Казка.укр - Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Фейсбук-група Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Живий журнал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Телеграм-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Інстаграм Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Ютуб-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн




Ян Екгольм

Тутта Карлсон і Людвіг Чотирнадцятий

Переклад українською – Галина Кірпа
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Стадлер Р.

Розділи:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14   

Розділ одинадцятий

Людвіг Чотирнадцятий прислухався.

Тато Ларсон і Лабан і досі сиділи у вітальні й про щось тихенько гомоніли. Але Людвіг Чотирнадцятий виразно почув, як хтось із них назвав Тутту Карлсон.

Він обережно підвівся з ліжка й став під дверима, що були зроблені зі старого іржавого дека.

– Тату, а ви вірите, що Людвіг приведе сюди Тутту Карлсон? – долинув Лабанів голос.

– Ні, не вірю, – мовив тато Ларсон. – Але якщо курча не прийде до нас, то ми підемо до нього.

Тутта Карлсон і Людвіг Чотирнадцятий

Людвіг Чотирнадцятий гикнув. Він здогадався, що в тата Ларсон, на думці.

– Отож я й кажу, – не вгавав тато Ларсон. – Треба піти до курника, щоб привітати Тутту Карлсон і всю її рідню. Може, й сьогодні ввечері. Я страшенно голодний!

Людвіг Чотирнадцятий насилу стримався, щоб не скрикнути. Як може тато таке говорити?!

– Я придумав ще краще, – мовив Лабан. – Я піду туди сам.

– А чи вистачить у тебе на це хитрощів? – засумнівався тато Ларсон. – Ти ж знаєш, що на подвір'ї є злий пес, а в людей, які мешкають там, є рушниці.

– Якщо туди ходив Людвіг Чотирнадцятий, то й я пройду, – мовив Лабан. – Пустіть мене, тату.

Тато Ларсон замислився.

– Ну добре, – нерішуче мовив він. – Але мені не хочеться, щоб ти накоїв дурниць. Ходи поспи часинку, а туди підеш, як зовсім споночіє.

– Гаразд, тату! – вигукнув Лабан і стрибнув прямісінько до дверей, що вели в дитячу кімнату.

Це було так несподівано, що Людвіг Чотирнадцятий не встиг відскочити від дверей і покотився, мов коржик.

Тутта Карлсон і Людвіг Чотирнадцятий

Лабан уп'явся в нього очима.

– Ти підслуховував? – спитав він.

– Що таке? – і собі спитав Людвіг Чотирнадцятий, удавши, наче він щойно продер очі. – Я тільки-но прокинувся і хотів вийти надвір, коли влітаєш ти. Наче тебе хто ошпарив.

– Коли дорослі говорять про важливі речі, малим дітям нічого пхати носа, – поважно проказав Лабан. – Йди собі гуляй. Я хочу гарненько відпочити, бо вночі мені треба зробити щось дуже важливе...

Надворі Людвіг Чотирнадцятий ліг собі на мох прямісінько перед норою.

Оце тобі й маєш!

Він повинен будь-що зашкодити Лабанові – не пустити його в курник.

Але як?

Людвіг Чотирнадцятий міркував і так і сяк. Нарешті знайшов єдину раду: він сам помчить до курника і попередить курей та курчат про нічні відвідини.

Але це треба зробити негайно, хоч воно й небезпечно, бо ще видно, і його дуже легко помітять і люди, і Максиміліан.

Все ж Людвіг Чотирнадцятий наважився. Він обіцяв Тутті Карлсон, що допомагатиме курям проти лисів, а обіцянки слід виконувати.

Він майнув стежиною до огорожі, легко перебіг через овес і аж тоді занепокоївся. У полуницях важко сховатися.

Людвіг Чотирнадцятий помаленьку поплазував між полуницями, водночас роззираючись на всі боки. Та хоч як пильно він дивився, а Опудала посеред грядки не помітив. Тому налетів просто на нього. Отак удруге за сьогодні у нього на лобі вискочила гуля.

Потім з Опудала щось упало додолу. Людвіг Чотирнадцятий з переляку відскочив убік.

А то було не що інше, як капелюх, що впав з Опудалової голови між лисеням і палицею.

Тутта Карлсон і Людвіг Чотирнадцятий

Людвіг протер лоба, де заболіло, і рушив далі полуницями. Незабаром полуниці закінчаться, і тоді йому буде ще важче. Перед курником ніде не сховаєшся, бо тебе видно, як на долоні.

Досі Людвігові Чотирнадцятому щастило. На подвір'ї начебто було спокійно.

Аж ось...

Відчинилися хатні двері, і надвір вийшли Петер, Малот і Максиміліан.

Людвіг Чотирнадцятий сподівався, що вони кудись підуть, та дарма, їм заманулося гратися саме тут.

Звичайно, ні діти, ні пес не бачили його в полуницях, але коли б він перебігав подвір'я, його б одразу помітили.

