Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Тільки між нами, дівчатами...

Зента Ергле

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Едгар Озолінш

Глави:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10

Глава дев'ята
Чи гідний ти, Дауманте?

З щоденника Байби:

"Але прийде день, і зорі серед дня заблищать у небі тільки для мене. Тоді прощавайте, сірі дощі! І здрастуй, життя, і щастя – попереду! Як же хочеться, щоб ці слова Едіт Піаф збулися і в моєму житті. Чудова, добра Ієва Олександрівна! Вона так довго вмовляла мою маму, що нарешті переконала її. Мені дозволили відвідувати уроки співу в клубі й учитися грати на піаніно у Тагіла вдома. Найковський ходить злий і зі мною майже не розмовляє. Він і чути не хоче про те, щоб я закінчувала середню школу. Каже, п'ятнадцять років – той самий вік, коли людина може вже сама заробляти собі на хліб. Мама свариться з ним майже щодня. Я роботи не боюся, але так не хочеться кидати співи".

* * *

Біля плаката з боксером ось уже кілька днів юрмилися хлопчаки, обговорювали, сперечалися.

– Це нечесно, – обурювалися молодші. – Чому тільки з тринадцяти? Ми теж хочемо.

– Нічого не вдієш, закон є закон, – знизав плечима Даумант, який добровільно взяв на себе організацію секції боксу. – Ще пару рочків доведеться потерпіти. Не вішайте носи! По собі знаю, роки летять, як на крилах, і...

– Ті нам зуби не заговорюй, – перебив його брат Зайги чотирикласник Угіс. – Скажи краще – нам дозволять хоча б дивитися, як ви тренуєтеся?

У нього була ідея – організувати свій, нелегальний гурток: треба тільки подивитися, як тренуються старші хлопці, і тоді вже вони покажуть.

– Я запитаю в тренера, може, він і дозволить, – відкрутився Даумант від малечі.

На загальний подив, до секції боксу записалися Петерис і Професор, найслабші хлопці з 8-Б. Петерис не терпів боксу, як і всього, що було пов'язано із застосуванням грубої фізичної сили. Але в нього були свої аргументи, якими він поділився тільки з Даце.

Професор був переконаний, що людина, яка має сильну волю, може досягти всього. Разом із батьком вони склали режим дня, якого найсуворіше дотримувалися, і порушували його тільки в надзвичайних випадках. Мати Яніса з жахом спостерігала, як батько й син після щоденної пробіжки по саду обливаються холодною водою. По вихідних вони здійснювали тривалі переходи пішки або на лижах. І, хоч-не-хоч, але мати була змушена визнати, що син і чоловік, які не відрізнялися особливим здоров'ям, нинішньої зими навіть не кашляли, не кажучи вже про ангіни та грип.

Ознайомившись із біографією тричі чемпіонки Римської олімпіади американської спортсменки Вілми Рудольф, Яніс вирішив досягти успіху в кількох видах спорту, почавши з боксу. Не біда, що в нього не розвинені м'язи. Вілма Рудольф у дитинстві хворіла на поліомієліт, із труднощами ходила і тільки завдяки сильній волі та наполегливості стала "чорною газеллю" – однією з видатних спортсменок світу. А Валерій Брумель! Рекордсмен світу зі стрибків у висоту! Після найважчої аварії, в яку він потрапив, рідні та друзі вважали, що він не виживе, а про його повернення у великий спорт ніхто й не мріяв. Він раніше строку почав ходити, вдруге зламав кістку, переніс ще кілька складних операцій, але знайшов у собі сили повернутися на спортивну арену.

– Краще цяцькайся зі своєю хімією, там у тебе принаймні виходить, – від душі порадив Імант Професорові. – З такими, як у тебе, граблями в бокс нема чого й суватися.

– Поспоримо, через рік нокаутую, – завівся Професор. Імант відвернувся, не бажаючи більше розмовляти на цю тему.

– Даумант виправився, – розглядаючи новий номер стінної газети, констатувала Зайга.

– Ти тільки помітила? – здивувалася Байба.

– А раптом він усе це робить для того тільки, щоб догодити тобі?

– Чому мені? – не зрозуміла Байба.

– Ну, тому що... – затнулася Зайга, – дівчата стверджують, що він тебе... що ти...

