерева, Звірі і Свійські Тварини люто наскакували на Пса, злість переповнювала їх:

– Відступник! Зрадник! Покинь Людину, дурню!

– Ото вже ні! Це ви дурні, а не я. Людина понад усе на землі! Я від неї ніколи не відступлюся! Я її вірний друг навіки! Ось вам! Ось вам!

Небо почало яснішати, а бійка все не припинялася. Як не захищалися Тільтіль і Пес, а Дерева та Звірі все наступали. Хлопчик знемігся від напруги і впав, знесилений.

– Більше не можу. Нам кінець!

– Ні, ми врятовані! – радісно заволав Пес. – Я чую, сюди йде Душа Світла! Бачиш, як небо порожевіло? Ми врятовані! Вороги злякалися, вони тікають! Ура!

– Душа Світла! Душа Світла! Мерщій сюди! Допоможи! – закричав Тільтіль, побачивши, що вдалині й справді показалася Душа Світла.

– Що сталося? Ах, дурнику! Як же ти не здогадався? Поверни діамант, і вони негайно замовкнуть.

Тільтіль повернув чарівний діамант, і тієї ж миті Дерева застигли, Звірі зникли в глибині Лісу, Ліс прийняв свій звичайний безтурботний вигляд, а Свійські Тварини спокійною чередою попрямували до села.

Тільтіль піднявся з землі та з подивом озирнувся навсібіч.

– Усі повтікали, зникли. І Дерева стоять, як так і було. Що це з ними сталося? Наче сказилися.

– Вони давно ображені на Людину. Адже, скажемо чесно, чимало шкоди завдали їм люди, багато з них нещадні до Природи. Дерева і Звірі бачать тепер ворога в кожній Людині. Ти опинився один проти всіх, – пояснила Душа Світла.

– Так.  І було б мені непереливки, якби не мій ніж та вірний Тільйо. Щастя мати такого друга! Любий Тільйо, як тобі дісталося! Вся паща в крові. І лапу пошкодив. Дуже болить?

– Зовсім трішки. Нічого, скоро заживе, – підбадьорився Пес. – А ось тобі, моє божество, напевно, дуже-дуже боляче.

– Минеться, – усміхнувся Тільтіль. – Головне, що Мітіль вони не чіпали. А де ж наш Тілетто? Щось я його не бачу.

Тієї ж миті з-за кущів вийшов, кульгаючи, Кіт.

– Ах, яка була бійка! – вигукнув він. – Досі отямитися не можу. Бик так штовхнув мене в живіт, що ледве не вбив на місці. Слідів, може, й не видно, але біль жахливий. А Дуб так вдарив мене, що, здається, пошкодив мені лапу.

– Цікаво яку, – глузливо пирхнув Пес. – Ти начебто кульгав на всі чотири.

Мітіль погладила Тілетто по голові.

– Бідолашний, нещасний мій Котику. Але де ж ти пропадав, Тілетто? Тебе щось не було видно.

– Ах, мене поранили на самому початку. Тільки я хотів піддати Свині... Це огидне створіння посміло заявити, що має намір тебе з'їсти. Жах! Саме тут Дуб і вдарив мене.

– Ах ти, брехун! Стривай, стривай, я ще поговорю з тобою віч-на-віч, прийде час. Ррр... ррр... Я з тобою розберуся! Ррр... ррр... ррр... – не припиняв гарчати Пес.

– Бачиш, він мене знову ображає, – заскиглив Кіт і, забувши про кульгавість, щодуху кинувся під захист Мітіль. – Завжди так. Яка несправедливість!

– Облиш його, Тільйо, – сказала Мітіль. – Дійсно, ти все-таки грубіян.

– Не час сваритися, не час зводити рахунки, – мовила Душа Світла. – Друзі мої, ви змучені і потребуєте відпочинку. Треба вибиратися з Лісу, тим більше що на узліссі на нас чекають друзі.

Тільтіль і Мітіль зраділи зустрічі з Хлібом, Цукром, Вогнем і Водою.

– Куди ви пропали? – здивовано запитували Тільтіль і Мітіль Вогонь і Воду. – Ми вже вирішили, що ви нас зовсім покинули.

– Як можна подумати таке? – запротестувала Вода. – Я відлежалася в Лісі, відчула себе краще і поспішила за вами. Завжди готова допомогти, якщо...

– А я, як ви самі розумієте, – урвав її Вогонь, – не можу супроводжувати вас усюди. Я міг би ненароком щось підпалити. Але я весь час йшов за вами на той випадок, якщо...

– Добре, добре, – зупинила їх Душа Світла. – Тепер поговоримо про інше.

Тільтіль уважно подивився на прекрасне обличчя Душі Світла.

– Що з тобою? – запитав він її. – Ти така смутна та бліда.

– Мені сумно, друже, бо скоро нам доведеться розлучитися.

– Розлучитися? Як! А хто ж поведе нас далі? Адже ми ще не знайшли Синього Птаха. Фея Берилюна розсердиться на мене.

– Ні, вона зрозуміє, що ти зробив усе, що було в твоїх силах. Але ти дуже втомився. І твоя сестра теж, та й всі інші. Вам потрібен гарний відпочинок. Наближається момент, коли слід знову повернути чарівний діамант на твоїй шапочці – хай все стане як раніше. А тепер, друзі, прощайтеся.

