|
Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
|
Усі категорії |
Мандри котика Мікоша
Юрій Брєзан
Переклад українською – Дмитро Меденцій
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Ніна Котел, ігор Вишинський
Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10
Мікош причаївся під колесами паровоза і став міркувати, що робити далі. Він ладен був добиратися додому хоч пішки, але не знав дороги.
Приїхав сюди поїздом... От би ним назад і повернутися!
На коліях стояло багато вагонів. Тільки-но звечоріло, Мікош пішов їх оглянути – чи не можна вскочити в котрийсь і поїхати додому? Мабуть, із сотню оглянув і гарненько обнюхав. Вагони відгонили різними запахами – нафтою, телятами, людьми,– та жоден не мав запаху малого білявого Томаша. Вагони з-під картоплі також стояли тут.
– У цих не поїду нізащо! – пирхнув Мікош. – Хто знає, куди вони мене завезуть!
Він гасав по станції до півночі і так натомився, що не чув під собою ніг. Нарешті надибав вагон із сіном, видряпався нагору і, зарившись у сіно, міцно заснув. Уві сні ввижалося йому, що вагон їде. Але запашне сіно так одурманило голову, що прокинутись не міг.
Раптом щось грізно заревіло біля нього. Мікош кинувся і, трусячись із жаху, вибрався з сіна, стрибнув на край вагона. Його перелякані очі вп’ялися в чудовисько, якого він іще зроду не бачив.
Чудовисько сиділо у здоровезній клітці і було схоже на кота, тільки в сто разів більшого, ніж Мікош. А ще було жовте, мов пісок. А пащу роззявило так широко, наче хотіло проковтнути сонце.
Мікош наїжачився і грізно зашипів.
Побачивши на сіні котика-малятко, піщано-жовтий котище ще ширше роззявив величезну пащу і грізно спитав:
– Ти хто такий, малятко?
Мікош розгнівався. Як сміє цей котище ображати його? Хіба він малятко? Тому хоробро задер свого чорного хвоста і зухвало нявкнув:
– А ти хто такий, бороданю?
– Я лев Гасан, – чемно відповів котище.
– Ле-е-е-в? – присоромлено промимрив Мікош. – Ти з Африки?
– Ні, я з Ліпська. Ми всі з Ліпська.
Мікош глянув праворуч, глянув ліворуч, і побачив ще п’ять левів.
– Мене звуть Мікош, – одрекомепдувався він.
Лев Гасан глянув угору і здивовано трусонув кудлатою головою.
– Таке собі мале, не більше, як п’ять пальців од землі, а розмовляє, наче лев!
Мікоша знову охопив гнів.
– А ти говориш, як кіт, та ще й грубіян на додачу!
Гасанові було байдуже: грубіян, то й грубіян... Він спокійно повів далі:
– Ти теж працюєш у цирку?
– Ні, – відповів Мікош. – А ти?
Лев Гасан гордовито глянув на нього.
– Ми всі з цирку.
Мікош озирнувся і побачив червоно-білі циркові вози, вишикувані в ряд. Були поміж них малі, були й великі.
А попереду колони – величезна циркова арена.
– Ой! Ой! – здушено нявкнув Мікош. Саме о такій годині він проводжав Томаша в школу, ішов за ріг хати або трошки далі, до ближчого будинку...
Зітхнувши, він заговорив – розповів Гасанові, що з ним трапилося...
– Ото нещастя! – співчутливо мовив лев. Сумна твоя пригода, нічого не скажеш... Та ти що, не знаєш, як називається твоє місто?
– Тільки Томаш знає, – зажурено відказав Мікош.
– Де той Томаш! А ти, бачу я, зовсім дурненький.
Мікош іще дужче зажурився.
Гасан пригладив гриву за лівим вухом, пригладив за правим, подумав і повів далі:
– Тюпай, друже, до когось іншого питати про свою домівку.
Аж тут ззаду щось затупало. Обернулися – величезний слон.
– Його звуть Юмба, – промовив лев Гасан і озвався до слона: – Юмбо, дивись, он на сіні сидить мій дурненький братик Мікош. Він хоче додому!
І лев розповів слонові всі Мікошеві пригоди.
Слон Юмба трусонув хоботом і поважно мовив:
– Ет, якби ти знав, як називається твоє місто! А так чим зарадиш... – і, потупцювавши на місці, додав: – Тюпай, друже, до когось іншого питати про свою домівку.
Юмба підняв хобота і голосно засурмив. На його голос озвався світло-сірий верблюд.
– Це Омар! – ревнув Гасан і почав розповідати Омарові, яка пригода трапилася з Мікошем.
Верблюд витяг свою довжелезну шию і співчутливо пробурчав:
– Мій дід був з Африки, він, певно, знайшов би якусь раду. А я не знаю, як тобі допомогти.
Усі четверо: лев Гасан у залізній клітці, ліворуч – слон Юмба, праворуч – верблюд Омар, а на возі з сіном – чорний котик Мікош, – сумно дивилися один на одного: думали-гадали, як вийти із скрути. Гасан, Юмба та Омар журилися, що не можуть зарадити Мікошевій біді. А Мікош впав у розпач. Доки ж йому, бідоласі, тинятися по білому світу і на кожному кроці наражатися на небезпеку?
Стояли вони так гуртом, журилися, думали-гадали, коли раптом побачили ще одного мешканця циркового табору – клоуна Колопака. Він зупинився біля них, нахилився і поправив черевик.
– Що це ви, мої розумники, так зажурилися? – спитав він, уклонившись Гасанові, Юмбі та Омару.
– Та ось цей котик, мій малий дурненький братик, заблудився, – відповів лев Гасан.
– І не знає, як добутися додому, – докинув слон Юмба.
– Ой лишенько-лихо! – зітхнув верблюд Омар.
– Няв! Ня-я-я-в! – розпачливо нявкнув Мікош.
І вони хором розповіли клоунові про лиху Мікошеву пригоду.
Клоун Колопак, вислухавши їх, сказав:
– Тебе, Гасане, варто почухати за вухом. – І, застромивши руку крізь грати, почухав лева за вухом.
– Треба оглянути одну річ звисока, – повернувся Колопак до слона Юмби і сів йому на довгий хобот.
Юмба підніс його вгору і посадив на Омарову спину.
– Ану скажіть мені: хто мандрує по всіх містах світу? – повів далі Колопак.
– Сонце! – вигукнув Гасан.
– Дощ! – просурмив Юмба.
– Цирк! – виголосив Омар.
Клоун Колопак весело усміхнувся. Гасан, Юмба, Омар та малий Мікош і собі усміхнулися. Тоді Колопак озвався знов:
– А може сонце нашого чорного котика привести додому?
– Ні, сонце не може! – хором закричали всі.
– А дощ може привести додому малого нашого дурника?
– Ні, дощ теж не може! – влад вигукнули всі.
– А цирк може допомогти йому добратися додому?
– Так, цирк може! – зраділи всі.
Клоун Колопак заспівав:
|
Цирк усюди грає, |
В такт пісні слон Юмба притупував своїми здоровезними ногами, верблюд Омар витягав довгу шию, лев Гасан гордовито трусив гривою, а Мікош підняв хвоста догори, мов ту антену.
Клоун, доспівавши свою пісню, мовив до Мікоша:
– Ходи, Мікоше, до мене! Будеш їздити з цирком, аж поки доберешся до рідного міста!
Мікош миттю скочив Колопакові на плече. Лев Гасан схвально заревів, слон Юмба засурмив, а верблюд Омар радісно закричав.
Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10
Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
- Контакти
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2025 Валерія Воробйова