Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Мандри котика Мікоша

Юрій Брєзан

Переклад українською – Дмитро Меденцій
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Ніна Котел, ігор Вишинський

Сторінки:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10   

Цирк вирушив у дорогу, перетнув кордон. Коли Цук та Нук зникли з очей, слон Юмба відкрив лопухасте вухо. Всі побачили малого Мікоша і дуже зраділи – засміялися, заспівали, застрибали, затанцювали. Всі вітали котика.

Лише старий тигр Цезар лютився ще дужче.

Лев Гасан, який мав кращий за всіх слух, чув сміх прикордонника Нука. І йому теж стало смішно, що Цук прогавив малого котика...

Цирк доїхав до Берліна. Артисти розмістилися в готелі, тварини – в теплій мурованій стайні. Директор цирку сказав:

– Нам тут дуже добре. В цьому місті і зиму перезимуємо.

Та зима ще не прийшла. Всюди – при шляхах, у садах – люди збирали яблука. Циркові тварини дуже тішились, що стоїть гарна погода, що їм не треба більше мандрувати. Лише малий Мікош тужив-сумував. Втратив апетит. Йому не смакувало навіть тепле, свіже молоко. Він так мріяв, що невдовзі настане кінець його мандрам! А кінця не видно!.. Пригнічений тугою, забився він до клітки лева Гасана, присунувся близько-близько і тихенько заплакав.

Лев Гасан ласкаво озвався до нього:

– Не плач, братйку, не журися! Зима – не назавши! Навесні поїдемо в турне, побуваємо в кожному нашому місті. Доберемось і до твого рідного міста.

Та малий Мікош не хотів більше чекати. Годі вже з нього. Він хотів додому. Якщо невдовзі не повернеться додому, то й жити не хоче.

Лев Гасан не знав, як допомогти Мікошеві. Вій скликав найближчих Мікошевих друзів. Зібралися друзі й почали радитися.

Верблюд Омар, який завжди возив на пошту циркові листи та посилки, промовив:

– Відправимо його поштою.

Всі зійшлися на тому, що так буде найкраще. Погодився з цим рішенням і котик Мікош.

Тварини попрощалися з котиком. Лев Гасан ще й погладив його своєю здоровезною лапою; потім посадив у маленький фанерний ящик, поклав ящик у поштовий візок і вигукнув:

– Прощавай, малий братику! Щасти тобі добутися додому, до Томаша!

Всім було дуже сумно розлучатися з малим котиком.

Верблюд Омар приїхав на пошту. Поштовики переглянули всі листи та посилки й спитали:

– А що робити з цим ящиком?

– Відправити. То Мікош, – пояснив Омар. – Він хоче дістатися додому.

– Має що-небудь з собою попоїсти? – спитали поштовики.

– А навіщо? – здивувався Омар.

– Бо в дорозі зголодніє. Хоч і поштою поїде, а все ж неблизький путь.

– Гаразд. Зараз чого-небудь добуду.

Аж тут поштовики помітили, що на ящику немає адреси.

– Ти глянь! – вигукнули вони.– Куди ж його везти?

Мікош розказав, що він з маленького містечка. Хата стоїть біля самісінького парку. В тій хаті живе білявий Томаш. І він, котик Мікош, теж там жив.

Поштовики трохи посміялися, але допомогти нічим не могли. Вони питали Мікоша:

– Як називається твоє місто?

– Не знаю.

– Твоє місто велике?

– Ні, маленьке...

– Маленьких міст багато... А ще що ти знаєш про своє місто?

– Там, за парком, є залізниця, на дротах і деревах сидять птахи, а в насипу живуть миші.

Поштовики похитали головами – таке можна сказати про кожне місто...

Верблюд Омар так засмутився, аж йому мову відібрало, тож, повернувшися з Мікошем до цирку, він і розповісти нічого не міг, тільки заїкався. А Мікош оголосив – він або поїде додому навмання, або дасть себе з’їсти лютому тигрові Цезарю.

Слон Юмба нагримав на Мікоша за дурість, і всі тварини гуртом пішли до директора цирку.

– Пане Аеросе! – промовив лев Гасан. – Там, у мене в клітці, у куточку, лежить мій малий братик, Мікош. Гине малий дурник!

Слон Юмба докинув:

– В мене серце крається, коли дивлюся на нього!

Верблюд Омар мовчки зітхав.

Директор цирку зняв з голови циліндра і почухав потилицю.

– Нічого не можу зробити, – відказав він із скрутою.

– В такому разі ми всі оголосимо страйк! – гнівно вигукнув слон Юмба.

– Так, будемо страйкувати! – ревнув лев Гасан.

Верблюд Омар мовчки кивнув головою.

Директор цирку не стямився з подиву.

А слон Юмба повів далі:

– Прошу вас, розшукайте Мікошевого друга, білявого Томаша! А я за це виступатиму щодня. Показуватиму номери, засуваючи Мікоша у вухо.

– Чудово! – зрадів директор, – Отже, домовилися: ви вдвох виступатимете кожного вечора, а я буду шукати Томаша.

– Згода! – хором відгукнулись тварини і, раді та веселі, подалися геть.

Сторінки:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10   

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2025 Валерія Воробйова