Першим виступив Хліб:

– Дорогі Тільтіль і Мітіль, ви більше не почуєте мого голосу, але я завжди буду з вами – за сніданком, обідом і вечерею. Я ваш відданий друг, тож без мене ви й не сідайте за стіл.

– Милі, мої милі дітки, – промовив Цукор своїм солоденьким голоском, – якщо моя присутність дарувала вам іншим разом радість, згадуйте про мене кожного разу, коли...

– Щось ви забалакалися! – спалахнув Вогонь. – Можна подумати, що тільки від вас радість і користь. А я? А тепла пічка? А гарячий суп? Хіба це нічого не варто? Я поцілую вас на прощання! – І Вогонь кинувся до дітей.

– Обережно! – скрикнув Тільтіль. – Ти обпік мені носа.

– Ай! І мені теж! Як гаряче!– злякалася Мітіль.

– Вогонь грубий і невихований! Жодних манер, – мовила Вода, презирливо дивлячись на Вогонь. – От я, мої дорогенькі, поцілую вас по-іншому. Я не завдам вам болю.

– Вона вас промочить наскрізь, стережіться! – усміхнувся Вогонь.

– Не слухайте його, – продовжувала Вода. – Я завжди буду добра і ласкава. Ви побачите мене в річці, у фонтані, у ставку. Прислухайтеся до дзюркотіння моїх струменів, і ви почуєте мене.

– Добра і ласкава! – обурився Вогонь. – А повені? А потопи? Оце доброта!

– Знову сваритеся, припиніть! Як вам не соромно? Сваритися в момент розставання! Хіба це діло?! – дорікнула Душа Світла одвічним ворогам – Вогню і Воді. – То ви сперечаєтеся, то Пес і Кіт...

– А де ж наші Тільйо і Тілетто? Куди вони поділися? Їх давно не видно й не чутно. Де вони? – занепокоївся Тільтіль.

Тієї ж миті з-за кущів вискочив скуйовджений Кіт. Він мчав, гучно, розпачливо нявкаючи, а за ним гнався Пес, пригощаючи Кота міцними тумаками.

– Тримай, тримай, ти заслужив це! – вигукував Пес. – Ще й не те буде! Ще й не так тобі від мене дістанеться!

Тільтіль і Мітіль кинулися розбороняти їх.

Хлопчик тягнув Пса, а дівчинка намагалася загородити собою Кота.

– Що сталося? Чого це ви? – здивувалися діти.

– Ви ж знаєте, він мій повсякчасний кривдник! – удавано застогнав Кіт. – А я ж йому нічого такого не зробив...

– Ах ти брехун! Ррр... ррр... ррр...

– Мені соромно за вас, – дорікнула Душа Світла Коту і Псу. – Хіба ви забули, що ми прощаємося з дітьми?

Ледь почувши ці слова, Пес кинувся до Тільтіль і Мітіль, став обіймати і цілувати їх.

– Ні, ні, я не хочу розлучатися з вами! Я хочу завжди розмовляти з тобою, моє божество! Адже тепер ти будеш краще розуміти мене, так? Ти тепер знаєш мене! Відтепер моя душа відкрита для тебе! Я завжди вас слухатиму. І тебе, мила дівчинко. Можете на мене покластися. Моє божество, я готовий на все! Хочеш, зроблю щось незвичайне?

Кіт незворушно чепурився, він поважно розправляв вуса, вилизував шерстку.

– А ти, Тілетто? Нічого не бажаєш нам сказати? Хіба ти нас не любиш? – запитав Тільтіль.

– А навіщо дарма базікати? – Голос Кота пролунав дуже холодно. – Ясна річ, люблю, але рівно стільки, скільки ви того заслуговуєте.

– Тепер і я прощаюся з вами, любі Тільтіль і Мітіль. Хочу вас поцілувати на прощання, – мовила Душа Світла.

Тільтіль і Мітіль з плачем кинулися до неї:

– Ні, люба, мила! Залишайся з нами! Як же ми будемо без тебе?

– На жаль, тут я не владна. Втім, я залишаю вас зовсім ненадовго. Знайте, якщо Людина шляхетна та чесна, сяйво Світла і Добра не покидає її до самого кінця життя, а це значить, що я завжди буду з вами, друзі мої: коли ви побачите світлий місячний промінь, або лагідну мерехтливу зірку, або ясну зорю, або навіть звичайну гасову лампу. Але найближче я буду до вас, якщо ваші справи і думки чесні та чисті. Не плачте! Вам слід повернутися додому. Там на вас чекають батько й мати, вони так люблять вас. Бачите он ту чудову зелену галявину неподалік від розлогого дуба? Трава там м'яка, як пух. Відпочиньте трохи. Густе листя вбереже вас від жарких сонячних променів, і ви солодко виспитеся.

Тільтіль боязко глянув на дерево:

– Після всього, що сталося в Лісі...

Душа Світла усміхнулася:

– Не бійся, воно тебе не скривдить. Дерева знову безсилі перед тобою. Ну, поверни діамант, пора!

Тільтіль зітхнув і слухняно повернув чарівний діамант.

Усе зникло, Душа Світла, Тільйо, Тілетто. На галявині залишилися тільки Тільтіль і Мітіль. Дівчинка спокійно лягла на траву та міцно заснула. Тільтіль сумно озирнувся.

– Ні, мені не заснути. Як усе це сумно! Втім, мабуть, я відпочину трохи.

Він улігся на траву, заплющив очі...

Сторінки:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова