Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Тільки між нами, дівчатами...

Зента Ергле

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Едгар Озолінш

Глави:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10

Глава друга
Даумант "рятує" клас

– Сьогодні або ніколи, – рішуче вимовила Марга, надкушуючи яблуко з такою силою, що аж сік потік по підборіддю.

– Я боюся, – зізналася Рита. – Що скажуть бабуся й тато?

– Думаєш, я не боюся? Але ж колись треба наважитися!

Дівчатка сиділи на траві під яблунею, гілки якої гнулися під вагою стиглих плодів.

Рита жила на одній із головних вулиць міста в невеликому будиночку. Він уже років сто належав родині Озол. Від перехожих будиночок був укритий пишним живоплотом та маленьким садом, у якому впереміш росли бузок і жасмин, яблуні, вишні, кущі червоної та чорної смородини. Біля самого входу все літо цвів чудовий кущ, усипаний золотисто-палевими запашними трояндами. Його привіз із Франції ще Ритин дідусь. Навколо піднімалися багатоповерхові будинки, а тут усе нагадувало село.

Дідусь розповідав, що, коли він був молодим, там, де тепер стоять висотні будівлі, паслися корови. А ще раніше, у шістнадцятому столітті, тут протікала Даугава. З тих часів зберігся Відьмин яр. Туди кидали людей, звинувачених у чаклунстві або у зв'язках із нечистою силою. Якщо нещасний тонув, значить був винен, якщо спливав – значить йому допомагав диявол, і тоді його спалювали.

Будиночок доживав свої останні дні. Батько Рити вже отримав повідомлення про те, що їх зноситимуть. Бабуся, коли ніхто не бачив, плакала.

– Не сумуй, бабусю, зате в новому будинку є гаряча і холодна вода, ванна, – заспокоювала її Рита.

Але для бабусі тут кожен куточок, кожна річ нагадували про кохання, про народження дітей, про радісні та щасливі дні.

– Скільки у нас грошей? – запитала Марга.

Рита витягла з портфеля гаманець.

– Карбованець і ще шістдесят копійок. А раптом не вистачить? Відкладемо на завтра, я у тата ще попрошу.

– Вистачить! – Марга піднялася, струсила травичку, що прилипла до сукні, та схопила подругу за руку. – Ходімо!

Як зазвичай у середині дня, людей у перукарні не було. Касирка, поклавши голову на руки, дрімала. Два майстри, один старший, другий ще зовсім хлопчисько, сиділи за столиком і грали в доміно.

– Дамська перукарня ліворуч, – помітивши дівчаток, сказав той, що молодший, і продовжував грати.

– Ви... нам... – затинаючись, вимовила Рита і позадкувала до дверей.

– Нам постригтися! – Марга підштовхнула Риту до крісла, а сама всілася в сусіднє. Майстри неохоче піднялися і пов'язали дівчаткам білі накидки.

– Яка довжина? – похмуро запитав старший у Рити.

– На долоню нижче вух, – за себе і за подругу відповіла Марга. Два змахи ножицями – і світлі Ритині коси опинилися на підлозі.

– Прощавай, дитинство! – засміявся майстер.

Рита дивилася в дзеркало на чужу перелякану дівчинку з гладенько прилизаним волоссям, і їй страшенно захотілося плакати.

– Нічого, – підрівнюючи волосся, заспокоював її майстер. – Зробиш завивку або просто закрутиш, будеш гарнішою, ніж із цими старомодними мишачими хвостиками.

Від гребінця летіли іскри, коли другий майстер розчісував густе каштанове волосся Марги. Хвилями воно розсипалося по спинці крісла.

– Не шкода? – запитав майстер.

– Аніскілечки.

– Ох і дивні, ви, дівчата, – міркував майстер. – Це ж найбільша краса для такої кирпатої.