Байба спалахнула.

– Ви тут всі остаточно збожеволіли! Самі ж доручили з ним займатися, а тепер навигадували казна-що, – розсердилася вона. – Можете самі з ним няньчитися! З мене досить!

І, схопивши портфель, Байба кинулася геть по коридору.

– Чого ти психуєш? Зачекай! – крикнула Зайга навздогін.

Кілька днів Даумант ходив здивований – ніяк не міг зрозуміти, що сталося з його сусідкою. Байба майже не розмовляла, відверталася, навіть не дивилася в його бік, ніби між ними виросла невидима стіна.

У четвер, як зазвичай, зі школи обидва вийшли разом. Був теплий квітневий день.

– Пройдемося по парку! – запропонував Даумант.

– Можна, – байдуже погодилася Байба.

Вода в каналі сріблилася на сонці. Шпаки, що повернулися додому, гойдалися на гілках та радісно щебетали. Старенькі посідали на освітленій сонцем лавці, годували крихтами голубів і зрідка перемовлялися. Із землі, наче зелені гострі списи, пробивалися паростки тюльпанів.

– Ти помітила, що ранньою весною у кожного дерева свій відтінок. Берези здалеку здаються фіолетовими, плакучі верби – зеленувато-сірими, верба – червоною і навіть помаранчевою. – Даумант мав дивовижне відчуття кольору. – Кожна людина теж має свій колір, який виражає її сутність. Саніта, наприклад, жовта, Анна – червона, Близнюки – рожеві, Даце – зелена, Професор і Клав – сині.

– А мій колір який?

– Білий.

– Чому? Мій улюблений колір – блакитний.

– Тому що в моєму сприйнятті ти біла і чиста, як квітуча яблуня.

Байба зніяковіла. "А що як Зайга сказала правду?" – не вперше подумала вона.

– В останні дні ти така похмура. У тебе щось болить? Або вдома щось сталося?

Байба похитала головою.

– Якщо вітчим тебе зачепить, тільки скажи, я йому...

– Даумант, я повинна тобі щось сказати, – затнулася Байба. – Ми не зможемо більше разом займатися.

– Чому?

– Бачиш, по четвергах, саме в цей час, у мене музика. Та й особливої потреби більше немає, оцінки ти виправив. І взагалі підтягнувся.

Даумант мовчав. Ті години, що вони проводили вдвох, він щотижня чекав із нетерпінням. Вони були як сонячний день, тепла якого вистачало до наступної зустрічі.

– Чому ти мовчиш? – Байба глянула на спохмурнілого товариша.

А що йому говорити? Сказати правду? Ні за що. І так усе ясно. Він для Байби тільки об'єкт, для якого треба викроювати час. Він – усього лише неприємне суспільне доручення, якого вона нарешті хоче позбутися.

– Все ясно, – процідив він крізь зуби. – Що я для тебе – нуль, порожнє місце порівняно з цим...

– З ким?

– Не прикидайся, брехати ти все одно не вмієш! Усі дівчата патякають, що ти через цього піжона розум втратила. Де вже мені з ним рівнятися! Та я й сам розумію – надто простий для майбутньої естрадної зірки.

– Не кричи так, люди дивляться! Давай сядемо, поговоримо. – Байба взяла Дауманта за руку. – Хто це тобі наговорив таких дурниць? Напевно, Саніта?

Даумант мовчав і, опустивши голову, похмуро дивився в землю. Підскочив горобець, із надією подивився на них своїми блискучими намистинками, настовбурчив пір'ячко і, не дочекавшись крихт, пострибав жебракувати до інших. "Клянчить крихти, так само як я дружбу Байби", – зло подумав про себе Даумант.

– Ти ж любиш бокс? А я так само люблю співати, – щиро сказала Байба. – Ти можеш мене зрозуміти?

– Тобі що, шкільного ансамблю не вистачає?

– Не вистачає. У клубі займаються набагато більше, є і консультанти з вокалу та руху.

– Тоді інша справа, – Даумант повільно підвівся, ніби очікуючи запрошення посидіти ще хвилинку. – Я пішов! Чао!

Байба задумливо дивилася, як хлопець зникає за рогом, нещасний, з опущеною головою.

