Про відважного Барвінка і коника Дзвоника

В царстві гордого Осота
Б’ють у барабан...
Чорне військо довгоносих
Вийшло на майдан.

То не ворон, то не чорний
Ходить серед гав –
То Тхоряка-розбишака
Перед військом став.

На годинник, на блискучий
Погляда з-під брів.
Без царя не починати –
Є наказ царів.

То не яструб, не шуліка
Виліта з-за хмар –
То каретою із дота
Виїжджає цар.

Хилитається карета,
Котиться важка.
Її слуги змайстрували
З битого горшка.

Та карета без секрету, –
Просто сміх і гріх.
Її тягнуть сто стоніжок
Десять тисяч ніг!

Ставлять трон біля помосту, –
Лізе цар з горшка...
У фальшивих діамантах,
Аж горить рука.

Ось розсівся він на троні,
Поруч – Блекота.
Цар причмокує губами,
Гладить живота.

Підлетів Тхоряка бравий
І, віддавши честь,
Гаркнув: – Можна починати?
– Починайте!
– Єсть!

Сонце в небі зупинилось,
Полягла трава...
Вже Барвінка до помосту
Тягне Кропива.

Огинається Барвінок,
Б’є лиху мадам.
– Де ваш цар? – гукає хлопець, –
Я йому ще дам!

Жук Рогач ножі направив
– Нахились! – гуде.
Та невже ж таки козацька
Голова впаде?!

Раптом цар гукнув:
– Хвилинку! –
Й мовив до Тхора:
– Я гадаю, скарб Барвінку
Показать пора.
Нам відомо, що за скарбом
Він сюди прийшов.

У бур’ян шугнув Тхоряка
І з’явився знов.

У зубах притяг він ранець
Зовсім ще новий.
Засміявся: – Глянь, Барвінку,
Доки ти живий!

Сподівався, вченим станеш.
Знатимеш усе,
А тебе у нашім царстві
Пилом занесе!

– І ніхто сюди не прийде, –
Поглумився цар, –
Тільки ранньою весною
Заспіва комар.

А Барвінок глянув гордо,
Як герою й слід.
Один день в тюрмі посидів,
А вже схуд і зблід...

Та міцна у нього воля
І тверда рука –
Він зненацька вирвав зброю
В Рогача-жука.

І загнав ножаку просто
Катові в живіт.
У царя перед очима
Загойдався світ.

Крикнув він, блискучу шпагу
Витягши свою:
– Зараз царською рукою
Я його уб’ю!

Як смикнувся, як рвонувся –
Перекинув трон.
Тут неждано появився
В небі Махаон.

Крильцями махає,
Мов барвиста пташка,
А на спинці в нього
Дівчинка Ромашка.

Дівчинка Ромашка
Кинула драбинку:
– Лізь до мене швидше,
Не зівай, Барвінку!

Учепився хлопчик
За драбинку цупко:
– Зараз біля тебе
Буду я, голубко!

І поліз на небо
По міцній драбинці...
– Жди, – гукнув, – Осоте,
Привезу гостинці!

І на Махаоні
Полетіли друзі.
Цяткою розтали
Десь на виднокрузі.

Блекота зомліла,
Тхір роззявив рота,
Зупинилось серце
У царя Осота.

Кропива колюча
Вдвох із Лободою
Самодержця ледве
Відлили водою.

Військо довгоносих
Шугонуло в нори.
Заволав Тхоряка:
– Горе ж мені, горе!

Доле ж моя, доле,
Заблудила де ти?
Знов мені не їсти
Курячі котлети!