Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

М.Метерлінк

Синій птах

У переказі Бориса Дегтярьова

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Б.Дегтярьов

Сторінки:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10

Сонечко все ж таки дісталося до хлопчика. Яскравий промінь ковзнув по обличчю Тільтіля, він замружився, потім розплющив очі.

– Яке яскраве сонце, – пробурмотів Тільтіль. – Напевно, вже пізно.

– Звичайно, пізно! – почув хлопчик веселий голос. – Вже вісім годин пробило. Вставайте, вставайте, лежні! Настало Різдво! Бач, як розіспалися!

Тільтіль швидко підхопився:

– А де ж Душа Світла? Де вона?

– Душа Світла? Хто це?

– Це ти, мамо?

– А хто ж іще? Я бачу, ти ще не зовсім прокинувся. Ану вставай швиденько, одягайся. І сестру час будити. Мітіль! Мітіль! Вставай, дитинко! Ох, яка ж соня, ніяк її не добудишся. Ну нарешті відкрила очі. Пора підніматися!

– Мамо, люба! – раптом вигукнув Тільтіль. – Як давно я тебе не бачив! Як я скучив! Давай поцілуємося, ще, ще! Стривай, адже я в своєму ліжку і це наш дім!

– Та що з тобою? Прокидайся! Ніяк не отямишся. Чи ти не захворів? Ну ж бо, покажи язика! Наче все добре. Тоді вставай, одягай куртку, штанці – он вони лежать на стільці.

– Як? Я, в нічній сорочці?

– Звичайно. Хто ж спить одягненим?

– Я ж подорожував в костюмі Хлопчика-мізинчи...

– Подорожував? Та що ти верзеш?

– Мамо, але ж ми з Мітіль уходили дуже надовго! Нас вела Душа Світла. І Хліб з нами був, і Цукор, і Вода, і Вогонь. Тільйо і Тілетто теж. Вода з Вогнем і Тільйо з Тілетто увесь час сварилися. Ти не сердишся, що ми пішли з дому без дозволу і так надовго? Ти не сумувала? Розумієш, це було дуже важливо. Не могли ж ми не послухати феї Берилюни! Скажи, а як тато? Чи він здоровий?

– Або ти ще не прокинувся, або мариш і, значить, все-таки хворий.

– Та ні, мамо! Це, напевно, ти спиш, а не я!

– Я сплю? Я зранку на ногах, ще до світанку піднялася. І пічку розтопила, і хліба напекла. Досхочу напрацювалася.

– Запитай у Мітіль, вона тобі скаже, що я кажу чисту правду. Мітіль, правда я нічого не вигадую?

Мітіль сиділа на ліжку, протираючи очі і здивовано роззираючись.

– А де ж Душа Світла? Ми знову вдома, так? – пробурмотіла вона. – Мамо, здрастуй! Ти знаєш, в Лісі Дерева і Звірі мало не вбили нас. Якби не Тільйо і Душа Світла...

– І дочка бурмоче якусь нісенітницю! Душа Світла, Душа Світла... Дерева... Ні, з вами щось негаразд, – не на жарт стривожилася мати.

Відчинивши двері, вона крикнула до сусідньої кімнати:

– Чоловіче! Ходи-но сюди! Діти балакають щось дурне, нічого не зрозумію. Боюся, чи не захворіли обидва? Поглянь на них.

Батько зайшов, подивився на дітей, усміхнувся:

– На хворих вони зовсім не схожі. Бачиш, які рум'яні? Дітки наші цілком здорові. Просто заспалися, от і все. Вставайте мерщій, лежні! Час снідати.

Тільтіль і Мітіль здивовано перезирнулися та почали одягатися. Потім стали бігати по кімнаті, весело перемовляючись:

– Дивись-но, Вода знову ллється з крану!

– А Хліб на столі!

– А Молоко в глечику! І зовсім не кисле!

– Вогонь теж на своєму місці!

– Все-все як і раніше. Он Тільйо біля порога гризе кісточку. Тільйо, любий, доброго ранку!

Пес заметляв хвостом, залишив кісточку і лизнув руку хлопчику.

– І я дуже люблю тебе, дорогий Тільйо, – шепнув Тільтіль на вухо Псу. – Тепер я знаю точно, що ти мій вірний, випробуваний друг.

– А мій Тілетто теж тут! Он він, п'є молоко з миски. – І Мітіль підбігла до Кота. – Тілетто, милий! – Вона погладила його по спині. – Мій гарненький котик!

Тілетто на секунду відірвався від миски, невдоволено нявкнув і знову взявся за молоко.

Мати стурбовано дивилась на дітей:

– Що з вами, дорогенькі? Нічого не розумію. Вчора сама укладала вас в ліжка, ви були абсолютно здорові.

– Ми і зараз здорові, мамо, не хвилюйся, – лагідно усміхнувся Тільтіль. – Просто ми дуже довго шукали Синього Птаха, а Душа Світла нам допомагала...

– О господи, – зі страхом прошепотіла мати.

В цю саму хвилину пролунав стук у двері, до кімнати увійшла старенька, маленька на зріст, горбатенька, з великим гачкуватим носом.

– Здрастуйте, дорогі сусіди! – промовила старенька скрипучим голосом. – Вітаю вас з Різдвом!

– Здрастуйте, пані Берленго, – відповіла господарка. – І ми вітаємо вас зі святом!

– Послухай, адже це фея Берилюна! – шепнув Тільтіль на вухо сестрі. – Впізнаєш?