"Що я наробила! Обдурила товариша! А все чому? Через чиюсь дурну вигадку. Даумант у мене закоханий?! Смішно просто. Зайга сама це придумала. Незрозуміло, що з дівчатами стало. Раніше разом збиралися, балакали. А тепер усі ходять парочками, шепочуться. Марга з Ритою, Саніта з Анною, Даце з Петерисом. Анна записки від старшокласників читає тепер тільки Саніті. І Саніта, та ще штучка, вішається Тагілу на шию. А він її терпіти не може. Тагіл... Чому в мене горять щоки, коли він на мене дивиться? Хіба це кохання? Ні й ні, тисячу разів ні!"

Від пориву вітру гойднулися дерева. Чорна хмара, засліплюючи блискавками, стрімко затягувала небо.

– Грім на голі дерева – бути голодному літу, – пробурмотіла старенька на сусідній лавці й покрокувала додому.

Посипалися великі краплі. Байба припустила бігом, піднявши над головою замість парасольки портфель.

* * *

Даумант увесь вечір пролежав на дивані обличчям до стіни.

– Займатися не треба? – запитав старший брат.

– До біса всі заняття!

– Знову за старе. Тільки ж наче за розум узявся.

"Який сенс зубрити, ходити на курси малювання, якщо єдиній у світі людині на це начхати? – думав Даумант. – Дружба, кохання! Усе порожні слова, письменницькі фантазії".

– Приніс карикатури? – запитав наступного дня Петерис, редактор стінної газети.

– Ні.

– Як це ні? – не зрозумів Петерис.

– Отак – ні, нема й не буде.

– У тебе що, не всі вдома?

– Жодного, якщо хочеш знати! – Даумант відвернувся від Петериса.

– Я про вас була кращої думки, Петерсоне, – із докором сказала вчителька хімії Мара Петрівна, ставлячи йому двійку.

– Що з тобою? – Байба подивилася на сусіда своїми великими ясними очима.

– А тобі яке діло? – зло хмикнувши, відрізав Даумант. – Може, я безнадійно закоханий?

"Нехай Зайга та інші дівчата думають собі, що хочуть, я не повинна його кидати, – вирішила Байба. – Треба, щоб Даумант склав іспити і вступив або до школи Розенталя, або до прикладного училища".

– Пробач мені, якщо можеш, – підійшла вона на перерві до Дауманта. – Я тебе обдурила, у четвер у мене немає ніяких занять. Дівчата стали базікати, що ти... що ми... От я і вирішила, що разом ми більше займатися не будемо.

Обличчя Дауманта осяялось радістю. Він бентежно мовчав.

* * *

Восьмикласники вже давно готувалися до обміну комсомольських квитків. На чергових зборах Байба запропонувала прийняти до комсомолу і Дауманта. Вона перелічила суспільні обов'язки, з якими він добре справлявся, успіхи в навчанні.

– А двійка з хімії? – перебила її Зайга.

– Це була моя провина, – зашарілася Байба. – І потім цю двійку давно вже виправлено.

– Я особисто пропоную утриматися, – запротестувала Зайга. – Від Дауманта Петерсона всього можна очікувати. Між іншим, ми й досі не знаємо, чого йому довелося піти зі старої школи?

– Що б там не було, за це він уже покараний. Двічі за один злочин не судять, – заперечила Байба.

– І все ж таки нехай пояснить, – наполягала Зайга.

Даумант неохоче підвівся.

– У моїй колишній школі були два типи, крали породистих собак і продавали на Чієкуркалнському базарі. Коли наша квартирна господарка через свою таксу мало не врізала дуба, я вирішив з'ясувати, в чому справа. Вистежив я цих покидьків і надавав, як слід. Один із них, на мою біду, виявився синочком нашого директора школи.

– Ти забув розповісти, що через тебе Альфонс мало без ока не залишився, – Зайга, виявляється, знала цей випадок з усіма подробицями.

– Альфонсик твій отримав по заслугах, а Даумант, якщо хочеш, найколосальніший хлопець у нашому класі! – встав Імант на захист друга. – Зайга злиться, що він на неї нуль уваги.

– Будь ласка, без особистих випадів, – попередила Анна, що вела збори.

– Якщо Зайга думає, що я кинуся перед нею на коліна і стану просити вибачення, то вона глибоко помиляється, – із викликом вимовив Даумант та вибіг із класу.

