|
Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
|
Усі категорії |
Джеппоне
Італійська народна казка
Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – О.Харькова
Жив колись у давні часи бідний селянин на ім'я Джеппоне. Своєї землі у нього не було. І він цілими днями працював на полі багача П'єра Леоне.
Що б не посіяв Джеппоне, а налетить лютий вітер, та й знищить усі його посіви. Скільки б не працював Джеппоне, сім'я його голодувала.
І от надумав Джеппоне знайти того вітра, який так безжально йому шкодив. Попрощався він з дружиною, з дітьми та й вирушив у гори на пошуки свого ворога.
Довго йшов він через високі гори і дістався нарешті до замку, у якому жив вітер. Постукав Джеппоне у ворота.
– Хто там? – запитала його вродлива чорнява жінка.
– Це я, Джеппоне, бідний селянин. Чи вдома ваш чоловік, синьйор вітер?
Дружина вітра сказала, що чоловік пішов поблукати лісом, але незабаром повернеться. Вона відчинила ворота і впустила Джеппоне.
Минула година, друга, нарешті двері розчахнулися і до замку з шумом та свистом влетів вітер.
– Добридень, Витре! – сміливо сказав Джеппоне.
– Вітаю. Ти хто такий? – прогудів могутній вітер.
– Я Джеппоне, селянин.
– Чого ти хочеш, Джеппоне?
– Синьйоре вітре, – тяжко зітхнувши, сказав Джеппоне, – кожної осені ти ураганом проносишся над моїм крихітним полем і губиш увесь урожай. Потім цілу зиму й весну моя сім'я голодує. Прошу тебе, пожалій мене, не дай нам загинути.
Вітер тільки з вигляду був грізний, а серце мав добре. Він простягнув Джеппоне срібну скриньку:
– Тримай цю скриньку. Коли зголоднієш, відкрий її та попроси все, чого захочеш. Усі твої бажання одразу виконаються. Тільки ж дивись – нікому цієї скриньки не віддавай. Якщо віддаси, до мене більше не приходь.
Джеппоне одразу ж пішов назад. Під вечір він дуже стомився і зголоднів. Відкрив скриньку і сказав:
– Хочу хліба, сиру та вина.
Миттєво бажання було виконане. Джеппоне поїв, випив трохи вина і, весело наспівуючи, покрокував лісовою стежкою додому.
Почули дружина та діти, що Джеппоне співає, вибігли його зустрічати.
– Ну що, чи допоміг тобі вітер?
– А от зараз побачите, – відповів Джеппоне.
Завів він дружину й дітей до хати, посадив їх за стіл, дістав скриньку та скомандував:
– Подай нам хліба, сиру та м'яса!
Коли всі поїли, Джеппоне сказав дружині:
– Дивися ж, нічого не кажи П'єру Леоне про скриньку, бо він її обов'язково забере собі.
– Та щоб у мене язик відсох! Нізащо не скажу!
На другий день покликав П'єр Леоне дружину Джеппоне та й запитує:
– Ну що, чи допоміг твоєму чоловікові вітер?
Тут вона не стерпіла та й похвалилася:
– Ще як допоміг! Він подарував йому чудову скриньку. Тепер ми більше ніколи не голодуватимемо!
– Що ж у ній чудесного? Це ти мабуть усе вигадала, – байдуже сказав П'єр Леоне. А у самого від жадібності аж очі заблищали. – Не буває ніяких чудесних скриньок.
– А от і буває! – вигукнула дружина Джеппоне. – Як відкриєш її та накажеш: "Подай-но хліба, сиру та вина", як вона одразу ж на стіл усе й поставить.
Наказав багач привести Джеппоне.
– Послухай-но, друже. Чув я, ніби є у тебе чудесна скринька. Принеси її до мене, хочу на неї подивитися, чи насправді вона така чудесна.
Зрозумів Джеппоне, що дружина проговорилася господарю. Хочеш не хочеш, а довелося йому принести скриньку і показати, які вона робить чудеса.
– Позич мені, Джеппоне, цю скриньку на деякий час. Усього лише на місяць, – сказав багач.
– Але ж ви знаєте, що урожай мій загинув і без цієї скриньки моя сім'я помре з голоду.
П'єр Леоне аж почервонів від люті:
– Я дам тобі натомість зерна та овочів. А як не віддаси скриньку добром, то силою заберу!
Прислав П'єр Леоне мішок гнилого зерна, а скриньку залишив собі. Знову не стало у Джеппоне ані їжі, ані питва. І все через його балакучу дружину.
Нема чого робити, знову пішов Джеппоне просити допомоги у вітра. Ледве дістався він гірською стежкою до замку і постукав у ворота.
До вікна підійшов вітер і суворо запитав:
– Ну, кажи, навіщо прийшов?
– Допоможи мені, добрий вітре. Дружина проговорилася, і твою скриньку в мене відібрав господар. Тепер моя сім'я знову голодує.
– Але ж я попереджав тебе – нікому не віддавай скриньку. Ти не послухався мене. Тож я більше тобі не допоможу. Йди геть, бовдуре!
– Прошу тебе, вітре, допоможи! Востаннє!
– Востаннє, востаннє! – пробурчав вітер, узяв зі стола золоту скриньку і простягнув її Джеппоне. – Тримай, тільки не відкривай її, поки дуже не зголоднієш.
Схопив Джеппоне скриньку, подякував вітрові та щодуху побіг додому.
Довго він біг, дуже стомився та зголоднів. Відкрив скриньку і наказав:
– Подай-но хліба, сиру та вина!
Тут з'явився здоровенний хлопчина з дрючком та й ну лупцювати Джеппоне. Та так, що у бідолахи усі кістки захрустіли.
Джеппоне швидко закрив скриньку і пошкандибав додому.
– Джеппоне, чи не дуже розсердився на нас вітер? Чи допоміг він тобі? – запитала дружина, тільки-но він переступив через поріг.
– Допоміг, дуже допоміг, – охнувши, відповів Джеппоне. – Сідай, жінко, за стіл.
Не встигла дружина сказати: "Подай-но хліба та сиру", як зі скриньки вискочив здоровило та й заходився її лупцювати. Заплакала вона, заблагала. Пожалів Джеппоне дружину, закрив скриньку та й заховав.
Увечері Джеппоне сказав дружині:
– Йди до господаря і скажи йому, що я повернувся та приніс золоту скриньку, набагато кращу за попередню.
Пішла дружина до господаря. Той навіть не привітався.
– Ну що, чи повернувся твій чоловік? – одразу запитав він.
– Повернувся, синьйоре, повернувся. А яку скриньку приніс! Уся з золота, тільки накажеш, такий обід приготує, просто диво!
Багач одразу ж наказав покликати Джеппоне.
– Який я радий, любий Джеппоне, що ти повернувся цілий та неушкоджений! Кажуть, що ти приніс золоту скриньку? Покажи-но! – І П'єр Леоне спритно потягнувся до скриньки своїми жадібними руками.
Скринька сяяла, як промінь сонця. П'єр Леоне від хвилювання заворушився на кріслі.
– Послухай-но, Джеппоне, давай мінятися, я поверну тобі першу скриньку, а ще на додачу дам п'ять мішків зерна.
Помінялися вони скриньками, завантажив Джеппоне мішки на віз і сказав на прощання господарю:
– Синьйоре, цю скриньку слід відкривати лише тоді, коли ви дуже зголоднієте, інакше вона не виконає вашого бажання.
Увечері прийшли до П'єра Леоне гості, такі ж самі багатії. Дивляться – піч не розтоплена і в коморі порожньо.
– Схоже, П'єр Леоне і не збирається пригощати нас сьогодні вечерею, – почали гомоніти гості.
Але тут господар поставив на стіл скриньку і наказав:
– Подай-но...
Як раптом зі скриньки вискочили семеро здорових хлопців з міцними дрючками, та як заходилися лупцювати усіх підряд по спині та по боках.
П'єр Леоне від страху та болю впустив скриньку, а семеро хлопців били всіх усе сильніше й сильніше.
Почув П'єр Леоне відчайдушні волання, прибіг до дому господаря, непомітно підкрався до скриньки та закрив її. Якби не він, то у гостей П'єра Леоне жодної кісточки не залишилося б цілої.
А Джеппоне забрав собі обидві скриньки, і відтоді його сім'я не знала ані голоду, ані біди.
Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
- Контакти
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2024 Валерія Воробйова