Спиридон Вангелі

Чубо з села Туртурика

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Б.Діодоров

Сторінки:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15   16    17    18    19    20  

Млиновий Дядько

На другий день батько взяв Фараона з собою до столярні, побоюючись, як би Чубо знову не запріг його.

– А хто ж двір стерегтиме? – замислився Чубо, зсунувши на потилицю шапку.

Він заліз у собачу будку, а хвилин через десять відчинилася хвіртка, і у дворі з'явилася сусідка, та сама, що прибігала вчора на ферму.

Раптом з будки висунулася кудлата голова і почала люто гавкати.

– Чубо! Чого ти?! Я тобі голуба спекла!

(Голубів з тіста, з родзинками замість очей, часто печуть у молдавських селах.)

Собака, рикаючи, вискочила з будки і кинулася до сусідки на чотирьох, звичайно, лапах.

І тільки коли повернулися додому батько й мати, а з ними і Фараон, чотириногий рикаючий звір став двоногою істотою. Адже тепер було кому стерегти двір.

Увечері, коли батько знімав чоботи, Чубо запитав його:

– Ти – сильний?

– Загалом, так, – відповів батько.

– А коли спиш, – чи потрібна тобі сила?

– Загалом, ні, – відповів батько, почухавши потилицю.

– Тоді дай мені її до завтра.

– Кого? – не зрозумів батько.

– Силу.

– Ну що ж, бери, – сказав добродушно батько.

– Тоді лягай спати в мою колиску, – сказав Чубо. – Тепер ти дитина, а я, навпаки, стану дорослим.

– Так я в неї не влізу.

– Нічого, якось так.

Батько усміхнувся – давненько він не спав у колисці. Але якщо пообіцяв – сперечатися з сином не став. Заліз у колиску, підтягнувши коліна до підборіддя.

– Баю-бай! – хитнув колиску Чубо. – Засинай!

Батько сміявся спочатку, потім несподівано позіхнув та й заснув спокійним сном.

Мати, побачивши батька в колисці, перелякалася.

– Матінко! Ти навіщо у колиску ліг? Може тобі пелюшку підстелити? Господи, що в цій хаті діється!

Батько розплющив очі, а піднятися з колиски не може. Тіло велике, а сил не вистачає. Слабким став, як дитина. Ледве-ледве витягнув одну ногу.

– Втомився я, – сказав він і заснув ще міцніше.

Мати позітхала, покричала та й сама лягла спати. Почекавши, поки вона засне, Чубо вийшов у сіни, а там стояли мішки із зерном. Він підняв один мішок – і справді став сильним, підняв другий – добре виходить! Відніс мішки на горище.

Потім вийшов у двір.

– Іка, чіка? – почулося з темряви. – Чому не спиш?

Це бабуся Далба одразу запримітила онука.

А Чубо тим часом дістав із сараю лом і вдарив ним у кам'яний мур паркану – бах! Так він довбав, поки не зробив у паркані вікно. І в цьому віконці одразу показалася голова дідуся Далбу.

– Доброго вечора! – сказав дідусь і підняв капелюха. – Доброго вечора, бабусю Далба!

– Ах, як добре мати вікно! – зраділа бабуся. – Оце так Чубо! Тепер я бачу свого діда!

– Якщо є вікно, значить є дім, – задумливо сказав старий. Правда, в нашім будинку всього лише одна стіна і одне вікно, але це – не біда. Шкода, нема куди посадити гостя. Треба б лавочку.

– Зробимо, – сказав Чубо і з тих самих каменів, що вивернув ломом, побудував кам'яну лаву.

– Ока лока! – несподівано сказала бабуся Далба сніжною мовою, тобто "Хочу гостя!". – Дуже хочу гостя!

– Де ж його взяти? – сказав Чубо. – Усі сплять.

– А Млиновий Дядько?

Чубо мимоволі відкрив рота.

Про Млинового Дядька він давно вже не чув. Казали, що цей Дядько живе за річкою Реут, на старому млині.

– Їдь за ним, Чубо, – попросив дідусь. – Бери Снігового Коня та їдь.

