Ян Екгольм

Тутта Карлсон і Людвіг Чотирнадцятий

Переклад українською – Галина Кірпа
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Стадлер Р.

Розділи:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14   

Розділ чотирнадцятий

Що то було за свято, що за свято!

Ніколи в житті Ларсони не ласували досхочу такими смачними свіжими яйцями. Усі так понаїдалися, що не мали сили й поворушитися.

Та згодом діти затіяли гру: лиси і півники борюкалися одне з одним і кусалися. Звичайно, жартома.

Лисички й курочки поставали під однією стіною та бавилися пір'ячком.

Мама Ларсон і пані Кока сиділи на м'яких пухових подушках і про щось гомоніли собі.

Пані Кока навчала маму Ларсон, як треба нестися.

Бо ж усім відомо, що саме в курей це виходить найкраще.

Мама Ларсон навчала пані Коку, як придбати на зиму розкішне хутро.

Бо ж усім відомо, що лисиці чудово знаються на хутрах.

Кукуріку-Петрус сидів на жердці, а внизу, у гамаку, розлігся тато Ларсон. Їм також було добре.

– Аж не віриться, що тут так весело! – казав тато Ларсон.

– Ми вам дуже раді, – казав Кукуріку-Петрус. – От тільки чи залишимося ми друзями назавжди?

– Аякже, – запевнив тато Ларсон. – У нашій родині заведено казати: «Вірте Ларсонам!»

Тутта Карлсон і Людвіг Чотирнадцятий прислухалися до їхньої розмови, а тоді підбігли ближче.

– То нам можна гуляти разом? – спитав Людвіг.

– А чого ж, – мовив Кукуріку-Петрус.

– Авжеж, можна, – мовив і тато Ларсон.

Ларсонам було так гарно в курнику, що вони геть забулися про час. Коли мама Ларсон визирнула в маленьке віконечко надвір, то побачила, що вже запала глибока ніч.

– Нам пора додому, – сказала вона.

– Тихо! – цитькнув тато Ларсон і нашорошив вуха. – Люди саме повертаються з ловів.

Тепер біля курника добре чути було ходу й голоси.

– Я-думав-що-лисам-капець, – долинув чийсь голос. – А-воно-мале-та-хитре. Цілий-день-вистояли-бі-ля-нори-а-хоч-би-хвоста-побачили.

Лиси й кури перезирнулися й усміхнулися.

– І-що-вона-за-химерія? – провадив другий голос. – Максиміліан-загубив-слід-і-хотів-повертати-додому.

Пес раптом гучно загавкав.

– А-хай-тобі-грець-з-твоїм-гавканням, – нагримав на нього господар. – Гніваєшся-що-тебе-лиси-круг-пальця-обвели?

Максиміліан не переставав гавкати.

– Ото-розходився-наче-в-курник-забралися-лиси, – засміявся другий дядько. – Тобі-треба-завести-кращого-мисливського-пса.

– Кращого-за-Максиміліана-не-буде, – відповів господар. – Насправді-тут-немає-жодного-лиса. Не-чутно-ані-звуку.

Щоб не засміятися, курчата позасовували голівки від крильця, а лисенята позакушували собі хвостики.

Аж ось кроки стихли і голоси замовкли.

– На цей раз минулося, – мовив тато Ларсон. – Пора й додому.

– Дайте слово, що прийдете до нас ще, – попросив Кукуріка-Петрус.

– Спершу ви до нас, – відповіла мама Ларсон.

– Ура! Ура! – закудкудакали курочки, заскімлили лисенята. – Зроду не було в нас такого приємного товариства!

Над узліссям плив місяць, жовтий, як курчатко.

З курника вийшли тато Ларсон, мама Ларсон, Лабан, Леопольд, Лаге, Лассе-Молодший, Лассе-Старший, Леннарт, Лео, Лукас, Лаура, Ліннея, Ловіса, Лідія і Лоттен. Позаду всіх дибав малий Людвіг Чотирнадцятий.

Він махав хвостиком Тутті Карлсон, аж поки вона зникла у віконечку курника.

Ларсони пішли подвір'ям просто до грядки, де росли полуниці.

При ясному місячному світлі усю цю лисячу вервечку бачив пес Максиміліан, що сам-один лежав у буді.

Та він мовчав, як риба.

– Ні, ні і ще раз ні, – тільки й простогнав Максиміліан. – Чи видано таке, щоб лиси й кури заприятелювали? А воно ж і справді! Чого ж тоді гавкати?! Однаково ніхто з людей мені не повірить.

Розділи:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14