Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

М.Метерлінк

Синій птах

У переказі Бориса Дегтярьова

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Б.Дегтярьов

Сторінки:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10

Втім, один Привид все-таки залишився в залі і тепер раптом помчав туди, де ховалися сміливці Хліб і Цукор.

– Ай-ай-ай! – заволали вони та кинулися врозтіч.

Тільтіль зупинив їх:

– Назад! Куди ви? Кого ви злякалися? Та вони зовсім не страшні, вони просто смішні!

За допомогою Пса і Тільтіль Цариця Ночі загнала і цього Привида назад.

– Ось бачите, Синього Птаха тут немає, – сухо мовила вона.

– А що за іншими дверима? – запитав Тільтіль.

– І там його немає, повірте мені, – сказала Цариця Ночі. – Втім, роби, як хочеш. Але знай, там ховаються Хвороби.

– Це небезпечно?

– Ні, – відповіла Цариця Ночі. – Бідолахи ледве ноги переставляють. Вже скільки років Людина завзято бореться з ними.

Тільтіль розчинив двері навстіж.

І що ж? Нікого не було.

– Де вони? Чому нікого не видно? Чому Хвороби не хочуть виходити на волю? – здивувався хлопчик.

– Я ж тобі сказала, вони хворіють, охляли, заслабли. Можна сказати, лікарі їх винищили. Зайди туди й подивися сам. Але тільки на одну хвилину.

Тільтіль увійшов у двері й одразу ж повернувся.

– Ух, які вони кволі! Голови не піднімають, ледве ворушаться. У ваших Хвороб, добродійко, вид дуже хворобливий.

Аж тут раптом якась істота, в домашніх туфлях, халаті й нічному ковпаку, вискочила з-за дверей і почала бігати по залу.

– Ой, якийсь малюк вискочив! Хто це, хто? – оторопів Тільтіль.

– Не треба його боятися. Це найменший з недуг, його звуть Нежить. Лікарі не надто дошкуляють малюку, ось тому він і бадьоріший за інших.

Цариця Ночі покликала до себе крихітку в халаті й туфлях.

– Ходи-но сюди, ти вискочив надто рано, поспішив.

Малюк невдоволено чхнув, висякався і знехотя поплентався назад.

Тільтіль негайно замкнув за ним двері.

– Так, Синього Птаха тут не видно, – сказав Тільтіль. – Спробуємо відкрити треті двері. Що там?

Цариця Ночі зупинила його:

– Бережися, там – Війни! Ніколи ще вони не були такими жахливими, жорстокими і безжальними, як тепер. Якщо хоч одна з них вирветься... Краще не спокушай долю! Правда, вони стали такими товстими, неповороткими... І все ж слід бути обережними. Трохи відкрий двері, подивись і швидше замкни!

Тільтіль боязко відімкнув двері, заглянув у вузьку шпаринку і одразу ж відсахнувся від жаху.

– Закривайте! Швидше закривайте, замикайте міцніше! Вони мене побачили! Вони вже йдуть, ломляться у двері!

– Допоможіть! – крикнула Цариця Ночі. – Війни дуже сильні, впоратися з ними важко. Спробуємо зачинити двері всі разом. Ну от,здається, і все. Ще б секунда... Ти бачив їх, Тільтіль?

– Так-так! Вони огидні, жахливі. Величезні, страшенні чудовиська.

– Тепер ти сам розумієш, що Синього Птаха там немає. Залети він сюди, Війни миттєво задушили б його. Ну як, чи не пора тобі припинити ці даремні пошуки? Ти ж бачиш, у моєму палаці немає Синього Птаха.

– Я маю все оглянути, – рішуче промовив Тільтіль. – Так веліла Душа Світла.

– Знову ця Душа Світла! Сама ж то вона не завітала до мене в палац. Видно, побоялася.

– Їй не можна сюди, ви ж знаєте. Давайте перейдемо до наступних дверей. Що там?

– Там замкнені Жахи.

– Можна зазирнути? – запитав Тільтіль.

– Так, це не небезпечно, вони давно принишкли.

Тільтіль обережно відкрив двері і заглянув усередину.

– Але ж там нікого немає! – здивовано вигукнув він.

– Жахи там, але вони поховалися, – пояснила Цариця Ночі. – Вони вкрай залякані Людиною. А все-таки покажіться, не бійтеся! – наказала вона.

Кілька Жахів, худих і сумних, боязко наблизилися до дверей.

– Анітрішечки не страшно, – розсміявся Тільтіль. – Якісь опудала! Тільки малюки можуть їх злякатися. Ти ж не боїшся, Мітіль? – нахилився він до сестри.

– Ні, – невпевнено прошепотіла Мітіль, але все ж таки сховалася за спину брата: адже вона була ще маленька.

– Ну от і молодець, – похвалив Тільтіль дівчинку. – Не бійся, це найголовніше! – Потім він знову звернувся до Цариці Ночі: – Скажіть, будь ласка, пані, а що за тими, середніми, дверима?

– Не відчиняйте їх,– промовила Цариця Ночі суворо.

– Чому? Знову якась небезпека? Що там таке? Я неодмінно хочу туди зазирнути.

– Не можна.

– Чому?

– Я повторюю тобі: не можна! – розсердилася Цариця Ночі. – Це заборонено.

– Заборонено? Ким? Може, Синій Птах якраз там? Душа Світла казала мені...

– Послухай, дитино, – голос Цариці Ночі зазвучав підозріло лагідно. – Я виконала всі твої бажання, я була дуже уважна до тебе. Але повір, ці двері відчиняти не слід. Тобі загрожує неминуча загибель! Зупинись, не спокушай долю. Мені шкода тебе, адже ти такий молодий.

– Але чому, чому? – допитувався Тільтіль. – Що ж там таке?

– Найстрашніше, найжахливіше. Те, чого слід боятися найбільше. Жоден з тих, хто насмілився відкрити ці двері, не повернувся звідти живим. Варто заглянути всередину, і ти загинув. Утім, роби як знаєш. Я більше не бажаю бути тут. Я йду до своєї вежі.

– Не треба, не треба, Тільтіль! – відчайдушно заплакала Мітіль. – Не відкривай! Я не хочу! Я не хочу!

– Змилуйся з нас! – заволав Хліб і впав на коліна.

– Не губи, не губи нас! – жалібно пхинькав Цукор.

– Ти всіх нас прирікаєш на неминучу загибель, – пробурчав Кіт.

– Я повинен, розумієте, повинен відчинити двері. А раптом саме там знаходиться Синій Птах? – промовив Тільтіль рішуче. – Цукор і Хліб, візьміть Мітіль за руки і відведіть подалі. Ідіть усі. Я залишуся сам. Я не боюся!

– Тікайте! Рятуйтеся! – крикнула Цариця Ночі. – Швидше! Бо буде пізно. А я йду.

– Не поспішай відкривати, дай нам хоча б відбігти подалі, – благав Хліб.

– Стривай! Не відкривай! – закричали Мітіль, Цукор і Хліб та сховалися за колонами.

Кіт теж відійшов від дверей і негайно зник.

Перед величезними бронзовими дверима залишилися стояти двоє – Тільтіль і Пес.

– Мені анітрохи не страшно, – промовив Тільйо, важко дихаючи (бідолаха щосили храбрився). – Я залишаюся з тобою, мій бог. Я тебе не залишу в біді.

– Ти молодець, Тільйо, молодець, – похвалив Тільтіль свого вірного друга. – Удвох нам не страшно. А тепер будь що буде. Я відкриваю.

Тільтіль встромив ключ у замкову шпарину. У всіх, хто ховався за колонами, вирвався крик жаху. Але тільки-но ключ повернувся, як високі стулки дверей прочинилися, і перед хлопчиком відкрився чудовий сад. Місячне сяйво освітлювало все навколо. І всюди кружляли птахи, чудові, яскраво-сині птахи.

Приголомшений Тільтіль стояв мовчки і нерухомо.

– Як тут чудово! Скільки птахів! Які вони сині! Мітіль! Тільйо! Ходіть швидше сюди! Допоможіть мені! Їх можна наловити скільки завгодно! Вони ручні і не бояться нас! Та йдіть же!

Першою підбігла Мітіль, за нею до Тільтіля підійшли інші. У чудовому чарівному саду були всі, окрім Кота і Цариці Ночі.

А Тільтіль не переставав дивуватися:

– Дивіться! Птахи самі летять мені до рук! Як їх багато! Мітіль, Мітіль, лови їх! Тільйо, будь обережний! Щоб не поранити їх!

– Я зловила сім птахів! Які вони сині! – раділа Мітіль. – Але вони вириваються з рук!

– Я теж набрав їх надто багато, – озвався Тільтіль. – Вони ляскають крилами, відлітають! І у Тільйо он скільки їх, бачиш? Ходімо швидше. Душа Світла на нас чекає. Оце вона зрадіє!

Тільтіль, Мітіль і Пес вибігли з саду.

Птахи бились в руках у дітей, тримати їх було дуже важко. Проте Хліб і Цукор не вважали за потрібне допомогти дітям. Ніби нічого не помічаючи, вони повагом крокували слідом до виходу із залу.

Сторінки:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова