|
Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
|
Усі категорії |
Чому усміхаються діти
Петро Висоцький
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – В.Ширяєв
Хитрощі квітанських багатіїв
Колись у цій маленькій країні з гарною назвою Квітанія не було ні багатих, ні бідних. Мешканці країни жили в достатку і злагоді. Біля кожного будинку в невеликому садочку росли чудові квіти. І вдень і вночі над вулицями стояв ніжний аромат квітів.
Якось до Квітанії прибули двоє чужинців. Один з них, гладкий та пихатий, побудував на околиці міста невеличку кондитерську фабрику. Потім відкрив магазин, де продавав свої ласощі.
Другий чужинець теж побудував собі магазин, а на протилежній околиці міста і фабрику, на якій виготовляли різні машини та іграшки.
Квітанці охоче купували іграшки та солодощі. Адже для дітей нова іграшка чи цукерки – то справжнє свято. Тоді власники магазинів поступово стали продавати свої вироби дорожче. Вони наче змагалися в цьому: якщо один з них піднімав ціну на одну копійку, то другий – на дві. А покупцям не лишалося нічого іншого, як платити гроші, аби не позбавляти своїх дітей радощів.
Власники фабрик багатіли просто на очах. Вони скуповували всі магазини в Квітанії. Ціни все росли й росли. Аби не вмерти з голоду, людям доводилося працювати з раннього ранку до пізньої ночі. Тож не дивно, що незабаром вони почали обурюватись.
Прокинувшись одного ранку, люди побачили на стінах фортеці безліч гармат і маленьку людину у військовій формі. Досі місцеві багатії використовували стару фортецю як склад. А ось тепер, злякавшись, вони потай встановили на стінах фортеці гармати, які купили в сусідній країні, і довірили їх маленькому Генералу. Той, не гаючи часу, замовив іноземному кравцеві новий мундир, начепив на нього нагороди і почав називати себе Непереможним Генералом. Аби всі боялися.
Квітанці відтоді вже не обурювалися, але з їхніх облич зникли усмішки. Адже, коли в очі дивляться гармати, не до жартів. Та хіба ж це життя?!
І люди потай від фабричних наглядачів почали готуватися до повстання.
Тепер уже ніхто в Квітанії не купував іграшок і ласощів. Їх тільки виготовляли. Всі склади міста були забиті цими товарами. Багатії не знали, що й робити.
Тоді вирішив втрутитися Генерал.
Одного ранку він викликав Хазяїна ласощів і Власника іграшок у фортецю на таємну нараду.
– Я бачу, – відразу, навіть не привітавшись, перейшов до справи маленький вусань, – без моєї допомоги вам аж ніяк не обійтися.
– Так, так... – улесливо заспівав солодкий товстун. – Він був таки добрячий підлабузник.
Власник іграшкового магазину насторожено мовчав. Він уже здогадався, що генералова допомога обійдеться йому дорого.
– А ти як вважаєш? – спідлоба подивився на нього Генерал, витягнув з кишені пістолет і поклав поруч.
– Так, пане Генерал, – підхопився на ноги Власник іграшок. – Тільки ви й можете нам допомогти.
– Ото ж бо! – погладив свою зброю Генерал. – Тоді затямте: щоб ваші товари не залежувалися на складах – потрібні покупці.
– Це ми знаємо, – вихопилось у Власника іграшок.
– Мовчати!
Той з переляку прикусив язика.
– Де ж узяти покупців? – знову запитав Генерал і сам же відповів. – Вони до нас приїдуть з інших країн!
– Але ж як про нас довідаються покупці? – тремтячим голосом проспівав Хазяїн солодкого магазину. – Та й хто поїде у таку далечінь, коли в усіх країнах своїх цукерок вдосталь?..
Генерал зверхньо подивився на багатіїв:
– У зарубіжних газетах ви надрукуєте сотні оголошень. Вони сповістять, що в Квітанії все найкраще: повітря, вода, небо, речі, будинки, іграшки, ласощі, атракціони... Геть усе!
– Чудово! Хоч це й брехня, але ж від туристів не буде відбою! – зрадів Власник іграшок. – Віднині мій магазин називатиметься «Найіграшковіший»!
– А мій – «Найсолодший»! – вороже зиркнув на сусіда гладун.
Кожен з багатіїв давно мріяв стати володарем Квітанії, чекав лише нагоди, щоб здійснити цю мрію.
За кілька місяців квітанські пани побудували біля своїх магазинів хмарочоси – і тисячі іноземних багатіїв з’явилися на головній вулиці Квітанії. Генерал назвав її Неоновим проспектом.
Власники магазинів швидко збагачувалися і все дужче заздрили один одному. Кожному з них здавалося, що сусід заможніший від нього. Якщо один поклав до кишені хоч на кілька золотих монет більше, другий не спав цілу ніч. Кожен зі шкіри пнувся, аби іноземні багатії залишали свої гроші саме в його магазині, купували лише його вироби. Часто-густо це закінчувалося бійкою. Саме так трапилося і цього ранку.
Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
- Контакти
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2024 Валерія Воробйова