Казка.укр - Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Фейсбук-група Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Живий журнал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Телеграм-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Інстаграм Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Ютуб-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн




Про відважного Барвінка і коника Дзвоника

Пригоди Барвінка та Ромашки

Богдан Чалий, Павло Глазовий

Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – В.Григор'єв та К.Григор'єва

Розділи :   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12

Розділ другий

Не з-за гори високої,
Не з-за ріки широкої,
А з-за дідового тину
На широку луговину
Наш Барвінок виїжджає.
Під ним коник Дзвоник грає,
Копитами землю риє,
Курявою небо криє,
Підстрибує вище й вище,
Аж із рота пара свище.

Шум і гам на всю округу!
Виряджають козарлюгу
Славні жителі городу,
Зичать доброго походу.
Всі листочками махають,
Нишком сльози утирають...

Дві Редисочки під тином
Просять: – Хлопчику, пиши нам,
Шли нам вісточки з дороги
Про геройські перемоги. –
Їм козак вклонився низько:
– Я ж неграмотний хлопчисько,
Та коли той скарб добуду,
Все на світі знати буду,
Полічу у небі зорі
І піщинки в Чорнім морі!

Кінь гарцює, з місця рветься,
Аж земля під ним трясеться.
У сідлі Барвінок звівся,
Зняв перчину, поклонився:
– Будьте живі та здорові,
Всі родичі Гарбузові!
Задзвеніли гострі шпори.
Кінь помчався через гори...

Про відважного Барвінка і коника Дзвоника

Їде Барвінок шляхом широким.
Ясен-прекрасен світ перед оком.
Поле широке колосом дзвонить,
Весело хвильку за хвилькою гонить.
Світом любується хлопчик Барвінок,
Списом збиває росу із билинок,
В жмені іскристі краплини збирає,
Личко вмиває, коня напуває.
Як же багато тут дивного дива!
Земле кохана, яка ж ти красива!
Їде хлопчина. Аж ген із-за гаю
Сиза хмарина поля облягає.
Раптом запала над нивами тиша.
Чути, як в нірці запискала миша...

Вітер над шляхом зненацька як свисне!
Сиза хмарина у небі як трісне!
Іскри упали із сизої хмари.
І залунали тріскучі удари.
Ні, ще ніколи не бачив Барвінок
Дивних таких, незвичайних картинок!

Про відважного Барвінка і коника Дзвоника

Небо все темним, нахмуреним стало.
Зілля принишкло, неначе зів’яло.
Жде все дощу, як великого дива.
Раптом сипнуло! Кипить уся нива.
Скачуть краплини блискучим намистом...
Кінь і Барвінок сховались під листом.
Одяг новий як намочить водою,
Знатися буде хлопчина з бідою:
Хай шаровари й пошиті із гички –
Не поздоровиться їм від водички:
Нитка попріє та візьме й порветься.
Наново шити усе доведеться...
Виженуть друзі Барвінка з городу,
Як без штанів він прибуде з походу.
Ось уже й сонце. Скінчилася злива.
Стала у небі веселка грайлива.
Міниться барвами небо блакитне,
Ніби й воно по-весняному квітне.

Тільки в Барвінка на серці тривога:
Дуже від зливи розкисла дорога.
Коник бадьорий на це не зважає,
Легко баюри і ями долає.

Тут ось – гора. За горою – долина.
Просто в долині буксує машина.
Дуже їй хочеться вийти на гору –
Трішечки сили бракує мотору.
Висунув голову дядя з кабінки,
Хлопця побачив: – Любий Барвінку,
Бачиш, як дощ переквасив дорогу?
Може, якусь подаси допомогу?

Добрий Барвінок спинив конячину:
Він у біді не покине людину.
Клопоту, звісно, у хлопця багато...
Як же людину в біді залишати?
Взяв він із кузова троси сталеві,
Припасував їх до шиї коневі:
– Коню мій, коню, зеленая гриво!
Нумо, покажем небачене диво! –
Коник уперся, шарпнув і з розгону
Витягнув з ями машину тритонну!

Про відважного Барвінка і коника Дзвоника

Дядя ласкаво погладив хлопчину:
– Ти допоміг врятувати машину! –
Коника взяв він у теплі долоні:
– Бачу, стомився, аж очі червоні...
Дам вам поїсти... – Й поліз у кабіну.
Витяг рум’яну, пахучу хлібину.
Коник хлібину ту з’їв за хвилинку, –
Враз проковтнув, як гусак горошинку.
Добрий шофер потім дав і Барвінку
Кусень ковбаски і хліба скоринку.
Сів у кабіну, натиснув педалі...
Славний Барвінок помчав собі далі.
Іде, розказує Дзвонику казку
Та уплітає із хлібом ковбаску.

Днина весела. Просохли дороги...
– Чом же ти тягнеш, мій Дзвонику, ноги?
– Любий Барвінку! Скоріш не поїду.
Слід відпочити нам після обіду...


Стали вони у гаю під грибочком,
Рядом лягли та й укрились листочком.
Коник заснув, як маленька дитина.
Так почалась у них «тиха година».
Тільки ж година та вийшла не тиха,
Бо несподівано трапилось лихо.

Жив собі Півень на фермі дзьобатий.
Дуже любив він під гаєм гуляти.
Курям заявить: – Ідіть ви всі к бісу! –
Та й поспішає гуляти до лісу...
Лис його якось в гаю запримітив,
Зразу ж, хитрющий, що треба, змикитив.
«Ну, брат, діла твої, – дума, – пропащі –
Ти потанцюєш у мене у пащі!»

