|
Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
|
Усі категорії |
Чому усміхаються діти
Петро Висоцький
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – В.Ширяєв
Лялька і генеральська іграшка
Поки Хазяїн «Найсолодшого магазину» розмовляв з Генералом, на подвір’я будинку пробрався Малюк.
– Крихітко! Гей, Крихітко! – тихо покликав хлопчик.
У розчинене віконце, розташоване майже над самою землею, визирнула Крихітка і легко зіскочила у двір.
– Поглянь... – Малюк дістав із кишені щось загорнуте у білу ганчірку.
Крихітка обережно розгорнула ганчірку і не повірила своїм очам:
– Лялька... Справжня лялька.
– Я її сам зробив, – гордо промовив хлопчик. – Для тебе.
– Для мене?.. – розгубилася Крихітка. – У мене ще ніколи не було справжньої ляльки.
– А ось тепер є!
– Дякую, Малюк!.. Вона така гарна.
– Це тому, що ця лялька дуже схожа на тебе, – усміхнувся хлопчик.
– А як її звати?
– Не знаю.
– Хіба ляльки можуть жити без імені? Ми назвемо її... Ой, вона плаче! – раптом вигукнула Крихітка.
– Хто? – не зрозумів Малюк.
– Лялька. Хіба ти не чуєш?
– Ні. Тобто... – виправився він. – Звичайно, чую.
Дівчинка усміхнулася хлопчику і заходилася заспокоювати ляльку.
– Не плач, моя маленька, не плач. Краще з’їж цукерку! Правда, смачно? – Вона погладила ляльку по голівці. – Чому ж ти знову плачеш? Хочеш погойдатися на гойдалці?
Крихітка прислухалась і, ніби справді почувши відповідь, сказала Малюкові:
– Вона хоче, щоб ми погойдали її на гойдалці!
І діти, посадовивши ляльку на долоні, почали її гойдати, наче долоні – справжня гойдалка.
– Вгору! – весело вигукував Малюк.
– Вниз! – в тон повторювала Крихітка.
– Вгору!
– Вниз!
Навіть Хмарка, котра згори спостерігала за дітьми, усміхнулася.
І від тієї усмішки відразу ж посвітлішало довкруги.
Малюк усе вище й вище розгойдував уявну гойдалку.
– Що ти робиш? – зойкнула Крихітка. – Хіба можна так гойдати? Вона ж злякається!
Дівчинка обережно взяла ляльку на руки і ніжно погладила її:
– Не бійся, маленька, адже я з тобою. Ну-ну, заспокойся, не плач. А зараз – спати. Заплющ оченята... Ось так, молодець... – І почала колисати ляльку.
Хмарка знову всміхнулася, стало ще світліше. Це тому, що хмарки і люди дуже схожі: коли людина похмура – навколо неї стає хмарно, а коли вона усміхається – відразу ясніє.
Раптом Хмарка насторожилася, бо з «Найіграшковішого магазину» почулася лайка:
– Де той ледар? Де негідний хлопчисько?
– Хазяїн! – схопився Малюк і побіг до будинку.
Крихітка сховала ляльку і через віконце повернулася в «Найсолодший магазин».
На порозі магазину іграшок Малюка зустрів розлючений Власник:
– Нероба! Ледар! Якщо через п’ять хвилин усі інструменти не будуть на майданчику, я тебе вижену з роботи!
Треба сказати, що в будинку Власника іграшок, крім магазину, знаходилася ще й майстерня, де зберігались усякі інструменти. А за будинком – невеликий, оточений огорожею майданчик. Там Хазяїн виготовляв різні речі, які йому замовляли багатії-туристи.
Малюк побіг за інструментами, а Власник «Найіграшковішого магазину» вийшов на майданчик і почав розкладати металеві деталі, які йому щойно привезли з фабрики.
У дверях майстерні з’явився Малюк. Він ніс великі важкі молотки та гаєчні ключі.
– Швидше! Швидше! Плетешся, як сонна муха! – гримнув на нього Власник магазину іграшок. – За що тільки я тобі гроші плачу?
Він узяв ключа і почав щось майструвати. Але через кілька хвилин роздратовано закричав Малюкові:
– Ти що там, спиш? Ящики! Мені потрібні ящики!
Хлопчик поспіхом витягнув на майданчик два важелезні дерев’яні ящики з інструментами. Раптом він поточився і впав.
– Не можу. Більше не можу... – шепотів Малюк, лежачи на землі.
– Не можеш працювати – забирайся геть! На твоє місце сотня інших знайдеться!
– Не треба! Я зараз... – Хлопчик зібрався на силі, підвівся і потягнув ящики далі.
Коли інструменти вже були на місці, Хазяїн гримнув на Малюка:
– Йди мити підлогу!
Хитаючись від утоми, хлопчик попрямував до будинку.
«Нероба! – бурчав сам до себе Власник магазину іграшок. – Всі навколо – нероби! І цей! – подивився він у бік «Найсолодшого магазину». – І цей! – перевів погляд на фортецю. – Теж мені – командир! Ось зроблю найроботніших роботів – вони всіх вас примусять працювати! На мене. Безкоштовно!»
Минув якийсь час. Малюк закінчував прибирати в будинку, аж знову:
– Гей, хлопчисько! Принеси довгого ящика! Тільки обережно!
Хлопчик ледве підняв ящика і попрямував із ним на майданчик. А там уже виблискувало чорною фарбою якесь потворне металеве чудовисько.
– Що це?!
– Іграшка для Генерала, – криво посміхнувся Власник.
– Вона схожа на гармату... – Малюк злякано подивився у її велике чорне жерло.
Власник магазину іграшок дістав із ящика важкий блискучий снаряд і почав заряджати гармату. Та раптом помітив, що хлопчик уважно стежить за ним.
– Ти чого тут стоїш? – гаркнув він на Малюка. – Гайда підмітати вулицю!
Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
- Контакти
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2024 Валерія Воробйова