|
Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
|
Усі категорії |
Чому усміхаються діти
Петро Висоцький
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – В.Ширяєв
Як урятувати сонце?!
Над Неоновим проспектом нарешті засяяло сонце. Мертвий асфальт ураз ожив, коли на ньому забігали веселі сонячні зайчики. Вони не любили нудьгувати в темних незатишних кімнатах хмарочосів. Сонячні зайчики заметушилися навколо Малюка, що саме підмітав асфальт, ніби кликали його пограти з ними у квача. Хлопчик поклав на землю мітлу і спробував упіймати одного з них. Але зайчик вмить відскочив убік. Малюк кинувся до другого. Той також утік. Зайчики застрибали з утіхи. І почалося... Забувши про втому, хлопчик весело ганявся за ними по всіх закутках вулиці. Навіть Хмарці закортіло спуститись на землю і трохи побавитись разом із ними. Але вона вчасно згадала, що хмарки по землі не бігають.
Сонце було в зеніті, коли з фортечної брами вийшов Генерал. Малюк зітхнув, з жалем зиркнув на своїх нових друзів і, схопивши мітлу, заходився підмітати біля будинку.
– Пане Генерал, пане Генерал!.. – ще здалеку загукав Власник магазину іграшок. – Погляньте-но, яка красуня!
Генерал обійшов навколо гармати, помацав її.
– Так... Непогана...
– Як це непогана? – обурився Власник іграшок. – Чудова! Найчудовіша! Останнє слово військової техніки! Найгарматніша гармата! Платіть п’ять тисяч – і вона ваша.
На фортеці вибив годинник, і з дверей «Найсолодшого магазину» вибіг Хазяїн ласощів.
– Де гроші? – нетерпляче спитав Генерал.
– Ось... – тяжко зітхнув гладун і простягнув шкіряний мішок. – Якраз п’ять тисяч золотих. Можете перерахувати.
– Віддай йому. – Генерал показав рукою на Власника «Найіграшковішого магазину». – Хай сам рахує.
– За що це?! – заволав Хазяїн і притиснув гроші до грудей. Адже золото він любив понад усе.
Генерал висмикнув мішок з тремтячих рук гладуна і, щоб хоч трохи вгамувати його, пояснив:
– Твій сусід зробив для мене гармату, яка б’є без промаху.
– Поки що вона вдарила по моєму гаману, – втираючи сльози, прошепотів Хазяїн ласощів. Адже найбільше горе для товстосумів – віддавати гроші.
Генерал простягнув мішок Власнику іграшок.
– Зупиніться! – закричав гладун. – Ви впевнені, що ця гармата справді влучає без промаху?!
Як йому хотілося відтягнути хвилини прощання із своїм золотом!
– Не слухайте його! – звернувся до Генерала Власник «Найіграшковішого магазину». – Просто йому шкода цих грошей. А моя гармата справді Найгарматніша! Вона влучає в будь-яку ціль...
– Так уже й у будь-яку? – перебив його товстун. – Щось не віриться!
– У будь-яку ціль з якої завгодно відстані.
Мружачись од сонячних променів, Хазяїн «Найсолодшого магазину» гарячково вигадував чергову каверзу.
– Тоді... – Він подивився на небо і, посміхнувшись, єхидно додав: – Поціль у Сонце!
– І поцілю! – впевнено відповів суперник.
Генерал відразу повеселішав.
– Це діло! Хвалю! – Він задоволено поплескав гладуна по спині й, розправивши свої тарганячі вусики, наказав: – У Сонце! Вогонь!
У цей час хлопчик підмітав вулицю поблизу майданчика і ненароком почув розмову. «Сонце! – аж перехопило йому подих. – Вони хочуть убити Сонце!»
Не роздумуючи, хлопчик побіг до будинку. Треба було якось рятувати Сонечко. І в ту мить, коли Генерал націлив гармату в небо, над майданчиком пролунало:
– Зачекайте!
Багатії здивовано озирнулися.
– Пане Генерал, зупиніться! – гукав з порога будинку хлопчик. – Вас усіх кличуть до телефону! Терміново!
Коли Генерал, Власник і Хазяїн зникли в дверях магазину, Малюк кинувся до гармати.
– Вони хочуть убити Сонце... – шепотів він, намагаючись витягнути снаряд. – Я ж обіцяв Крихітці... Настане день... Ми побіжимо до річки... Потім на луку... Ми будемо слухати пташок... Збирати квіти... А як же все це буде без Сонечка?..
Малюк раптом побачив, що квіти щосили тягнуться до Сонця. Ніби хочуть вирватися з полону Неонового проспекту й полетіти в чисту небесну голубінь.
– Я зрозумів, – прошепотів Хлопчик.
Наступної миті він сховав у купі якогось сміття снаряд і кинувся до квітника.
– Ви чудово придумали, – повторював Малюк, обережно виймаючи з землі квіти. І вони схвально хитали голівками у відповідь.
Хмарка здивовано стежила за хлопчиком: він обережно взяв букет і замість снаряда у жерло гармати поклав квіти.
Все це відбувалося дуже швидко – саме стільки часу, скільки було потрібно Генералові та двом багатіям, аби переконатися, що ніхто їм не телефонував.
– Це ти вигадав?! – зарепетував Власник «Найіграшковішого магазину». – Ну, відповідай!
Малюк мовчав.
– Та він просто глузує з нас! – Від злості Хазяїн магазину ласощів ще більше роздувся.
– Глузує? З мене?! – Аж почервонів Генерал. – Заарештувати! У в’язницю його!
– У в’язниці цього хлопчиська доведеться годувати. Ні, краще викинути його на вулицю. Хай вмирає з голоду! – порадив Хазяїн «Найсолодшого магазину».
– Так-так, – підтримав свого суперника Власник іграшок. Адже всі багатії, коли йдеться про їхніх робітників, думають однаково. Тоді Хазяїн «Найсолодшого магазину» штурхонув Малюка рукою.
– Геть! – закричав він. – Геть звідси!
Хлопчик, не озираючись, пішов з майданчика.
– Продовжимо, – нагадав Генерал, коли Малюк зник.
– Справді, – підхопив гладун. – Ви ж мали бажання стріляти в Сонце!
Генерал повільно підійшов до гармати, прицілився і різко натиснув кнопку. І тут сталося неймовірне! Замість смертоносного снаряда з гармати вилетіли квіти. Вони прямували до сонця, розсипалися по небу. Їхні пелюстки, осяяні золотавим промінням, вигравали всіма барвами веселки. В небі запалав справжній, досі ще ніким не бачений феєрверк з квітів.
Від несподіванки Генерал роззявив рота. Очі Власника «Найіграшковішого магазину» від жаху полізли на лоба. А його суперник так і сів на землю від подиву.
Першим отямився Хазяїн «Найсолодшого магазину».
– Я ж казав, що ця гармата взагалі не стріляє. – Він вихопив з рук Генерала свій мішок і побіг додому.
– Це... це... Нічого не розумію, – тільки й приказував Власник іграшок.
– Зате я розумію! – заревів Генерал. – Хотів обдурити?! Мене?! Найнепереможнішого Генерала?! Заарештувати! У в’язницю!
– Заарештуйте, заарештуйте, – під’юджував Хазяїн ласощів. Він саме вийшов із свого магазину. – Я вам давно казав, що це пройдисвіт!
Власник «Найіграшковішого магазину» хотів було добряче віддухопелити гладуна, та раптом побачив якийсь відблиск у купі сміття.
– Що?! Я – пройдисвіт?! – Власник розгріб руками сміття і дістав звідти снаряд. – Ось! Дивіться! – Він знову вклав його в гармату. – Хтось витягнув з неї снаряд і зарядив квітами! Моїми квітами!
– Хто? Знайти! Заарештувати! – аж захлинався од люті Генерал.
Хазяїн «Найсолодшого магазину» не на жарт перелякався. Адже Генерал мусить захищати його багатства. Тому товстун гукнув Крихітці:
– Води! Принеси води! Швидше!
За мить Крихітка подала Хазяїну склянку з водою. Той вихопив її з рук дівчинки і влив у рота Генералові. Та не встиг отямитися Генерал, як розлютився Власник іграшкового магазину.
– Вона! Це зробила вона! – підскочив він до Крихітки і витяг з волосся дівчинки рожеву квітку. Ту саму, яку ще вранці подарував їй Малюк.
– Вона! – репетував Власник іграшок. – Обірвала всі мої квіти! Сховала мій снаряд!
– У в’язницю її! У в’язницю! – Генерал схопив дівчинку і потягнув до фортеці.
Та Крихітці вдалося вирватися з генералових рук і за мить вона зникла за рогом будинку.
– Тримай її! – закричали торговці і кинулися за дівчинкою.
Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
- Контакти
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2024 Валерія Воробйова