Про відважного Барвінка і коника Дзвоника

Над ким це сміються
Понурі сичі?
Це хто так панічно
Тікає вночі?
Та то ж Довгоносик,
Який в Будяка
Служив ад’ютантом,
Від смерті тіка.
У п’ятах душа,
У очах каламуть.
До царства Осота
Лежить його путь.

Коли Будяка
Наш Барвінок обдер,
Лихий Довгоносик
У ямці завмер,
А потім чкурнув
Із усіх своїх ніг.
(У нього три пари
Під черевом їх).
Як жаль, що Барвінок
Його не убив...
Багато біди
Цей жучок наробив.
Біжить Довгоносик.
Вривається в дот,
В якому живе
Можновладний Осот.

Де пліснява й сирість,
В закутті тіснім
Розсівся володар
На троні своїм.

Шумує, вирує
Навколо смітник.
Щось тихо наспівує
Жук-гнойовик...

Кружляє Павук
Угорі, як циркач.
Стоніжки, танцюючи,
Носяться вскач.

На варті недремній
Стоїть біля стін
Лихих довгоносиків
Цілий загін.

А блазень Осота –
Маленьке тхоря,
Роззявивши пельку,
Гукає «уря!»

До ніг припада
Підлабузник Черв’як, –
Та все це Осота
Не тішить ніяк.

Чого ж зажурився
Вельможний Осот?
Чоло почорніло
Від дум і турбот.

Йому хлібороби
Життя не дають, –
Плугами винищують,
Сапами б’ють.

Є в нього розвідник –
Пронозливий Лис.
Сьогодні прийшов
Від негідника лист.

«Мій царю Осоте! –
Написано в нім. –
Хай лихо не знайде
Дороги в твій дім!

Тобі я вклоняюсь,
Мій царю, до ніг.
О горе! Барвінок
Мене переміг.

Зухвалий цей хлопець
Не зна перепон.
Я чув, що він руку
Заніс на твій трон.

Він хоче відняти
У тебе скарби.
О парю великий,
Що-небудь роби!

Лишив цей Барвінок
Мене без зубів –
Самого Захрюку
Круг пальця обвів!

Він хоче забрати
Той скарб, що в зубах
Колись навесні
Я до тебе притяг».

Так ось чому журиться
Гордий Осот,
Чому в нього чорне
Чоло від турбот!

Фельдмаршал Тхоряка
В цю мить доповів:
– Прийшов на прийом
Ад’ютант Будяків!

– Нехай уже зайде, –
Промовив Осот. –
Чого вони лізуть?
Ну що за народ?

І тут Довгоносик
До трону підліз.
Всі ноги побиті,
Розквашений ніс.

Заскиглив: – О царю!
Наруга яка!
Твій ворог Барвінок
Убив Будяка.

Осот загойдався,
Гілляччям затряс:
– Вже скоро й комахи
Вбиватимуть вас.

– Яка там комаха! –
Завив ад’ютант. –
Барвінок, мій царю,
Це справжній гігант!

(Дурив Довгоносик
Владику свого,
Щоб той не повісив
За втечу його).

– Звідкіль цей Барвінок? –
Питає Осот.
– Його батьківщина –
Це Гнатів город.

Осот – до Тхоряки:
– Ану, не сиди!
Направ довгоносиків
Зграю туди!

Щоб з того городу,
Де ріс богатир,
Лишилась руйнація –
Мертвий пустир!..