Жінці сказав він: – Швиденько мий горщик.
Звариш увечері з півником борщик! –
Сам у траві заховався, пригнувся.
Півень-гуляка на нього й наткнувся.
Бідний не встиг кукурікнути й «здрастуй»,
Як йому в шию вчепився зубастий.
Півень як крикне: – Біда! Ку-ку-ріку! –
Тут і проснувся Барвінок від крику.
Будить він коника: – Спати вже годі!
Хтось у біді... Може, станем в пригоді.
Бачиш, он Півня Лис тягне під лісом! –
Смілий Барвінок погнався за Лисом.

Про відважного Барвінка і коника Дзвоника


Лис, не чекаючи злої пригоди,
Скаче, летить через пні і колоди.
Славний Барвінок за злодієм мчиться:
Може чудесна загинути птиця!
Дзвоник уже наступає на Лиса,
Вершник направив в потилицю списа...
Злодій почув, що цибулею пахне, –
Як загарчить та убік як шарахне!
Вирвався Півень із пащі злодюги
Та й почухрав до своєї округи.
Вдарив Барвінок в потилицю Лиса –
Хащі густі навкруги затряслися!
Лис, як скажений, підскочив угору,
Звився, як вуж, і прожогом – у нору.
Хвіст у злодюги патлатий, як віник,
Тож за хвоста і вчепився Барвінок.
Він із нори довгохвостого цупить.
Коник злодюгу підковами лупить.
Почастували так Лиса лихого,
Що аж пиляка летіла із нього!

Галас і гомін почула Лисиця,
На допомогу зубатому мчиться.
Навіть худенькі малі лисенята
Любого татка біжать рятувати.
Тягнуть у нору татка за вуха.
Цупить Барвінок до себе щодуху.
Лис відбивався глиною й мохом,
Вирвавсь із рук і у нору – прожогом!
Цілий клубок золотистих шерстинок
З нього насмикав відважний Барвінок.
Славно розправився з Лисом противним,
Всипав борщу йому доброго з півнем!

* * *

Їде, їде Барвінок під лісом,
Переможно махаючи списом.
Коник Дзвоник тихенько питає:
– Як же Півник себе почуває?
Чи співатиме він ку-ку-ріку?
Чи не зроблено з нього каліку?
Зажурилися наші герої...
Раптом Півень з ліщини густої
Як шугне, як стрибне на дорогу
Та як схопить конячку за ногу.
А Барвінок його – по спині:
– Отаке-то к лихій личині!
Визволяєш його зі скрути,
А він хоче тебе ковтнути...
Та якби не я і не Дзвоник,
Ти попав би давно в ополоник! –

Про відважного Барвінка і коника Дзвоника

Дуже соромно Півневі стало:
– Справді, розуму в мене мало...
Вибачайте, – сказав, – не буду!
Я ніколи добра не забуду.
Нате лапу на дружбу велику.
І врочисто гукнув: – Ку-ку-ріку!
А куди ж це ти їдеш, козаче?
Спорядився на битву неначе?

Промовляє Барвінок Хрещатий:
– Я хлопчина меткий і завзятий!
Жде мене незвичайна робота:
Відніматиму скарб у Осота.
Де будяччя сплелося дике,
Зберігається диво велике.
Біля нього стоїть на чатах
Ціле військо злодюг затятих.
Там живе довгоносиків зграя,
Нею лютий Будяк заправляє,
За фельдмаршала в них Тхоряка,
Куроїд і лихий розбишака.
Той, хто скарб незвичайний дістане,
Дуже вченим, розумним стане.

Мовив Півень: – Тепер все ясно.
Побратала нас доля вчасно.
Хоч я й дуже боюсь Тхоряки,
Куроїда і розбишаки,
Довгоносиків дай хоч зграю –
Розгребу, заклюю й поковтаю!
І коли у Осотовім краї
Тебе лихо важке спіткає,
Бий мені телеграму, брате:
«Птахоферма. Сідало П’яте».
На підмогу в лиху годину
Я всю армію курячу кину.
Побратимами будем тепер ми! –
І побіг зозулястий до ферми.

* * *

Сутеніти вже стало навколо.
Вийшов місяць – млиновеє коло.
Засвітилися зорі чисті.
Задрімали комашки в листі.
Тож Дзвінкові сказав Барвінок:
– Час, мій коню, і нам на спочинок...
Де ж зупинимось ми ночувати?
Ліс кругом, голосів не чувати...

Озирнувся Барвінок, аж бачить –
Щось велике в траві маячить –
Височенна струнка будова
(То коробка була сірникова).

У коробці просторій порожній
Влаштувались на ніч подорожні.
В ній було, як в новім готелі,
Бракувало лише постелі.

Мовив коник: – Пробач мені, брате,
На твердому не можу я спати.
Об підлогу намуляю боки,
Наберешся зі мною мороки...

– Не журись, моя рідна коняко, –
Мовив хлопчик. – Постелемо м’яко! –
Крізь щілину він вискочив з хати
І подався підстилку шукати.

Обтрусив край дороги кульбабку,
Пуху з неї нагріб повну шапку...
Вкривши пухом підлогу дбайливо,
Постелив він постелю на диво!

Звив Барвінок тепленьке кубельце
І поклав під голівку сідельце.
Снився хлопцеві скарб знаменитий,
А коневі – овес соковитий.

Про відважного Барвінка і коника Дзвоника

Розділи :   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12





У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

Гостьова книга - Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова