|
Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
|
Усі категорії |
Спиридон Вангелі
Чубо з села Туртурика
Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Б.Діодоров
Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20
Як пустили млин
На другий день увечері Чубо знову попросив батька лягти в колиску. Але батько про це і чути не хотів.
– А якщо через дірку в паркані забереться вовк! – сказав він. – Думаєш, втече, якщо я з колиски свисну?
– Ну, тоді я сама ляжу, – сказала мати. – Е-ге! Давно мене ніхто не колисав.
Вона залізла у колиску, абияк умостилася, і Чубо заспівав мамі:
– Баю-бай! Засинай!
І мама швидко заснула. І снилося їй, що вона бігає по зеленій галявині та ловить метелика.
Батько походив по хаті, побурчав, покректав, а потім заліз на горище, знайшов там серед мотлоху стару колиску та й ліг у неї. І скоро вже разом із мамою він бігав по зеленій галявині й ловив того ж самого метелика.
А Чубо цього вечора став таким сильним, як його мати і батько, разом узяті.
Надворі світив місяць. Дідусь і бабуся, залиті місячним світлом, дивилися одне на одного через вікно. Потихеньку, щоб не чула бабуся, Чубо сказав дідові:
– Я до млина йду, а ти двір стережи. Якщо прийде вовк, голосно полічи німецькою: "айн", "цвай", "драй" – він перелякається та втече. А якщо дуже голодний вовк буде, – погодуй його.
І Чубо поставив на землю поруч із дідусем кошик, запріг Снігового Коня і – помчав.
На вулиці не було ані душі. Навіть собаки мовчали сьогодні, а далеко за річкою гавкала лисиця.
Чубо прочинив двері млина.
– Гей, Дядьку! Де ти?
– Цс-с! – почувся голос, наче з колодязя.
Чубо придивився і побачив, що під підлогою млина мерехтить маленький ставок. А Дядько сидить у човні та й вудить рибу.
Побачивши Чубо, він піднявся по драбині нагору.
– Чуєш, лисиця гавкає? – сказав він. – Це моя лисиця. Їсти хоче, от і гавкає. Я її рибою годую.
З того часу, як Реут вкрився льодом, Чубо не куштував свіжої рибки, але Дядько не здогадувався поставити сковорідку на вогонь. Він схопив молоток і почав стукати, лагодити млин.
– Краще за водяні млини у світі немає, – примовляв він. – Адже на річці тільки жити та й жити! Якось пливу в човні – раптом бачу цей млин. Дай, думаю, полагоджу його!
На млині було досить холодно, і Чубо грів руки біля свічки, а Дядько пхав їх під бороду.
– У мене й ковдри немає, – казав Дядько. – А навіщо мені ковдра? Ляжу спати калачиком згорнуся, а ноги бородою накрию! Добре! Тепло!
– А коли ми пустимо млина? – запитав Чубо. – У нас вдома борошно скінчилося!
Дядько стукнув ще разів зо три молотком:
– Готово! Можна борошно молоти!
Зі свічкою в руці він спустився вниз, до млинового колеса.
– Еге, – сказав він. – Вода замерзла. А щоб колесо крутилося вода повинна текти. Тьху... лагодив, лагодив, а забув, що на дворі зима!
Чубо схопився за колесо, спробував крутонути, але нічого не вийшло. Сил у нього було багато – від тата і мами, – а не вистачило.
Опівночі Чубо повернувся додому. Почувши його кроки, дідусь здалеку грізно крикнув:
– Айн, цвай, драй! А, це ти?
А наступного ранку, не встиг Чубо встати, прибіг Уку.
– Біда! – закричав він. – Чубо, вставай!
Чубо вискочив з хати і побачив, що обличчя у бабусі все подряпане.
– Що сталося?
– Ш-ш-ш-ш-ш, – прошамкотіла старенька.
– Біда, Чубо, – сказав дід. – Я ж бо, старий пень, заснув. І уві сні мені здається – наче вовк прибіг! Розплющив очі, бачу – це горобець. Підлетів до моєї бабусі, подер всю і голос вкрав.
– Не голос, а зуби, – засміявся Чубо. – Зуби в неї – пшеничні зерна. Не біда, зараз нові вставимо і подряпини заліпимо. Якраз свіжий сніжок випав.
Чубо одразу ж вставив бабусі нові зуби. Навіть на п'ять штук більше. Розгладив білі щоки.
– А якщо він знову прилетить?
– А ти тоді його... – сказав Чубо і шепнув їй щось на вухо.
– Ага, – засміялася бабуся. – Так і зроблю.
Горобець, звичайно, скоро повернувся. Здалеку помітивши нові зуби, він кинувся до них, а бабуся розкрила рота та й – хап! – з'їла горобця! Але не до кінця з'їла, навіть не проковтнула, а просто затулила рота, тільки хвіст стирчить назовні.
– О, горе мені! – закричав бідолаха-горобець. – Зжерла мене снігова людина! За що? Відпусти, бабусю! Темно у тебе тут і страшно!
– Будеш чужі зуби чіпати? – запитав дід.
– Не буду більше! Не буду! Пробачте, прошу!
Пожаліла бабуся Далба горобця, відпустила дурника. Він усе ж таки схопив один зубок і вилетів, як з гармати.
Увечері, після вечері, батько казав матері:
– Так і не зловили ми з тобою метелика. А треба б зловити.
І вони знову забралися кожен до своєї колиски, і Чубо колисав їх, маму лівою, тата правою рукою:
– Баю-бай! Баю-бай!
Само собою, їхня сила одразу ж перейшла до Чубо, і він знову помчав до млина. А по дорозі вирішив зайти Чубо до дядька Тоадера. Цей дядько був здоровенний мужик, прямо велетень. І головне, він дуже любив пироги з маком.
– Ось хто мені допоможе пустити млин, – подумав Чубо.
Він постукав і одразу ж почув голос велетня:
– А-а! Чубоцел! Це ти? Заходь!
Дядько Тоадер відчинив двері та хотів бува взяти хлопчика на руки, але Чубо сказав:
– Постривай, дядьку Тоадере. Дай я спробую.
І він раптом схопив велетня під коліна і підняв його вгору. У дядька Тоадера навіть шапка за стріху зачепилася і залишилася там висіти.
– Ух ти! – сказав дядько Тоадер. – Оце сила! Здоровань який!
Дядько Тоадер був взагалі мужик добродушний, і Чубо знав, що його можна умовити лягти у колиску. А щоб зрушити колесо млина, сила велетня могла стати в нагоді.
– Та що ти, Чубо, – сказав дядько Тоадер. – Адже я в колиску не влізу.
– Лягай тоді в корито.
– Та що ти, Чубо! Соромно мені в кориті лежати. Ну гаразд уже, тільки для тебе.
Дядькова дружина, побачивши чоловіка у кориті, обімліла і остовпіла. Запхала собі під пахви два градусники. Один – під ліву, другий – під праву. (Дивно, що під лівою температура була 36 і 7, а під правою – 37 і 6.) Та поки вона розібралася, що до чого, Чубо був уже на млині.
Дядько надів фартух мірошника, засипав зерно до ящика, Чубо крутонув колесо – і воно відразу закрутилося.
Вони запалили всі свічки, щоб подивитися, яке йде борошно – біле чи ні?
– Біле! – закричав Бородатий Мірошник. – Ой, яке біле! Казав я тобі, що я мірошник! Казав чи ні? Біле борошно з жовтої пшениці зробив! Бачив?
І він покотився стрімголов, підмітаючи млин бородою.
|
На мене, мірошника, |
Рано вранці шапка дядька Тоадера, яка все ще висіла на стрісі, була доверху наповнена білосніжним борошном. (Влізло в неї 43 кілограми.)
Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20
Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
- Контакти
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2024 Валерія Воробйова