|
Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
|
Усі категорії |
Спиридон Вангелі
Чубо з села Туртурика
Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Б.Діодоров
Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20
Сини Чубо
Сталося нарешті те, чого чекала мати. Сон, який не доспав Чубо, у понеділок звалив його. У вівторок Чубо і очей не розкрив. А у середу прокинулися пальці на правій руці.
– Хлопці! – сказав Великий палець. – Чого це він усе спить та спить. Давайте перетворимося на чоловічків і підемо гуляти.
– От здорово! – закричав Мізинець. – Станемо такими, як Хлопчик-Мізинчик.
Сказано – зроблено. Покрутилися пальці, повертілися, перетворилися на чоловічків і – раз, два, три, чотири, п'ять Хлопчиків-з-Мізинчиків зістрибнули з ліжка.
Прокинувшись, вони побачили, що їхній тато-Чубо спить. Через дверцята Гіочіки вибігли хлопчики у двір і одразу побачили слона. Слон-Фараон лежав у собачій будці. Потім на дереві вони побачили курку. Тільки це був горобець. А вже потім вони побачили Гіочіку, і вона їм здалася величезною.
– Треба вас один до одного прив'язати, – сказала Гіочіка. – Бо загубитеся.
– Не треба нас прив'язувати, тітко Гіочіка, – сказав Великий. – Ми самі будемо триматися разом. Раз, два, три... а де Мізинець?
Стали шукати – нема ніде Мізинця.
Тут прилетіла бджола завбільшки з ластівку – не дай Бог вжалить. Вони і сховалися за глечик. Раптом з глечика почувся стукіт:
– Хлопці! Я тут!
– Що ти там робиш?
– Сюди хтось заліз і свистить. Я його шукаю, але темно.
– Ось прийде тітка Гіочіка і наллє в глечик води! Вилазь!
– Тягніть мотузку.
Безіменний збігав, приніс шнурок від черевика. Опустили шнурок у глечик, схопилися всі дружно – раз, два, – витягли Мізинця.
Великий знову почав лічити:
– Тьху! Тепер Безіменний пропав!
Кричали-свистіли – нема ніде!
Думали вже, що він пропав назавжди. А він є. Сам у пальті, на поясі золоте кільце.
– Дайте йому і шапку, – засміявся Середній.
– Ану знімай пальто! – сказав Великий. – Поводься чемно.
– Зніму пальто – кільце впаде, – відповів Безіменний. Так і не зняв.
– Гей, ви, тихіше! – сказала Гіочіка. – Чубо спить, а ви розкричалися. І так вже корова мукає – от-от Чубо розбудить.
– А чого вона мукає? – запитав Мізинець.
– Пити хоче.
– Ми її напоїмо! – закричав Середній, і всі п'ятеро побігли до Реуту по воду. Замість відра взяли макову голівку.
Великий командував, Вказівний дорогу показував, а Безіменний шлях кільцем висвітлював, коли сонце ховалося за хмари.
Набрали води, притягли повну макову голівку. А корова, величезна, як повітка, воду миттю злизала і нічого не зрозуміла, думала – роса.
– Знаєте що? – сказав Мізинець. – Прив'яжіть мене до коров'ячого хвоста. Побачите, що я зроблю.
Засміялися брати, гадають – він хоче погойдатися на гойдалках. Та нехай гойдається – прив'язали. А він узяв тростинку і погнав корову прямісінько до Реуту. Корова і напилася як слід.
– Маленький, а кмітливий, – сказала тітка Гіочіка і погладила його по голові. – Весь у тата.
А Мізинець вже на вежу поліз. Забрався нагору і кричить:
– Гей, допоможіть!
– Що ще таке? – запитав знизу Великий.
– Бачу ди-и-и-и-ню і кавуні-і-і-в багато!
Зраділи брати, потопали на баштан, на плечах ножа тягнуть. А Гіочіка з ними.
Безіменний забув надіти пальто, кільце весь час звалювалося.
– Я тобі допоможу, – сказав Мізинець, заліз у кільце разом із братом, як раз умістилися.
І от добралися до баштану і ну по кавунах стукати. Постукають і слухають: стиглий чи ні? Нарешті знайшли, розрізали – і справді стиглий. Пустилися навколо кавуна у танок, і Гіочіка з ними.
– Дитячий садок! – сміється вона.
Наїлися досхочу – додому пішли. Адже тепер кільце на Безіменному міцно трималося. По дорозі три рази відпочивали, бачать – а кільце знову з Безіменного звалюється. Заліз Мізинець у кільце разом із братом – назад пішли до баштану.
– У мене вже ноги болять, – скаржилася Гіочіка.
– Ще разочок, тітко Гіочіка, ще кавунчика!
– Ну, дитячий садок!
Так цілий день і ходили – до баштану і назад.
Тільки ввечері дісталися до хати, а тато-Чубо спить. Нема кому навіть і розповісти, що кавуни поспіли.
– Хлопці, – сказав Великий. – Треба татові-Чубо хоч хвостика від кавуна принести, щоб він не думав, що ми сиділи склавши руки. Усім ясно? Де Мізинець?
– Тут я, – крикнув Мізинець. – У батька за пазухою.
– А що ти робиш?
– Шукаю того, хто хропе. Зараз він утік, але я його все одно зловлю.
А тато-Чубо все не прокидався. Спав і спав.
На другий день знову вся ця братія на баштан пішла. Мати Чубо встала вранці і бачить у дворі маленькі сліди.
– Хто б це міг бути? – подумала вона. – Раптом це по Гіочіку приходили? Не віддам її ні за що!
А в повітці мати знайшла кавунові хвостики. Вони висіли на ниточці: білі, чорні, смугасті.
– Невже Гіочіка з'їла стільки кавунів? А де ж лушпиння?
Гіочіка з Мізинцем особливо подружилися. Він був увесь у ластовинні, гарненький. Вона його брала на руки, заколисувала.
– Дай і мені одну веснянку.
– Вибачте, але не дам.
У неділю Мізинець сказав Великому:
– Щодо мене – досить! Наївся кавунів! Йду в гості до ластівки.
І він поліз на вежу. Зраділа ластівка Пакиця гостю, посадила собі на спину і літала з ним. Тут вже всі інші пальці вирішили на ластівці покататися, тільки полізли на вежу – Рука кличе. Батько прокинувся. Тато-Чубо.
Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20
Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
- Контакти
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2024 Валерія Воробйова