Чубо швидко зліпив Снігового Коня з гарною гривою, з міцними крижаними копитами. Запріг його в сани, – і швидко помчали вони, тільки зацокотіли крижані копита.

– Тпррру! – він зупинив сани біля порогу млина і побачив, що у шпарину під дверима пробивається світло. Дивне мерехтливе світло – чи не злодії? Чи може розбійники?

Прислухався Чубо і почув пісеньку:

Чубо зітхнув, набрався сміливості і – тук-тук-тук! – постукав у двері.

– Що привіз до млину, добра людина? – почувся голосок. – Млин не працює! Приїжджай на той рік! Йой! Який гарний кінь!

Млиновий Дядько прочинив двері. Він був у теплому кожусі, з довгою сивою бородою. Але тільки маленький-маленький, на зріст із Чубів чобіток. У руці він тримав свічку. Але не дуже близько до бороди, щоб бува не загорілася.

Чубо здивовано кліпнув очима: чи не ввижається йому цей Дядько?

У селі про нього часто говорили, а от бачити не всім доводилося. Млиновий Дядько не кожному показується.

– Це ти співав, га?

– Ми, – кивнув головою Дядько.

– То он як! То вас двоє?

– Я співаю, я і слухаю. Отже, нас двоє. От тільки борода – одна на двох.

– І давно ти тут живеш?

Млиновий Дядько поманив його пальцем. Чубо переступив поріг. Дядько підвів його до стінки, на якій висіли три листочки: два жовтих і один зелений.

– Ага, – зрозумів Чубо. – Отже, ти живеш тут дві осені і одне літо.

– Точно! – кивнув бородою Млиновий Дядько, узяв до рук молоток і почав ним стукати то там, то сям. Постукуючи, він знову заспівав:

– А я ж прийшов по ділу, – сказав Чубо. – Мої дідусь і бабуся святкують новосілля і гукають тебе в гості.

– Я зайнятий, – сказав Млиновий Дядько. – Ех, ну й кінь у тебе! На такому коні гріх не проїхатися! Гаразд! Поїхали! Тільки цур я верхи!

– Добре, – погодився Чубо, і Млиновий Дядько скочив на снігового коня, а Чубо впав у сани.

Весело помчали вони.

– Слухай, – сказав Млиновий Дядько. – Я ніколи в житті не був у гостях. Що я маю робити?

– Сам побачиш.

Дідусь Далбу здалеку запримітив Чубо і Млинового Дядька. Він заграв на губах барабанний марш: Бум! Бум! Бум!

– Заходьте, заходьте, любі гості! – кланялася бабуся Далба.

Млиновий Дядько зістрибнув з коня, і Чубо підсадив його на підвіконня, а сам сів на лавку для гостей.

Дідусь Далбу розгладив свої білі вуса.

– Адже ми родичі, – сказав він Дядькові. – Якщо мірошники білі, і якщо ми, снігові люди, – білі, тоді і калачі виходять білі.

– Це вірно, – сказав Млиновий Дядько. – Якщо взимку багато снігу – тоді великий урожай.

Дідусь Далбу хотів розповісти, що і у нього самого там, високо у небесах, є сніговий млин, та бабуся його перебила:

– Пригощайтеся, прошу вас! Пригощайтеся, шановні гості!

І вона простягнула у вікно тарілочку. А на ній була цукерка. Та сама.

– А як ти ремонтуєш млин? – запитав дідусь Далбу.

– Молотком стукаю.

– Отже, ти, в якомусь сенсі, майстер?

– Так.

– А чи не міг би ти зупинити місяць ось тут, над нами? Бо в темряві іноді здається, що в мене взагалі немає бабусі.

– Можна, діду. Але спочатку закінчу з млином. А вже там – і до місяця доберуся.

Млиновий Дядько довго їв цукерку. Вона для нього була трохи завелика, як для нас кавун. А коли з'їв, поклав за пазуху і тарілочку. Дуже йому сподобалося бути гостем.

– Я скоро знову прийду, – сказав він.

Коли Чубо витягнув батька з колиски і відніс на ліжко, над селом вже кричали півні.

Сторінки:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15   16    17    18    19    20