– Взагалі Байба має рацію, Даумант – хлопець здібний, тільки не дуже вольовий, – сказав Яніс Крумінь. – Зараз він на вірному шляху. І ми зобов'язані його підтримати.

– А хто з учителів дасть такому рекомендацію? – не вгамовувалася Зайга. – Може, Мара Петрівна, за те, що він тоді ледве не зірвав контрольну з хімії?

– Не бійся, поручники знайдуться, – обірвала її Байба. – Я говорила Майзі Едуардівні та Рейнісу Карловичу. Вони згодні. Скажи, що ти маєш проти Дауманта?

Зайга почервоніла. Вона все ще не могла повірити, що Альфонс, її друг дитинства, з яким вона ходить у кіно, так обдурив її, наговоривши на Дауманта всякі дурниці. Гроші у Альфонса були завжди. Так от вони звідки! Такий акуратний, добре вдягнений, чемний, і вчиться добре. Єдиний, з ким батьки дозволяли дружити.

* * *

Байба провела Дауманта до дверей шкільного комітету.

– Буду тримати кулаки! – пообіцяла вона.

Присутність Зайги серед членів комітету насторожила Дауманта. Але вона, як не дивно, мовчала.

– Ну, як? – запитала Байба, коли Даумант, червоний від хвилювання, вийшов із кімнати.

– Нормально. На всі питання відповів.

– Вітаю!

– Почекай ще. Невідомо, чим скінчиться в райкомі.

Але і там усе пройшло благополучно.

Даце, член районного комітету комсомолу, через тиждень повідомила, що комсомольський квиток Даумант отримає разом з усіма. Коли Байба переказала новину Дауманту, він удавано схопився за голову.

– Ну, тепер гаси світло! Замість однієї няньки тепер цілих тридцять. Прощавайте, мої дитячі пустощі! Майбутньому комсомольцю вони не личать.

Байба розуміла, що за бравадою Даумант ховає свою радість і збентеження.

Усі три восьмих класи вирішили, що вручення комсомольських квитків має стати справжнім святом.

– І концерт буде. Алегро, як там твій знаменитий ансамбль?

– Все добре. Розучили нову програму з популярною естрадною співачкою Байбою Балтинь.

– Запросимо батьків, нехай вони розкажуть про свою молодість. – Це запропонувала Марга.

Восьмикласники затихли, кожен зважував кандидатури своїх батьків.

– Мій батько виступив би обов'язково. Із занудною доповіддю про те, яку роль у нашому житті відіграють економічні знання, – вголос міркувала Зайга. – Батько любить говорити, а нам доведеться позіхати від нудьги. Його запрошувати не треба. А взагалі пропозиція Марги заслуговує на увагу.

– Мама Даце могла б розповісти про останні моди. Ти попитай її, чи можна показати якісь молодіжні моделі, особливо для випускного вечора, – запропонувала Анна.

– А у Клава батько будівельник. Багато хлопців збираються до будівельного технікуму, їм цікаво буде послухати.

– А у Професора мати! Вона ж справжній професор, написала цілу купу книг. Кажуть, у неї на іспитах студенти так трусяться, що зуб на зуб не попадає.

Алегро назвав і батька, і матір. Він був упевнений, що вони не відмовляться. Ось тоді б всі дізналися, що таке написати гарну пісню, як важко працювати з хором і як радісно і самому, і слухачам, коли все виходить.

Байба про своїх батьків навіть не згадала. Вітчим ні за що не піде, скільки не проси, а мати, проста ткаля, посоромиться виступити, хоча вона й передовик і її фотографія щороку висить на заводській "Дошці пошани". Запросити вона її, звичайно, запросить, а йти чи ні, нехай вирішує сама.

– Арнісе, а ти що мовчиш? Адже твоя мама найзнаменитіша в нашій школі.

– Нічого не вийде. Мама зараз у Таджикистані. Знімається у фільмі про розвідників. Грає іноземну шпигунку. Пише, що навчилася лазити по скелях, як справжня альпіністка.

– Шкода, – Анна зітхнула. Потайки вона давно вже мріяла стати акторкою. Та й не одна вона.

– Чудова ідея, – похвалив своїх Рейніс Карлович.