Людвіг Чотирнадцятий тер на лобі свою гулю й водночас намагався щось придумати.

«Це неможливо, – застогнав він. – Я нізащо не втраплю до курника. У своєму хутрі! І чого я не такої сірої масті, як подвір'я? – снував він далі думку. – А так мені не сховатися. Найкраще вернутися додому й спробувати задурити Лабанові голову, щоб він не йшов сюди».

Людвіг Чотирнадцятий крутнув головою, і погляд його зупинився на Опудалі.

– А може, мені вирядитися Опудалом? – промурмотів він.

А чого б і ні?

І враз Людвіг придумав:

КАПЕЛЮХ!

Той капелюх, що злетів з Опудала, був майже такого самого сірого кольору, як і подвір'я. З нього вийде прекрасний сховок!

«Ну й молодець же я! – зрадів Людвіг Чотирнадцятий. – Часом і схитрую!»

Він підкрався до капелюха і схопив його. Коли б іще скрутитися клубочком, щоб уміститися в капелюсі.

У кінці грядки він так і зробив. Ось гляньте: Людвіг Чотирнадцятий помістився під капелюхом.

Тутта Карлсон і Людвіг Чотирнадцятий

Він пильненько роздивлявся, куди йому бігти, щоб утрапити до самого курника, бо під капелюхом буде як сліпий.

– Ну, нехай щастить, – промовив Людвіг Чотирнадцятий, просичавши чотири рази.

І почалася захоплююча мандрівка до курника.

Та цієї ж миті загавкав Максиміліан.

– Цить! – почувся Петерів голос. – Ніде-ж-ані-шелесь.

Пес загавкав ще дужче.

– Чого-ти-розходився? – почувся голос Малот. – Так-наче-тебе...

– Глянь! – урвав її Петер. – Біля-курника-капелюх!

Людвіг Чотирнадцятий затремтів. Його помітили!

– Хто-це-зняв-його-з-опудала? – обурилася Малот. – Ото-вже-тато-розгнівається!

– Хіба-ти-не-бачиш-що-капелюх-ворушиться? – гукнув Петер.

– Ну-що-ти, – засміялась Малот. – Капелюх-не-може-ворушитися.

– Подивись-сама, – не вгавав Петер.

– Чудасія, – мовила Малот, і їй зробилося лячно. А Максиміліан не переставав гавкати.

– Може-подивимось-на-чудасію-ближче? – спитав Петер.

Людвіг Чотирнадцятий зрозумів, що задумали діти. Тепер йому треба добігти до курника раніше, ніж Малот, Петер і Максиміліан його зловлять.

Коли б розрахувати точно, щоб опинитися біля невеличкої драбинки, а там шмигнути крізь віконце...

Людвіг Чотирнадцятий розрахував добре. Він гепнувся поміж курми і курчатами.

І знов зчинився такий самий лемент, як тоді, коли він прийшов уперше.

– Ряту-у-уйте! Живий капелюх! – кудкудакали кури. – Ряту-у-уй, Кукуріку-Петрусе! Де ти? Капелюх ворушиться, мов якась примара!

Людвіг Чотирнадцятий поквапився скинути капелюха.

– Цитьте, це всього-навсього я! – щодуху крикнув він, щоб його можна було почути й крізь галас.

Тутта Карлсон і Людвіг Чотирнадцятий

– Людвігу, – злякано пропищала Тутта Карлсон і подріботіла до нього із закутка. – Що ти тут робиш?

– Сьогодні до вас прибіжить Лабан! – похапцем сказав Людвіг Чотирнадцятий. – Але дай слово, що нічого не скажеш ні людям, ні Максиміліанові. Як-не-як, а Лабан доводиться мені братом.

Тепер галас зчинився й надворі біля курника.

– Капелюх-стрибнув-он-туди, – почувся голос Петера.

– Небилиці! – гукнув його тато. – Як-це-капелюх-стрибатиме? Відчинімо-двері-й-подивимось.

Людвіг Чотирнадцятий не міг лишатися тут надовше.

– Не кривдіть мого брата, – попросив він Тутту Карлсон. – У Лабана добре серце.

І тієї самої миті, як тато Малот і Петера відчинив двері до курника, Людвіг Чотирнадцятий гайнув через віконце надвір, – тільки смуга лягла. Єдине, що він залишив після себе, – Опудалів капелюх, що валявся долі.

А ще Людвіг почув Петерові слова:

– Бачите-ми-казали-правду.

– Нічогісінько-не-второпаю, – мовив тато. – А-ти-що-скажеш-Максиміліане?

Пес гавкнув. Звичайно, він дещо зрозумів.

– Стривай-но, – пробурмотів пес. – Іншим разом тобі так перепаде, що жалко буде на тебе дивитись, малий хитруне.

Тутта Карлсон і Людвіг Чотирнадцятий

Розділи:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14   




Пропонуємо також:


У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

Гостьова книга - Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова