Ян Екгольм

Тутта Карлсон і Людвіг Чотирнадцятий

Переклад українською – Галина Кірпа
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Стадлер Р.

Розділи:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14   

Розділ дев'ятий

Цілий ранок Людвіг Чотирнадцятий лежав у клітці й нудьгував.

А після обіду – закрутилося-завертілося. Повернулися від бабусі Малот і Петер та й ну дивитися на татусеву спійманку.

– Ой-гарнюще! – скрикнула Малот і хотіла погладити Людвіга Чотирнадцятого.

«Яке там гарнюще!» – подумав Людвіг Чотирнадцятий і хапнув її за руку.

– А-можна-його-на-ніч-узяти-до-себе-в-кімнату? – попросив ГІетер. – Він-спатиме-у-візочку-для-Малотиних-ляльок.

«Отакої! – подумав Людвіг Чотирнадцятий і ще більше засумував. – Лисеня в ляльковому візочку! Сміх та й годі!»

Такої ж думки, очевидно, був і дядько.

– Найкраще-лисеняті-сидіти-тут. Лісовим-звірям-у-людських-оселях-незатишно, – сказав він.

Людвігові Чотирнадцятому це здалося вельми мудрим.

– Тату-його-треба-якось-назвати, – мовив Петер.

«Я вже раз названий, та ви зроду не вгадаєте як», – подумав Людвіг Чотирнадцятий.

– Міке! – вигукнула Малот. – Гарне-ім'я!

Людвіг Чотирнадцятий скривився:

«Пхе, Міке! Звичайнісіньке ім'я. Людвіг у тисячу разів краще!»

– А може, Рудохвіст? – запропонував дядько.

Людвіг Чотирнадцятий дзявкнув. З нього досить уже цих дурниць. Його звати Людвіг. Людвіг! І більш ніяк!

– До-завтрашнього-ранку-ми-придумаємо-йому-по-справжньому-гарне-ім'я, – мовила Малот.

До завтрашнього ранку!

Людвіг Чотирнадцятий аж похолов. Увечері він повинен бути вдома. Бо тато Ларсон розгнівається.

– Тату-а-можна-взяти-Максиміліанів-повідець-і-трохи-погуляти-з-лисеням? – спитала Малот.

Людвіг Чотирнадцятий одразу ж повеселішав. Може, коли вони гулятимуть, удасться накивати п'ятами?

– Беріть, – сказав дядько. – Але-будьте-обережні. Мені-здається-що-лисеня-трохи-підступне.

Людвіг Чотирнадцятий був як шовковий. Він дозволив, щоб діти наділи на нього Максиміліанів повідець, і слухняно пішов за ними.

Максиміліан лежав у своїй буді і все те бачив.

– Ага-тебе-беруть-завидки-що-у-нас-з'явився-новий-свійський-звір? – піддражнив його Петер.

Пес тільки сердито гаркнув.

Людвіг Чотирнадцятий сподівався, що після прогулянки діти забудуть замкнути клітку. Але він помилився. Клітку замкнули як слід.

– Від-нас-не-втечеш, – сказала Малот. – Уже-піз-но-і-нам-пора-спати. А-завтра-вранці-ми-знов-прийдемо-до-тебе.

«Завтра вранці я вже буду в лісі», – подумав Людвіг Чотирнадцятий.

Але як утекти, він не знав. Та, може ж, Тутті Карлсон спаде щось на думку?

Після вечері з хати вийшла мама Петера й Малот із чималою мискою в руках. Вона говорила повагом і виразно, тож Людвіг досить добре її розумів, навіть якщо всі слова були для нього суцільним довгим реченням:

– Будь-ласка-вечерю-для-нашого-нового-гостя-подано, – сказала вона. – Діти-дуже-хотіли-щоб-тобі перепали-найкращі-шматки-що-ними-звичайно-ласує-Максиміліан.

Жінка знов пішла в хату, а Людвіг Чотирнадцятий відчув страшенний голод. Він уже розігнався був спробувати смачного м'яса, як до нього долинув шурхіт із-під кущика, що ріс неподалік.

– Гей, це я, – почувся писк.

Людвіг Чотирнадцятий упізнав Тутту Карлсон. Вона обережно визирнула з-за гілочки.

– Найкращих шматочків не їж, – прошепотіла Тутта Карлсон.

– Хіба вони погані? – перелякався Людвіг Чотирнадцятий. – Вони ж так смачно пахнуть!

Тутта Карлсон задріботіла зі свого сховку.

– Максиміліан на тебе сердиться, – сказала вона. – Діти про нього зовсім забули. Беруть і надівають на тебе його повідець. Ведуть тебе на прогулянку, а найгірше те, що дають тобі найкращі шматки м'яса!

– А чим я йому зараджу? – відповів Людвіг Чотирнадцятий. – Нехай сердиться на дітей.

– І все ж мені здається, що ти повинен віддати Максиміліанові ці шматки, – сказала Тутта Карлсон.

Людвіг Чотирнадцятий здивовано зиркнув на неї.

– Я сам голодний, – сказав він. – До речі, кого тобі більше шкода: мене, що замкнутий у клітці, чи пса, що гуляє собі на волі?

– І все ж мені здається, що ти повинен віддати м'ясо Максиміліанові, – знов сказала Тутта Карлсон. – Ось послухай...

Вона щось зашепотіла Людвігові на вухо, і тоді він усе зрозумів.

– Ти майже така хитра, як лис, – похвалив він її.

– Хитріша, – сказала Тутта Карлсон. – Я ж не думаю на Опудало, що то Привид, а на Людину, що то Опудало... Але більше я тебе не дражнитиму. Я сховаюся в цих кущах, поки прийде Максиміліан.

Довго чекати їм не довелося. Тільки згас день і спали сутінки, Максиміліан з'явився біля клітки.

– Який я радий, – загарчав він. – Сьогодні спатиму спокійно, бо знаю, що ти замкнений.

– Хіба ти не голодний? – ласкаво спитав Людвіг Чотирнадцятий.

Пес уп'явся в нього очима.

– Голодний. А що тут дивного? – сказав він, вишкіривши зуби. – Діти віддали тобі найкращі шматки м'яса, які звик одержувати я.

– Знаю, – відповів Людвіг Чотирнадцятий і прикинувся сумним. – Тому я й залишив найсмачніші шматки для тебе. Он глянь у миску. Я не хочу, щоб ти через мене голодував.

Максиміліан підійшов ближче до клітки.

Так. Людвіг казав правду. В мисці лежало кілька найкращих шматків м'яса.

Максиміліан облизався.

– Будь ласка, їж, – припросив його Людвіг Чотирнадцятий. – Відчиняй дверцята й заходь. Колись ти мене пригощав вечерею, а сьогодні я тебе.

Максиміліан не повірив йому.

– А що, як ти мене обдуриш? – завагався він.

– Хіба може таке лисеня, як я, обдурити такого хитрющого пса, як ти! – відповів Людвіг Чотирнадцятий.

Максиміліан засміявся.

Що за дурниці! Звичайно ж, лисеня хитре, але щоб обдурити старого Максиміліана ще раз... Ні, це неможливо.

Максиміліан одімкнув клітку і, не кваплячись, зайшов усередину.

– Сідай до вечері, – припрошував Людвіг Чотирнадцятий.

Голос його був спокійний, але серце калатало. Ще трішечки...

– Дякую за запросини, дякую за запросини, – мурмотів Максиміліан. – Що є кращого за ситий шматочок м'ясця на вечерю!

Він підступив до миски і раптом...

Людвіг Чотирнадцятий миттю вистрибнув із клітки й зачинив за собою дверцята. Тутта Карлсон випурхнула з-під кущика, і вони разом замкнули клітку.

– Агей, що ви робите! – заскавулів Максиміліан. – Я не хочу сидіти під замком у курячій клітці. Ану випустіть мене!

– Смачного, – засміявся Людвіг Чотирнадцятий. – Даруй, що я не можу зостатися й скласти тобі товариство. Мені пора додому. Може, переказати моєму татові вітання від хитрого Максиміліана?

– Цить! – гарикнув пес. – Ось я тобі зараз дам! Ой-йо-йой, ну й сердитий же я!

Людвіг Чотирнадцятий і Тутта Карлсон удвох дісталися до курника.

– Тисячу, мільйон разів дякую за допомогу, – мовив Людвіг.

– Ет, нема за що, – відповіла Тутта й сором'язливо схилила голівку аж до землі. – Це ж через мене тобі так не щастить!

Людвіг Чотирнадцятий уже й забувся, чого він сюди йшов. Ага, щоб погратися з Туттою Карлсон!

– Сьогодні ми не погралися, то, може, ще коли зустрінемося? – спитав він.

– Залюбки, – відповіла Тутта Карлсон. – Але чим далі від подвір'я. Бо Максиміліан таки захоче тебе провчити.

– То можна гратися біля огорожі, там, де ми зустрілися вперше, – запропонував Людвіг Чотирнадцятий.

Тутті Карлсон ця пропозиція сподобалась. І перше ніж вона зникла в курнику, де мешкало безліч її сестер, братів та інших родичів, вони домовилися зустрітись завтра.

Відтак Людвіг Чотирнадцятий поквапився додому. Вже зовсім стемніло, й він розумів, що тато Ларсон страшенно гнівається.

Так воно й було. Коли Людвіг зайшов до вітальні, тато Ларсон сидів у кріслі. Він вийняв годинника з нагрудної кишені й насупився.

– Знов пізно, – пробурчав він. – Звісно, лиси на полювання ходять уночі, але ж ти ще дитина і повинен о цій порі вже спати.

– Сьогодні було так багато пригод, – похвалився Людвіг Чотирнадцятий.

– Ну-ну, – усміхнувся тато Ларсон. – Ти бачив мого давнього недруга Максиміліана?

– Авжеж, і не тільки його, – жваво відповів Людвіг Чотирнадцятий. – Мене спіймав один дядько, і я став дитячою іграшкою, а тоді мене замкнули в клітці, а тоді ми з Туттою Карлсон обдурили Максиміліана і...

– Людвігу, дитино моя, – урвав його Ларсон. – Щось тобі сниться багато снів.

Людвіг Чотирнадцятий опустив хвоста.

– Це правда, тату, – мовив він.

– Так, це правда: тобі сниться багато снів, – повторив тато Ларсон. – На добраніч!

Розділи:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14