Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Мандри котика Мікоша

Юрій Брєзан

Переклад українською – Дмитро Меденцій
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Ніна Котел, ігор Вишинський

Сторінки:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10   

Коли після обіду Томаш з татом поїхали кудись машиною, Мікош сам побіг у парк і виліз на залізничний насип. Навколо чути було пахощі весни та свіжих мишачих нір. Поїзд підповзав поволі-поволі й гнівно сигналив. Та семафор наказав йому зупинитися. Поїзд став. Проти Мікоша опинився вагон з картоплею. А в картоплі Мікош побачив мишку – порпалася там і не звертала аніякісінької уваги на Мікоша. Мікош примружив очі і нашорошив вуха. Мишка вилізла з картоплі і побігла до безлюдної будки. Мікош напружив м’язи і почав тихцем підкрадатися ближче. Мишка підвелася на задні лапки і стала чепуритися. Мікош скочив до будки, а мишка – шусть у картоплю!

В цю мить семафор піднявся. Паровоз дав гудок, застогнав, зачахкав – поїзд рушив далі.
Мікош зміряв очима товстий шар картоплі, невдоволено чмихнув і повернувся назад, щоб стрибнути на землю.

Аж диви – поїзд їде! Мікош, спантеличений, витяг шию і витріщив оченята. Ніде не видно ані парку, ані хати, де жив Мікош. Ба навіть міська вежа зникла з очей.

Далі Мікош вже й дивитися не міг. Поїзд димів між розлогими зеленими полями.
Мікош озирнувся навсібіч, поволі видряпався на картоплю і сумно занявкав. Та ніхто його не почув.

Лиш хвацько стукотів поїзд, а паровоз раз у раз по давав то короткі, то довгі гудки...

Вже сонце ховалося за червоними хмарами, а поїзд віз і віз Мікоша повз темні ліси, зелені поля та села, через високі мости, крізь чорні смердючі тунелі.

Нарешті поїзд зупинився. Стояла вже темна-темна ніч.

Залізничники з ліхтарями в руках сновигали між вагонами, молотками обстукували колеса. Прикордонники і митники поспіхом записували щось на папері.

Мікошеві не подобався дивний рух цих людей. Невдоволенний, він видерся на дах будки і голосної занявкав. Тут усе чуже, незнайоме! Праворуч – стрімкі кам’яні гори, ліворуч – темна, широка ріка.

«Це не моя домівка!» – сказав сам собі Мікош і злісно пирхнув на темну ріку, на німі гори та на сріблясті зірки. Потім зібгався клубочком у кутку біля будки і заснув.

Йому приснилося, що він удома. Та, прокинувшись, Мікош миттю збагнув: то був тільки оманливий сон.

А поїзд з гуркотом мчав далі.

З одного боку височіли кам’яні гори, а з другого – текла темна, широка ріка.

Коли Мікош прокинувся знову, стояв білий день. Він устав, позіхнув, випнувся дугою, потягся, протер лапкою сонні очі і згадав про склянку з молоком, що її Томаш кожного ранку давав йому на сніданок. Мікош оглянувся навколо і згадав: адже він не дома, а у вагоні з картоплею! Виліз на картоплю, сів і тяжко зажурився. Недалеко з великого чорного димаря пихнув червоний та жовтий дим. Цей ядучий дим так боляче лоскотав у Мікоша в носі, що лихо та й годі!..

«Ой горенько, горенько! В яку ж халепу вскочив я з дурного розуму!» – подумав Мікош і скрушно почухав за вухом, але й це не допомогло.

На станції до вагона зайшли люди. Кожен – з великими гострими вилами. Мікош причаївся в куточку будки, але якась жінка помітила його й гукнула:

– Ой, який гарний котик!

Мікош запишався, голосно нявкнув і ступив наперед. Хай усі бачать, який він гарний, великий, сильний і чорний-чорнісінький – мов сажа!

Жінка знову ойкнула та й каже:

– Ну і гарний же комірець вийшов би з нього!

Мікош перелякався. Він випустив гострі пазури, наїжачився і випнувся дугою. Жінка підійшла ближче й нахилилася до нього – хотіла взяти на руки. Та Мікош люто блиснув очима, пирснув і позадкував. Але дужа чоловіча рука зненацька простяглася збоку і міцно схопила його за шию. Мікош ледве встиг пирснути на нового ворога, як умить опинився в мішку з-під картоплі.

Мікош борсався, кусався, дряпався, та нічого не міг вдіяти. Клятий мішок тримав його в неволі.
Змучений до краю, Мікош ліг на споді мішка – відпочити і зібратися з силами.

Дядько, що зловив його, сказав сміючись:

– Віднині ти, друже, мій назавжди! Тепер не втечеш!

Мікош подумав, що видряпає очі цьому лихому чоловікові, а скривдити себе не дасть! Він знову заходився кусати мішок, шкрябатися, борсатися, нявчати, та все марно.

Аж раптом чиясь міцна, мов залізна, рука схопила мішок і піднесла його вгору. Мікош заметушився і мішку, і той аж загойдався в повітрі. Хтось притис мішок до себе і лагідно озвався:

– Не бійся, сажотрусику мій!

Мішок нарешті розв’язали. Мікош висунув голову і спробував випростатись та дременути навтьоки. Проте його одразу спіймали. Він опинився у невеликій будці, зробленій з листового заліза та скла. Перед ним стояла жінка в грубих черевиках. Сміючись, вона приказувала:

– Ну, чорне галченя, твоє щастя, що я бачила, як тебе зловили!

Взяла шматок хліба з маслом, одломила кусничок і поклала перед Мікошем.

– Їж! – промовила ласкаво. – Зараз мені ніколи розмовляти з тобою.

Мікош не став їсти. Він хотів розглянутись довкола – збагнути, де опинився. Витяг шию, визирнув. Ага, то це кранова будка, високо над залізничною платформою!

«Ой горенько! – подумав Мікош. – Як же я злізу додолу?»

– Лежи собі і чекай! – озвалася крановщиця.

Мікош ліг на мішок і втупився очима в крановщицю. Чим довше дивився, тим більше вона йому подобалась. Нарешті він підвівся, обнюхав хліб з маслом і, чемно кивнувши, почав тертися об жінчині ноги.

– Ось бачиш, чорненький! – засміялася та. – Знайшлося щось і поїсти! З тих пір, як ти переїхав кордон, найдовше засидівся біля мене.

Згодом вона сказала:

– Оце і все. Робочий день закінчився! Що мені з тобою робити? Ану ж бо сідай в мою шапку! Тільки не дряпайся!

Мікош послухався і заліз у шапку. Жінка зійшла на землю і пустила його на волю.

– Ходімо до мене додому. Маю хороших діточок.

Та Мікош не хотів іти, з жінкою. Він хотів до Томаша! Там – його домівка.

– Ну, що ж, іди шукай свою хату, – сказала жінка. – Тільки дивись, щоб тебе знову не зловили!

Жінка подалася геть. Мікош помахав їй на прощання своїм пухнастим чорним хвостом.

Сторінки:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10   

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2025 Валерія Воробйова