– Впізнаю, – теж пошепки відповіла Мітіль.

– А я зайшла до вас вогника попросити, розпалити грубку. Щось нині холодно, та й супу хочу наварити заради свята.

– Пані Берилюно, ми не знайшли Синього Птаха, – виступив наперед Тільтіль.

– Пані Берленго, ти хочеш сказати, – поправила хлопчика стара.

– Не слухайте їх, добродійко, вони обидва ще спросоння, верзуть казна-що.

– Ну добре, нехай буде пані Берленго, якщо ви так бажаєте. Бачите, ми не знайшли Синього Птаха, – наполегливо повторив Тільтіль.

– Але ми дуже старалися, пані фея Берилюно, – додала Мітіль.

– Чуєте? Чуєте, пані? Вони називають вас феєю! І донька теж! Мене дуже турбує, що діти повторюють це в один голос!

– Нічого, дрібниці, пройде. Я знаю, це буває. Нині повний місяць. Стоять яскраві місячні ночі, от діти і побачили місячні сни. З моєї онукою таке теж трапляється. Вона у мене дуже хвора.

– А як зараз? Краще їй?

– Та як сказати? Не дуже. З ліжка не встає. Лікар  каже, слаба, треба пити ліки. Але я ж то знаю, чим можна їй допомогти, знаю, що ніяких ліків не треба. Сьогодні вона знову про те ж заговорила, все просить подарувати їй Синього Птаха. Подаруй так подаруй до Різдва.

– Так-так, пам'ятаю. Їй дуже подобалвя птах Тільтіль. Дівчинка очей з нього не спускала. Послухай, синку, може, ти подаруєш їй свою горлицю?

– Що подарувати, мамо?

– Який нетямущий! Подаруй дівчинці горлицю. Адже вона тобі потрібна не дуже потрібна, чи не так?

– Звичайно. Я віддам їй мою горлицю. Де клітка? Авжеж, на своєму місці, біля вікна. Бачиш, Мітіль, клітка та сама, яку ніс Хліб, пам'ятаєш? Ой, Мітіль! Подивися! Моя горлиця зовсім синя! Раніше вона такою не була. Послухай, а може, це і є справжній Синій Птах? Ми так довго його шукали, так мучилися, а він увесь час був тут, вдома! Оце радість! Зараз зніму клітку...

Тільтіль заліз на стілець, клітку з горлицею, що висіла під стелею, і передав її старенькій.

– Ось, пані фея Берилюно. Вірніше, пані Берленго. Це справжній Синій Птах. Віднесіть її вашій хворій дівчинці.

– Правда? Ти віддаєш горлицю? І тобі не шкода? Який гарний, добрий хлопчик! ДЯкую! Ото зрадіє моя внучка! Побіжу швидше додому. Я ще завітаю до вас. Дякую!

Старенька пішла, а до кімнати увійшов батько.

– Тату, скажи, що сталось з нашою хатиною? – здивувався Тільтіль. – Ніби все як і раніше, а все-таки краще, красивіше. Ти щось переробив?

– Та ні, синку, все як і раніше.

– У нас у хаті так добре, так затишно! – Тільтіль підбіг до вікна. – А ліс який величезний, гарний! Я радий! Я щасливий!

– І я! – вигукнула Мітіль.

Діти весело застрибали по кімнаті.

– Чого це ви так розшумілися:? – сказала мати. – Тихо!

Але батько зупинив її.

– Нічого, хай граються. Діти грають. Значить, здорові.

У двері знову постукали, і увійшла старенька сусідка. Цього разу вона була не сама, жінка тримала за руку гарненьку дівчинку.

– Сталося справжнє диво! – Стара не могла приховати свого хвилювання. – Онучка встала з ліжка! Та що там встала! Вона бігає, стрибає, танцює, співає! Тільки-но дівчинка побачила горлицю Тільтіль, як її наче підмінили. Ожила! Зовсім інша! Ми прийшли подякувати вам.

Тільтіль уважно подивився на дівчинку і раптом обернувся до сестри:

– Мітіль! Дивись! Як вона схожа на Душу Світла!

– Так, дуже, – погодилася Мітіль. – Тільки на зріст набагато менша.

– Звичайно, менша, але це нічого, вона ще підросте.

А дівчинка підійшла до Тільтіль і, неяковіло усміхаючись, сказала:

– Дякую тобі. Я так рада.

– І я радий. А ти погодувала горлицю?

– Ще ні. Я не знаю, чим її годувати.

– Вона все їсть. Зерно, хлібні крихти, коників. Це гарний, красивий птах. Правда?

– Дуже, дуже красивий, – засміялася дівчинка. – І такий синій! А як він їсть?

– Як усі птахи – клює. Зараз я тобі покажу. Насиплю зерна, і ти сама побачиш. Дай-но мені клітку.

Дівчинка повільно простягнула клітку. Видно було, що їй не хотілося навіть на мить розлучатися з горлицею. А Тільтілю не терпілося показати, як вона клює. Поспішаючи, він відчинив дверцята клітки, птах одразу випурхнув назовні, підлетів до прочинених дверей та зник.

– Бабусю! Він полетів! Полетів! Мій Синій Птах!

– Не плач, я неодмінно його спіймаю, – сказав Тільтіль упевнено. – Адже тепер я знаю, де його шукати. Далеко йому не полетіти. У тебе буде Синій Птах, я обіцяю. Повір мені!

Дівчинка усміхнулася крізь сльози і сказала:

– Я вірю тобі, Тільтіль!

Сторінки:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова