|
Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
|
Усі категорії |
Чому усміхаються діти
Петро Висоцький
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – В.Ширяєв
Військова хитрість
Щойно хлопчик устиг взяти кінчик сріблястої дощової нитки, як до нього кинулися товстосуми.
– Малюк, ріднесенький, повернися! – благав Власник магазину іграшок! Ходімо до мене!
– Не вір йому, хлопчику! – заступив дорогу сусідові Хазяїн «Найсолодшого магазину». – Обдурить! Йому не ти потрібен, а твоя Хмарка. Віддай її мені і бери всі мої цукерки!
– Пропустіть! Пропустіть! – спробував наблизитися до хлопчика Генерал.
Та суперники тільки зневажливо відмахнулися від нього, як від надокучливої мухи. Вони знову «закружляли навколо Малюка, спокушаючи хлопчика іграшками та ласощами. Що їм якийсь Генерал, коли зараз кожен з багатіїв сподівався заволодіти Хмаркою і здійснити свої найпотаємніші бажання.
Генерал отетерів. Він не чекав такої зневаги до себе. Йому кортіло захопити чарівну ниточку Хмарки, адже у нього теж було своє найголовніше бажання. Та й щось комусь віддавати – не в його звичці.
– Не бійся, хлопчику! Я захищу тебе! – крикнув він Малюкові і накинувся на двох торговців.
Генерал, наче жук-рогач, міцно вчепився в суперників і потягнув їх у бік – подалі від хлопчика.
– Дурні ви! Дурні! – змовницьки зашепотів він, щоб не почув Малюк. – Треба не заважати одне одному, а разом відібрати хмарчину ниточку.
Товстосуми перелякано захитали головами:
– Страшно відбирати... Поки нитка у цього хлопчиська, він може зробити з нами все, що забажає.
– Тоді треба вигадати щось інше.
Торговці запитливо подивилися на Генерала.
Той почав щось шукати в своїх кишенях. Але нічого там не знайшов.
– От шкода! – скрушно розвів руками. – Всі свої військові хитрощі залишив удома!
– Ви тут порадьтесь, а я його затримаю, – сказав Генерал суперникам і побіг до Малюка.
– Хлопчику, хлоп’яточко, – несподівано засюсюкав він і, грайливо всміхаючись, застрибав на одній нозі. – Правда, смішно?
Малюк не відповів, тільки насторожено дивився на Генерала.
– Не бійся. Мені твоя Хмарка зовсім не потрібна. Адже я у тебе її не просив?
– Не просили... – тихо мовив хлопчик.
– Правильно! У мене й так усе є. Все-все. А тобі Хмарка, певна річ, потрібна.
Малюк зітхнув:
– Потрібна...
– Ось бачиш, тобі вона потрібна, а мені – ні! – намагався переконати його в цьому Генерал. – Ну, ти мене вже не боїшся?
Хлопчик не відповідав. Тоді вусань у військовому мундирі став рачки й закружляв навколо Малюка, тоненько повискуючи:
– Я дуже добрий! Гав-гав! Я жартувати люблю! Гав-гав!
Генерал із шкури пнувся, аби тільки хлопчик довірився йому. Ото кумедне видовище: Генерал гавкає, наче пес! Навіть Малюк, забувши страх, засміявся.
– Ось бачиш, як я вмію жартувати? – звівся на ноги вусань. – І взагалі, поки я з тобою, тебе ніхто й пальцем не торкне. Так що мене не бійся.
Генерал замислився. Точніше, зробив вигляд, що замислився.
– Це ось вони... Вони збираються відібрати у тебе Хмарку, – прошепотів Генерал і потягнув хлопчика до себе. – Ходімо, сам почуєш.
Вони підкралися до брили, за якою сховалися Власник магазину іграшок і Хазяїн магазину ласощів.
– Ні, я на таке не згодний! – почувся голос гладуна.
– Тоді зробимо інакше. Ти даси хлопчиську шоколадку, а я вихоплю нитку, – запропонував Власник «Найіграшковішого магазину».
Генерал потягнув хлопчика назад.
– Чув? – спитав він, коли вони відійшли подалі.
– Що ж мені робити?! – розгубився Малюк.
– Треба подумати...
Генерал замислився. Точніше, зробив вигляд, що замислився.
У цю мить його груди розпирала радість. Спочатку він обдурив суперників, а тепер... Подумки Генерал уже тримав у руках нитку.
– Придумав! – він змовницьки підморгнув хлопчикові. – Мені твоя Хмарка ні до чого, еге ж?
Не відчуваючи пастки, Малюк ствердно кивнув головою.
– Так ось... Ти зараз даси мені свою Хмарку. Я сховаю її у фортеці, щоб ніхто не відібрав. А коли надумаєш своє бажання – прийдеш і забереш. Згода?
– Але ж Хмарка казала...
– Ну, якщо ти мені не віриш... – не дав закінчити хлопчикові Генерал. – Хай ці двоє заберуть її. А я пішов.
Вусань зробив кілька кроків, ніби й справді збирався йти. Він знову вдався до своєї випробуваної військової хитрості.
Але Малюк того не знав і побіг за Генералом.
– Візьміть, – зітхнув Малюк і простягнув нитку Генералові.
Той схопив її тремтячими від хвилювання руками і, не озираючись, побіг до фортеці. За ним летіла сонна Хмарка. В цю мить вона бачила казковий сон, в якому всі були щасливі.
Малюк стояв і дивився в небо, аж поки не почувся вереск Хазяїна «Найсолодшого магазину»:
– Хмарка!.. Де Хмарка?
Малюк тільки всміхнувся у відповідь.
– Він віддав Хмарку Генералові! – Власник аж заскреготів зубами, побачивши в небі Хмарку, і разом з товстуном рушив до фортеці.
– У Генерала не заберете! – закричав їм навздогін Малюк і попрямував до міста, подумки перебираючи свої бажання.
Хлопчик повільно йшов вузькими вулицями. Навкруги ні душі. Малюк не знав, що саме на цей день призначено повстання. Усі дорослі мешканці Квітанії з нетерпінням чекали миті, коли міський годинник виб’є сім разів, щоб піднятися проти ненависного Генерала.
Раптом Малюк зупинився. У дворі одного з будинків хтось плакав. Він кинувся туди.
– Крихітко? – здивувався хлопчик. – Що трапилось?
Крихітка – а це була вона – не відповідала. Тільки ще дужче розплакалася.
– Чому ти тут? Хіба тебе теж прогнав Хазяїн? – Малюк допоміг дівчинці звестися на ноги. – Крихітко, Крихітко, не плач! – даремно просив хлопчик. – Ну скажи, що мені зробити, щоб ти не плакала?
Він безпорадно озирнувся і випадково побачив у далечині сонну Хмарку. І тут його осяяла думка.
– Знаю! Знаю! Я придумав! – Він схопив за руку здивовану дівчинку. – Біжімо до Генерала!
Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
- Контакти
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2024 Валерія Воробйова