Ян Екгольм

Тутта Карлсон і Людвіг Чотирнадцятий

Переклад українською – Галина Кірпа
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Стадлер Р.

Розділи:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14   

Розділ четвертий

Зайченята побігли, а Лабан ударив себе лапою в груди й зареготав:

– Хитрощам – слава! Так чинить лис, коли йому заманеться медяників. Чи, по-твоєму, дурити – погано?

Та Юке-Ю і Туфе-Ту відбігли ще не дуже далеко, почули Лабанові слова й заквапились назад.

– Ми гадали, що ти справжній товариш... – дорікнув Юке-Ю Людвігові Чотирнадцятому.

– А ти нас обманюєш, – докинув Туфе-Ту. – Ми більше не гуляємо з тобою.

Обойко зайченят знов зникли з очей, а Людвіг Чотирнадцятий зажурився.

– Як ти міг утнути таке з моїми найкращими товаришами?! – обурився він. – І тобі не соромно, Лабане?

– Мені не буває соромно, – захихотів Лабан. – Навіщо дурненьким зайченятам медяники? Тобі теж не годиться мати таких друзів. Згадай, що казав тато? – Він розгорнув пакунок і прицмокнув: – Ох і пахнуть! Та я проковтну оце все одним духом!

– Ну й бовдур же ти! – сказав Людвіг Чотирнадцятий.

Лабан уже засунув лапу в пакунок. Він пильно подивився на брата і невдоволено мовив:

– Це я бовдур? Я, найхитріший у лісі лис?! Що ти верзеш?

– Бувши тобою, я приберіг би медяники, поки ми прийдемо додому, – мовив Людвіг Чотирнадцятий. – Уяви собі, як заздритимуть наші братики й сестрички, коли ти наминатимеш медяники, а вони тільки облизуватимуться.

Лабан замислився.

– Часом ти буваєш дуже мудрий, – похвалив він Людвіга Чотирнадцятого. – Я послухаюся твоєї ради, пакунок сховаю вдома, а ввечері усе поїм.

Біля входу в нору Лабан зупинився й спитав:

– Людвігу, а може, ти шиєш мене в дурні, щоб самому ум'яти медяники?

– Хіба може таке лисеня, як я, одурити самого Лабана Хитрого? – відповів Людвіг Чотирнадцятий. – Та я й не люблю медяників. Не бійся, не поїм.

Лабан сховав пакунок собі під ліжко. Тільки Людвіг Чотирнадцятий знав де.

А коли лисенята вкладалися спати, Лабан голосно сказав:

– Мабуть, поласую я медяниками! Так закортіло чогось солоденького!

– У тебе немає жодного медяника, – озвався Леопольд. – Я знаю, що ти вже давно протринькав свої кишенькові гроші.

– Так, медяника у мене немає, – погодився Лабан. – Зате є цілий пакунок медяників. Бо я хитрий.

– Дуриш, – мовила Лаура. – Поки я не побачу пакунка, то не повірю.

Лабан глянув на сестру й прицмокнув губами:

– Вірте чи не вірте, а пакунок є.

Лабан засунув лапу під ліжко. Лап-лап, а пакунок мов крізь землю провалився.

– Ха-ха-ха! – засміялися лисенята. – Що, наласувався?

Лабан заліз під ліжко, але пакунка не знайшов. І виліз страшенно розлючений.

– Хтось поцупив мої медяники! – злісно крикнув він. – Нуте, роззявляйте пащі! Від кого пахне медом, той і злодій.

Лисенята послухались. Лабан обійшов усіх – Леопольда, Лаге, Лассе-Молодшого, Лассе-Старшого, Леннарта, Лео, Лукаса, Лауру, Лінею, Ловісу, Лідію та Лоттен.

Але ні від кого не пахло медом.

Нарешті дійшла черга до Людвіга Чотирнадцятого. Лабан зупинився навпроти нього й засичав:

– Це ти злодій! Тільки ти бачив, де я сховав пакунок. Але ти казав, що не любиш медяників, і обіцяв не їсти.

– А я й не їв твоїх медяників, – мовив Людвіг Чотирнадцятий, чесно дивлячись братові у вічі.

Лабан миттю обнюшив і його. Але й від Людвіга Чотирнадцятого не пахло медом.

Лабан почухав собі спину.

– Я не їв твоїх медяників... – ще раз мовив Людвіг Чотирнадцятий.

Лабан уп'явся в нього лютим поглядом.

– ...але я їх віддав, – закінчив Людвіг Чотирнадцятий.

– Кому? – гарикнув Лабан і аж підскочив з несподіванки. – Як ти посмів віддати комусь мій пакунок із медяниками?

– То не твої медяники, – спокійно мовив Людвіг Чотирнадцятий. – Ти відняв їх у моїх найкращих друзів.

– Ті дурні зайченята самі віддали мені пакунок, – засичав Лабан.

– Ти обдурив їх, – сказав Людвіг Чотирнадцятий. – Через те, що горло в тебе здорове-здоровісіньке, я повернув пакунок Юке-Ю і Туфе-Ту.

Лабан пильно подивився на свого братика.

– Ти ще пожалкуєш, – пригрозив він і зашкріб лапами по долівці.

Лисенята зрозуміли, що Лабан страшенно розгнівався.

Але Людвіг Чотирнадцятий не злякався. Він і досі не зводив очей із Лабана.

Хтозна, чим би воно закінчилося, та саме цієї миті до них навідався тато. Він стояв за дверима і все чув.

– Діти, вам пора спати, – звелів він.

– Тату, тату! Людвіг Чотирнадцятий мене обдурив, – поскаржився Лабан. – Він...

– Чудово, – урвав його тато Ларсон. – Моя найменша дитина обдурила самого Лабана Хитрого? Це непогано!

Лабанові зробилося соромно, він шаснув до себе в ліжко, підібгавши хвоста.

А тато Ларсон сів у вітальні в крісло і замурмотів собі під ніс:

– Принаймні Людвіг не такий уже й дурний. Але дурити своїх братів і сестер?..

Розділи:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14