Ян Екгольм

Тутта Карлсон і Людвіг Чотирнадцятий

Переклад українською – Галина Кірпа
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Стадлер Р.

Розділи:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14   

Розділ тринадцятий

Ніхто б не побачив Людвіга Чотирнадцятого за великим замшілим каменем. А йому було видно все, що діялось навкруги.

Он за кущами майнуло щось жовтеньке.

Людвіг Чотирнадцятий прижмурив проти сонця очі.

Мабуть, йому привиділось. Щось дуже схоже на Тутту Карлсон. Та що їй тут робити?

– Людвігу! – пропищало щось. – Чи є десь тут Людвіг Чотирнадцятий?

Людвіг Чотирнадцятий злякався. Тато ж заборонив йому зустрічатися з Туттою Карлсон.

– Геть звідси, – засичав він. – Біжи додому!

– А чого ти такий сердитий? – жалібно спитала Тутта Карлсон. – Хіба ти мене вже більше не любиш?

– Люблю, тому й прошу тебе: «Йди геть», – отямився від переляку Людвіг Чотирнадцятий. – Тато Ларсон заборонив нам разом гратися. Якщо він нас побачить, тобі добряче перепаде. І чого ти сюди прибилася?

– Щоб не перепало вам, – мовила Тутта Карлсон. – Ви в небезпеці, але я хочу вам допомогти. Пусти мене до нори. Покажи мені вхід!

Що мав робити Людвіг Чотирнадцятий?

– Я не знаю, де вхід, – відповів він.

– Ану пропусти мене, – стояла на своєму Тутта Карлсон. – Ти не чуєш, що вони йдуть? Як застануть мене тут, то й мені буде непереливки. Ну, то де вхід?

– Біля замшілого каменя... – почав Людвіг Чотирнадцятий, але Тутта Карлсон уже його не слухала.

Вона швидко замахала крильцями і мало не полетіла через Людвіга.

– Ідіть їсти, – долинув голос мами Ларсон із кухні. – Тільки Людвіга десь немає.

– Як твій хвіст, Лабане? – спитав тато Ларсон і поклав собі з бляшанки суничного крему.

– Погано, дуже погано, – запхикав Лабан і підняв кінчик хвоста, куди мама Ларсон наклала пластир. – Але іншим разом я провчу тих курей... – Лабан замовк. – А ось і курочка! – крикнув він і тицьнув лапою на відчинені двері. – Ціп-ціп! Справжнісінька жива курочка приблукала до нашої нори.

Тато Ларсон, мама Ларсон і всі їхні діти здивовано витріщили очі на непрохану гостю.

У норі запала глибока тиша. Ніхто анічичирк.

– Дозвольте відрекомендувати вам мою товаришку Тутту Карлсон, – нарешті мовив Людвіг Чотирнадцятий.

– Тутта Карлсон! – вигукнув тато Ларсон, і його ніс почервонів. – Хіба тобі не заборонено гратися з нею?

– А я не збираюся гратися, – так і одпекла Тутта Карлсон. – Я прийшла порятувати вас із біди.

– Нещасне курча рятує найхитрішу родину в лісі, – зареготав тато Ларсон. – Цікаво тільки: від кого ж?

– А прислухайтесь і принюхайтесь, – мовила Тутта Карлсон.

Усі позадирали писки.

– Мені пахне псом, – мовила мама Ларсон.

– Це Максиміліан, – пояснила Тутта Карлсон.

– А я чую кроки й голоси, – сказав тато Ларсон.

– То люди з нашого подвір'я, – мовила Тутта Карлсон.

Тато Ларсон занепокоївся:

– То розказуй, що й до чого.

– Зараз почнуться лови, – відповіла Тутта Карлсон.

Лисенята завищали.

– Цитьте-но! – гукнув тато Ларсон. – Нема чого вищати. Мене сотні разів ловили, а я хоч би тобі що.

Та, видно, і його пойняв страх.

– А чого це люди заповзялися ловити нас саме сьогодні? – спитав він.

– Їм здається, що навкруг курника розвелася сила-силенна лисів, – відповіла Тутта Карлсон. – Спершу з'явився один у старому капелюсі, – вона глянула на Людвіга Чотирнадцятого, підморгнула йому й повела далі: – А присмерком приплентався другий і попавсь у пастку. Тоді люди поклали собі вигнати вас із лісу геть.

– О наша прекрасна оселе! – заскавуліли Лоттен і Лінея. – У нас більш ніколи не буде такої гарненької дитячої кімнати!

– Тихо, дівчата! – прикрикнув на них тато Ларсон. – Ніхто не прожене нас із нори.

– Я знаю, що то за лови, – зітхнула мама Ларсон. – Спершу з'явиться пес і поперелякує нас до смерті. Тоді чекайте мисливців... Любий Ларсоне, тобі треба щось придумати.

– А я саме про це й думав, – мовив тато Ларсон.

– Я допоможу вам думати, – обізвався Лабан і наморщив лоба.

– Ану подивіться хто-небудь, чи пощастить вийти повз камінь, – звелів тато Ларсон.

Побіг Леопольд, та відразу ж і вернувся.

– Там стоїть якийсь дядько, – мовив він.

Тато Ларсон ще дужче занепокоївся.

– Ану подивись, чи можна вибратись через пень, – знову звелів він.

Леопольд побіг до пня, але зажурений вернувся назад.

– А там стоїть другий дядько, – сказав він.

Лисенята заходилися рюмсати.

– Ми пропали, – скавуліли вони, збившися тісно купкою. – Нас половлять.

– Ось тепер я й викажу вам таємницю, – мовив тато Ларсон. – Є ще один вихід із нори – третій, про який знаю лише я.

– Слава хитрощам! Татові Ларсонові – ура! – загукали лисенята.

Але мама Ларсон не заспокоїлась.

– Ми то виберемося через той потайний вихід. Але куди податися нам далі? Може, всюди в лісі нишпорять мисливці та собаки? Це коли б раз – і знайти гарний сховок.

– Дайте мені ще подумати, – мовив тато Ларсон.

– Я вам допоможу, – мовив Лабан і спробував напружити свої думки.

Тато Ларсон здався.

– У всьому лісі не знайдеться гарного сховку, – зітхнув він.

Лабан і собі зітхнув.

– Тато каже правду. У всьому лісі не знайдеться гарного сховку.

Та ось у норі почувся писклявий голосочок:

– Я знаю прекрасний сховок, де вас ніхто не знайде.

То запищала Тутта Карлсон. Усі здивовано повернулися до неї.

– Жартуєш, – вишкірився Лабан. – Де це є такий сховок, про який ні тато Ларсон, ні я не чули?

Тутта Карлсон гордовито подивилася на лисенят і сказала:

– НАШ КУРНИК!

Тато Ларсон не вірив своїм вухам. Сховатися в курнику?

– Там мисливці вас не шукатимуть, – повела далі Тутта Карлсон. – А коли лови закінчаться, ви повернетеся додому.

Тато Ларсон погодився, що іншої ради немає. У курнику лисам і справді нічого не загрожуватиме.

– А як ти гадаєш: чи всім курям сподобається, коли ми туди прийдемо? – обережно спитав тато Ларсон.

– Якщо вони дізнаються, що ви – мама й тато, братики і сестрички Людвіга Чотирнадцятого, то вам скажуть: «Ласкаво просимо!» – запевнила Тутта Карлсон.

– Дякую за люб'язність, – мовив тато Ларсон. – Отож ходімте тихенько через потайний вихід. Пам'ятайте, що галасувати не можна, бо помітять мисливці та Максиміліан.

Все йшло гаразд. Чималенька лисяча родина непомітно прошмигнула через ліс і полуниці. На подвір'ї вони всі зупинилися, а Тутта Карлсон шаснула в курник, щоб попередити своїх про гостей. Ларсони нетерпляче чекали на неї.

– Може, нам не треба було сюди приходити? – засумнівалась мама Ларсон. – Що ж його робити?

Тато Ларсон не встиг нічого відповісти, бо Тутта Карлсон висунула з курника голівку і помахала крильцями.

– Заходьте! – запросила вона.

Ларсони рушили по драбині. Лисенята, що зроду не бачили курника зсередини, зацікавлено роззиралися довкола. Тато Ларсон став посеред курника і відчув себе, так би мовити, трохи ніяково.

– Привіт, як мовиться у нас у краю брусниць! – виголосив він і, прижмурившись, зиркнув на Кукуріку-Петруса. – А тут, мабуть, годиться сказати: «Доброго обіду»?

Півень розгорнув крила і задер голову.

– Сподіваюсь, пан Ларсон не думає, що ми станемо для вас обідом, – відповів він.

– Я ж хотів бути чемним, – відповів тато Ларсон і почервонів. – Ми дуже раді, що прийшли сюди. Давненько я тут не був.

– А давненько, – мовив Кукуріку-Петрус. – Я толі був ще півником, але всі ми боялися хитрого Ларсона.

– Тепер я не такий хитрий, – мовив тато Ларсон й удав, що засоромився.

– Тепер у вас є син – найхитріше створіння в світі, – мовив Кукуріку-Петрус.

Лабан випростався на повен зріст, щоб усі його бачили.

– Чуєте? – прошепотів він до Лассе й Лоттен. Навіть тут мене знають.

– Я кажу про малого Людвіга, – вів далі Кукуріку-Петрус. – Уявіть лишень: додумався сховатися під капелюхом, дістався сюди й попередив нас про небезпеку! Повеличаймо ж його, друзі!

– Хитрому Людвігові ура, ура, ура! – запищали курчата.

– Ваша донька теж молодця, – похвалив тато Ларсон. – Коли б не Тутта Карлсон, нас би вже давно половили мисливці. Я завжди казав, що Тутта і Людвіг ніби створені одне для одного.

– Та скільки можна стояти й вихваляти цих дітей? – зацокоріла пані Кока. – Може, візьмемо і влаштуємо для них пишний бенкет? Чи смакують вам, любі гості, яйця?

Лисенята завищали так гучно, що найменші курчата аж полякалися й позалазили під своїх мам.

– От і добре, – мовила пані Кока. – Буде великий яєчний обід. Ану, кури, мерщій нестися!

Розділи:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14