|
Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
|
Усі категорії |
Родзинко і Гном
Агнеш Балінт
Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – В.Сутєєв
Хатка, яку можна з'їсти
У кінці вулиці коників, на самісінькому краю міста, де починаються поля, валявся старий, поїдений міллю капелюх. А під ним жив гном. Він був маленький, як і всі гноми. Але літ йому було чимало. І тому всі друзі та приятелі звали його шанобливо – Гном Гномич.
Найбільше приятелів у нього було серед городніх опудал.
Колись давно і цей капелюх-хатинка теж стирчав на голові городнього опудала. І тільки пізніше він потрапив до Гнома.
Старий Гном, отримавши капелюх, почепив на нього справжній номер, які бувають на будинках, і капелюх став наче справжній дім.
Але – який жаль! – якось восени, в кінці жовтня, налетів сильний вітер, підхопив капелюх-хатинку і забрав його з собою. Разом із номером.
І Гном залишився зовсім без даху над головою.
Довелося йому шукати інше житло. Правда, Гному пощастило: незабаром на сусідньому городі він знайшов здоровенного гарбуза, у якому ненажерні синиці встигли виклювати всю серцевину.
– Годиться! – вирішив Гном. – Звичайно, гарбуз не такий теплий, як капелюх. Але вже й вітер його не укотить.
Так і зробив. Зі шматка дубової кори Гном вирізав двері, прорубав у стінці гарбуза вікно, шибку зробив з осколка розбитої пляшки. Грубку зліпив із глини, замість димаря пристосував шматок іржавої водопровідної труби.
І піч, якщо її гарненько набити сухими кукурудзяними стеблами, тепер аж пашіть жаром.
«Годі й шкодувати, що вітер уніс капелюх, – думав Гном, сидячи біля вогнища. Ця хатина-гарбуз, здається мені, значно тепліша за будь-який капелюх». Одна біда: кожен, хто йде повз або пролітає над Гномовою хатиною, так і норовить або клюнути її, або відкусити шматочок.
Гному раз у раз доводилося вибиратися з теплого кута, виходити на ґанок і гнати геть усяких там граків, ворон, мишей, зайців.
– Сліпі ви, чи що? Невже не бачите, що тут живуть? – обурено кричав він і розмахував мітлою з гусячого пір'я. – Знайшли собі генделик!
Але коли наставала темрява і Гном Гномич запалював лампу, перехожі менше набридали йому: віконце світилося і хату-гарбуз було видно ще здалеку.
Тут вже й найсліпіша ворона побачить і здогадається: якщо всередині гарбуза горить світло, значить їсти його не можна.
І Гном спокійно міг сидіти та читати газету «Польові відомості».
Одного вечора він читав розділ «Події». Він щойно дійшов до репортажу про те, як Барнабаш Блоха, мешканець села Соломка, легковажно зістрибнув на повному ходу з велосипедиста. На щастя, все скінчилося легкими забоями і синцями. Як раптом Гному здалося, що за стіною хтось хрумкає.
Хто б це? Гном навіть уявити собі не міг. Проте, коли в стіні гарбуза утворилася діра, Гном зрозумів, що хтось нахабно жере його хату. І, схопивши мітлу, вискочив за двері.
І що ж він побачив? Якесь малесеньке порося стоїть біля дверей і спокійнісінько відгризає шматок за шматком від його гарбуза.
Ніколи в житті Гном ще не бачив такого миршавого поросяти. У гніві він стукнув його мітлою.
Порося стрімголов покотилося геть від Гномової хатки. А поки котилося, увесь час верещало:
– Уй-уй! Ой-ой-ой!
– Я тобі покажу, як гризти чужі хати! – крикнув йому навздогін Гном і погрозив мітлою.
Порося жалібно заскиглило:
– Так їсти хочеться! У мене вже цілі дві години ані росинки в роті не було!
– Все одно це не дає тобі права приходити сюди і жерти мою хату! А взагалі-то я міг би, звичайно, дати тобі шматочок кукурудзяного коржика. Гаразд, годі вже, заходь!
– Шматочок кукурудзяного коржика! Мого улюбленого, найсмачнішого коржика?!
Не минуло й хвилини, як уся гарбузова хата аж гуділа від поросячого плямкання.
– Оце гар-гар-гарна кух-кух-кухкуруза. Мені вона дуж-дуже смак-смакує! – задоволено рохкало порося і так наминало коржа, що аж за вухами тріщало.
– Набивши рота, не базікай! – зробив йому зауваження Гном. – Запам'ятай таке правило; «Коли їсиш – мовчи й не диш». А найголовніше: не плямкай. Коли жуєш, рота тримай закритим. Зрозумів?
– Як же так: я жую, а рот у мене закритий? Так не вийде, – недовірливо пискнуло порося.
– Вийде, – запевнив його Гном. – Ти тільки спробуй!
Порося спробувало і здивувалося: виявляється, дійсно, можна жувати, закривши рота. Але поки воно як слід цього навчилося, воно з'їло весь кукурудзяний коржик.
– Ух і наївся же я! Зараз лусну! – хрокнуло порося. – Аж в сон кинуло.
Гном почухав йому спинку.
– Прийдеш додому, не забудь, що їсти слід завжди красиво!
Порося почуло його слова так як заплаче.
– Що з тобою? – здивовано вигукнув Гном. – Хто тебе образив?
– Ніхто, – жалібно відповіло порося. – Просто я згадав, що мені нема куди йти.
– Як так? Хіба у тебе немає дому?
– Н-н-ні. Господар мене прогнав. Сказав, що я зовсім не росту. Годує він мене, годує, а я все зморщений, наче сушена родзинка. Мабуть, говорить, не в свиню корм. Не вийде з тебе, говорить, жирного вгодованого кабанчика.
Тут доброму Гномові стало шкода бідолашне порося, і він сказав:
– Знаєш що, Родзинко, залишайся у мене! Все одно я – гном самотній. Сиджу, нудьгую, поки вітром часом не занесе сюди якусь стару газетку для читання.
Від такої несподіваної радості у поросятка аж мову відібрало. Воно потерлося рийкою об гномову штанину і розчулено зарохкало:
– Та я, та ви, та ... як би я без вас, любий Гном Гномичу! Куди ж би я пішов, що став би робити?
Після цього вони разом заліпили дірку, яку Родзинко прогриз у стіні. Звісно, Родзинко більше дивився, а працював Гном. А згодом Родзинко і зовсім заснув, забравшись у тепле підпіччя.
Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
- Контакти
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2024 Валерія Воробйова