– Такий захід потребує чимало сил, – засумнівалася Марджорія Леопольдівна, класна керівниця 8-А. – Знаю я наших батьків – ладні цілими вечорами перед телевізором сидіти, а як тільки до школи сходити – одразу відмовки: часу немає, зайняті.

– Я теж сумніваюся, що у вас щось вийде, – підтримала Марджорію Леопольдівну обережна завучка. – Чому б вам не зробити, як в інших школах – піти до комітету комсомолу, отримати нові квитки, та й по всьому?

– Ми не хочемо, як всі, ми хочемо урочисто, у школі, – не поступалася Даце. – З комітетом комсомолу ми вже домовилися, сам секретар обіцяв вручати квитки.

– Впораєтеся без сторонньої допомоги? – запитав Рейніс Карлович.

– Впораємося! – хором відгукнулися представники всіх трьох восьмих класів.

– Під вашу відповідальність, Рейнісе Карловичу, – зі скрипом погодилася завуч.

– Що ж, я не заперечую.

– Ваш шеф – колосальний мужик, – визнали "ашники" і "вешники", коли всі вийшли з учительської. – Без нього нічого б не вийшло.

* * *

– Мамо, можна я обріжу волосся? – збираючись на вечір, запитала Байба. – Ну на що це схоже – модний брючний костюм і старомодна коса, наче коров'ячий хвіст! Усі наші дівчата давно вже постриглися, одна я...

– Мене не цікавлять інші дівчата, – обірвала її мати, – додому без коси не вертайся.

* * *

З щоденника Байби:

"Ні в кого з наших дівчат немає таких відсталих батьків. Вбили собі в голову, що довге волосся – якась особлива краса. Закінчу школу, піду працювати і з першої ж зарплати пострижуся. Обріжу і пофарбуюся в чорний колір. Набрид мені цей рудий. Усі обзивають – Руда, Руда".

* * *

Побоювання Марджорії Леопольдівни виявилися марними. Свято не тільки не зірвалося, а, навпаки, усім дуже сподобалося. Один із інструкторів райкому навіть написав про нього в газету, похвалив дітей за ініціативу, батьків за активність – знайомити з різними професіями особливо важливо у восьмому класі, коли учні стоять на порозі нового життя.

Деяким восьмикласникам батьки відкрилися з несподіваної сторони. Якщо вдома мати була неговіркою, втомленою, готувала вечерю, щось зашивала, прала, прибирала, батько читав газету, дивився телевізор, іноді сварив за погані оцінки, то тут, на святковому вечорі, ошатно вдягнені, батьки із захопленням говорили про свою роботу і всім було цікаво.

У маленькій акторській кімнаті за сценою панувала метушня. Даце, Марга, Рита, Анна і ще кілька дівчат приміряли принесені Дациною мамою сукні й готувалися виступити в ролі манекенниць.

– Зараз манекенниці ходять танцювальним кроком, із підскоком, – торохтіла Саніта. – Я бачила на огляді польської колекції одягу.

– Дай-но, я зачешу тебе! – Дацина мама спритно розплела Байбину косу і склала її у важкий вузол на потилиці. Коротко підрізане на лобі та на скронях волосся завилося кільцями.

– Ну ж бо, одягни цю випускну сукню! – Вона вручила дівчинці біле повітряне вбрання.

Байбина мати не одразу впізнала в дівчині з ошатною зачіскою і в білій красивій сукні свою доньку. Перший раз чула вона, як Байба співає. Вдома вітчим суворо забороняв їй співати. І вперше вона подумала, що, беззастережно поступаючись вимогам чоловіка, вона не раз ображала доньку. І якщо в школі Байбу тільки хвалили, то вдома вона була на рівні служниці.

Юрис Кірсіс познайомив матір Байби зі своїми батьками.

– У вашої доньки хороший голос, із широким діапазоном і приємним тембром, – висловив свою думку хоровий диригент Кірсіс. – Це рідкісний талант, його треба розвивати.

– Дівчинка обов'язково повинна вчитися в музичній школі, однієї самодіяльності недостатньо, – додала мати Юриса, відома оперна співачка.

Мати Байби задумалася.

Після свят для восьмикласників настав останній, найвідповідальніший етап. Незабаром були випускні іспити.

Глави:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2026 Валерія Воробйова