Ян Екгольм

Тутта Карлсон і Людвіг Чотирнадцятий

Переклад українською – Галина Кірпа
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Стадлер Р.

Розділи:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14   

Розділ третій

Другого дня рано-вранці Лабан збудив свого братика Людвіга Чотирнадцятого.

– Вставай-но! – невдоволено гукнув Лабан. – Будемо гратися.

Людвіг Чотирнадцятий протер сонні очі, позіхнув і сказав:

– А я не хочу з тобою гратися. Всі мої друзі вважають, що ти справжній Лабан Хитрий.

Лабан на радощах аж розцвів.

– Та невже? – спитав він. – Приємно чути! Але я тобі сказав: уставай! Мені треба тебе багато чого навчити.

– А я тобі сказав, що не хочу з тобою гратися, – стояв на своєму Людвіг Чотирнадцятий і заходився лизати руде хутро. – Ми з Юке-Ю і Туфе-Ту збиралися в лісі гуляти в піжмурки.

– Не зустрічайся більше з тими дурними зайчиськами! – звелів Лабан. – Тато не хоче, щоб ти грався з чужими дітьми. Краще я вчитиму тебе, як стати хитрим і розумним.

– Можеш учити мене, як стати розумним, – погодився Людвіг Чотирнадцятий. – Але затям собі: дурити інших я не буду!

– Гаразд, побачимо, – промимрив Лабан. – Ходімо.

І братики вийшли з нори.

Погуляли чи не погуляли з годинку, а тоді Лабан і каже:

– Дивися, Людвігу, оце – гриб, – і показав лапкою на гриби. – Ач який гарний!

– Грип? – засміявся Людвіг Чотирнадцятий. – Е, мене не одуриш, ти хочеш сказати, що якщо з'їсти оце, то можна захворіти на грип? А чому ж тоді білочки їх збирають та сушать?

– А ти тупіший, ніж я думав, – урвав його Лабан. – Я кажу не про хворобу. Це гриб. Не грип, а гриб, розумієш?  Ой, наморочуся я з тобою!..

Цілий день лисенята кружляли лісовими стежинами. Лабан розказував Людвігу Чотирнадцятому, де які дерева, кущі, рослини, ягоди, квіти. Навчав іще всякої всячини.

Надвечір Лабан спитав:

– Може, ти ще щось хочеш дізнатися чи підемо додому? У мене вже пересохло в роті й бурчить у животі.

– Я ще хочу подивитись, як живуть люди, – відповів Людвіг Чотирнадцятий.

– Неможна! – замахав Лабан передніми лапами. – Це небезпечно!

– Невже ти боїшся? – глузливо сказав Людвіг Чотирнадцятий.

Тоді Лабан, недовго думаючи, махнув лапою:

– Гайда!

Вони зупинилися аж біля глибокої канави на узліссі. Зовсім недалечко від огорожі, збитої з тонких кругленьких жердок.

– Оце дрюччя зветься огорожею, – півголосом пояснив Лабан. – З одного боку – бачиш? – поле, там росте овес. Той самий, з якого мама варить нам кашу.

– Краще б я побачив поле, де мама бере рисову кашу, – прошепотів Людвіг Чотирнадцятий. – Рисова каша смачніша за вівсяну.

– Дурень та й годі, – засичав Лабан. – Дивись, а з другого боку стоять людські будівлі. В найбільшій, отій, що з вікнами, мешкають самі люди. А ще є для корів і для коней. А ліворуч у довгастій повітчині живуть кури і курчатка.

Лабан аж облизався.

Людвіг Чотирнадцятий прикипів очима до будівель, що виднілися вдалині.

– А де живе оте страховисько Максиміліан, про якого завжди розповідає тато? – по хвилі спитав він.

– Я добре не знаю, – відповів Лабан. – Але як підкрадуся до огорожі, то буду перший із татових дітей, хто одурить пса.

– Я обдурю його швидше за тебе, – сказав Людвіг Чотирнадцятий.

Лабан зареготав.

– Ти? – здивувався він. – Ти ж не хочеш хитрувати! Ось я тобі покажу, як це робиться. Нумо закладімося, що я одурю першого, кого зустрінемо, вертаючись додому.

– Не хочу, – сказав Людвіг Чотирнадцятий.

– Я однаково когось обдурю, – стояв на своєму Лабан. – Хоча б для того, щоб показати тобі, який я хитрий...

Неподалік від нори Ларсонів по стежині стрибало двоє зайченят – Юке-Ю і Туфе-Ту. Як тільки вгледіли, що їхній товариш Людвіг Чотирнадцятий іде зі своїм старшим братом Лабаном, зайченята хотіли чкурнути геть, та не встигли. Людвіг Чотирнадцятий гукнув їм:

– Гей, де це ви були?

– У крамничці. Купили медяників, – відповів Туфе-Ту і показав паперовий пакунок.

– Ойо-йой, – раптом загаласував Лабан. – Ойо-йой, моє бідне горло!

– У тебе болить горло? – здивувався Юке-Ю.

– Ще й як болить, – мовив Лабан. – Ойо-йой! Ми оце з Людвігом Чотирнадцятим щойно від лікарки Сови. Вона сказала, що в мене страшна недуга. І поможуть проти неї тільки одні ліки.

– Які ж? – поцікавився Туфе-Ту.

– Медяники, – зітхнув Лабан. – Мед такий приємний, такий солодкий, такий смачний, що від нього легшає на горло.

– То ви квапитесь у крамничку по медяники? – спитав Юке-Ю.

Лабан прикинувся, наче він плаче.

– Я не можу купити медяників, – схлипнув він. – Мої кишенькові гроші вийшли, а більше мені тато не дасть. Так і мучитимусь із хворим горлом!

Зайченята довго дивились на Лабана.

– Справді? А ти не дуриш? – завагався Юке-Ю.

– Чого б це я дурив найкращих друзів Людвіга Чотирнадцятого! – обурився Лабан. – Правда ж, Людвігу!

З цими словами Лабан ущипнув Людвіга Чотирнадцятого за кінчик хвоста. І замість сказати «ні» Людвіг Чотирнадцятий щосили зойкнув:

– Ой!

– Що ти кажеш? – в один голос поспитали Юке-Ю і Туфе-Ту.

– Мій братик хоче сказати «ага», але часом він страшенно затинається, – заходився пояснювати Лабан. – Хоче сказати «ага», а в нього виходить «о-о-о».

– То Лабан каже правду? – спитав Туфе-Ту у Людвіга Чотирнадцятого.

Лабан ще раз ущипнув Людвіга Чотирнадцятого за кінчик хвоста.

– Ой! – знов застогнав Людвіг Чотирнадцятий.

– Самі ж чуєте, що він каже «ага», – мовив Лабан. – А чого це ви думаєте, що ми вас дуримо? Тепер мені треба мовчати. Я вже так набалакався, що знов заболіло горло. Ойо-йой, коли б мені хоч кілька медяників!

Зайченята стояли й щось собі міркували. Тоді Юке-Ю сказав:

– Тільки через те, що ти брат Людвіга Чотирнадцятого, на тобі наші медяники. Будь ласка, бери цілий пакунок.

– Дякую, дякую, дякую! – зрадів Лабан. – Ви найкращі друзі на весь ліс. Присягаюся, що ніколи вас не забуду.

Розділи:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14