Волосся, яке ретельно відрощували з першого шкільного дня, пасмо за пасмом падало на підлогу. Щедро политі чоловічим одеколоном "Шипр", дівчатка вийшли з перукарні.

– Як голові легко! – раділа Марга.

– А за що я тепер триматися буду? – розгублено промовила Рита.

– Що значить – триматися? – не зрозуміла Марга.

– Я, коли хвилююся, завжди за коси тримаюся.

Марга гучно засміялася.

– Тримайся за палець. Тепер у класі тільки у Байби будуть коси. А зараз мені терміново треба купити бюстгальтер. Ти ще можеш потерпіти, а я вже ні. Як ти думаєш – третій мені купувати чи четвертий?

А Рита час від часу торкалася волосся. Їй здавалося, що вона щось втратила.

– Ходімо, накрутимо на бігуді. Ти мені, я тобі... – торохтіла Марга. – Що в класі скажуть, коли нас побачать?!

Прослизнувши повз кухню, де бабуся готувала обід, дівчатка шугонули в Ритину кімнату і для певності підперли двері стільцем. Марга дістала з сумки абсолютно нові бігуді, налила в склянку воду і взялася до справи.

– За мене можеш не хвилюватися, – не замовкала вона, закручуючи мокре Ритине волосся. – Я своїй мамі завжди зачіску роблю. У мене тут і фен є.

Рита, уся почервоніла, сушила мокре волосся, а Марга возилася зі своїм, коли в саду пролунав бабусин голос.

– Дівчатка, де ви поділися? Обід готовий.

Марга приклала палець до губ.

– Зробимо їй сюрприз.

Сюрприз і справді вдався на славу. З хвилину бабуся мовчки вивчала дівчаток. Тонке личко Рити з золотистими веснянками на носі та блакитними очима, облямоване пишними пасмами, виглядало мило. Марга ж нагадувала стрижену вівцю. Але дівчатка були такі щасливі, такі задоволені собою, що бабуся проковтнула докір, що крутився у неї на язиці.

– Ах, дівчатка, дівчатка, зарано ви хочете стати дорослими, – зітхнула вона.

У Марги тремтіли коліна, коли вона відчиняла двері своєї квартири. Батьки дивилися телевізор і спочатку на доньку не звернули уваги. А потім почалося! Марга вперше бачила батька в такому гніві.

– На кого ти схожа? На стрижену вівцю! – кричав він. – Раніше люди дивилися й раділи, дивлячись на твої прекрасні коси.

– А я їх давно вже ненавиджу, – схлипувала Марга. – Хлопці в школі дражнять довгохвостою коровою. Щоранку вставай раніше і заплітай. На кого я була схожа – на селючку якусь.

– Зробленого не повернеш, – примирливо вимовила мама. – Сунь голову під кран, прополощи ці жахливі кучері.

– Чого? – знову заскиглила Марга.

– Того, що ця зачіска тобі не пасує. Батько правий. Ти схожа на кучеряву вівцю.

Мати й донька в спальні перед дзеркалом довго вивчали різні зачіски, поки не вибрали підходящу – гладко зачесане назад волосся, схоплене шпилькою.

* * *

– Близнюки щось втратили! – привселюдно оголосив Клав наступного ранку.

– Що? – здивувалася Зайга.

– Шиньйони.

Для інших дівчаток це вже був пройдений етап, а хлопчиків теж не цікавило, з косами Марга й Рита чи без. Епоха смикання за коси давно минула.

– Мара в учительській пише завдання на аркушах, – повідомив, влітаючи до класу, Імант. 8-Б захвилювався. Хімія була першим уроком, врятувати не могло нічого.

Коли молода хімічка Мара Петрівна Цируле два роки тому сіла за довгий учительський стіл, Рейніс Карлович ввічливо їй вказав:

– Дівчинко, тут учительська.

Пізніше, згадуючи цей випадок, обидва сміялися від душі.

Пророцтво заступника директора з господарської частини Валентина Яновича Рушко, що, мовляв, така тендітна істота під вагою вчительської ноші переломиться, як тростинка, не збулося. Мара Петрівна виявилася жінкою з твердим характером. Через пів року хімія стала предметом не менш улюбленим, ніж географія. Хлопці та дівчата зважували, вимірювали, змішували й підігрівали, з інтересом спостерігаючи, що з усього цього виходить. Дехто готовий був за Мару Петрівну піти у вогонь і в воду. Старшокласниці, яких уже почала цікавити власна зовнішність, уважно приглядалися до елегантних джемперів та спідниць хімічки. Мара Петрівна це помітила і охоче пояснювала якийсь складний візерунок для в’язання або фасон. Про інше захоплення своєї вчительки 8-Б дізнався зовсім випадково. З передачі по телебаченню. У конкурсі сучасних бальних танців Мара Цируле разом зі своїм партнером посіла друге місце.

Дуже скоро в школі відкрився гурток сучасних бальних танців. Дівчаток записалося безліч, а от хлопців доводилося тягнути силою. Мара Петрівна привела до школи літнього, але ще дуже енергійного вчителя танців, і той працював у поті чола, намагаючись зробити з незграбних, дерев’яних хлопчиків граційних танцюристів і галантних кавалерів. З дівчатками було легше, здавалося, мистецтво танцю вони осягнули ще в колисці.

Мара Петрівна дотримувалася власної методики навчання. Раз на місяць експромтом вона проводила контрольну роботу, щоб перевірити, як учні засвоїли пройдений матеріал. На шпаргалки годі було й розраховувати – кожному давалося індивідуальне завдання, написане на окремому аркуші.

У 8-Б контрольна зовсім недоречно припала на понеділок. Що б не казали, але хімія аж ніяк не була покликанням цього класу. Один тільки Яніс Крумінь був закоханий у неї беззавітно.

– Він, бідолаха, не винен, це у нього запрограмовано в генах. – Інші ставилися до захоплення Яніса поблажливо.

Мати Яніса була професором хімії, батько працював в Інституті органічного синтезу. У класі жартували, що батьки вечорами замість казок розшифровували Янісу хімічні формули. У шостому класі Яніс ледь не згорів. Тайкома він узяв у кабінеті хімії бертолетову сіль, сунув її в кишеню і забув про це. Реактив нагрівся і несподівано спалахнув, у кишені пропалило діру, обпалило руку й бік. Але коли внаслідок одного невдалого експерименту в батьківському гаражі обвалилася стіна і мало не загинув сам спадкоємець, батьки відвели Яніса до Палацу піонерів, у гурток юного хіміка, сподіваючись, що тепер дім залишиться цілим.

– Послухай, Професоре, врятуй клас! – у відчаї прошепотів Імант. – Адже в половини будуть двійки. Який нормальний стане в такий день, як учора, сидіти вдома і зубрити хімію?

– А що я можу зробити? – знизав плечима Яніс. Особисто його ця контрольна абсолютно не хвилювала.

– Що, що – вибух, ось що.

– Що ти вмовляєш цього індика? – презирливо просичав Даумант, який сидів поруч з Імантом.

Коливатися не було часу. Зайга вже роздавала аркуші із завданнями. Мара Петрівна переглядала туго набиту паперами папку.

– Дозвольте вимити руки, – попросив Даумант.

– Будь ласка, Петерсоне, якщо вам це так необхідно.

Мара Петрівна до всіх своїх учнів зверталася тільки на ви і за прізвищем. Винятків не було.

Раковина знаходилася в кабінеті хімії, в кутку за шафою, де в банках і пляшках з етикетками зберігалися хімікати.

Не встиг Даумант повернутися на своє місце, як по класу поповз нестерпний запах. Знявся гамір.

– Хтось газ пустив!

– Тухлими яйцями тхне!

– Тухлим м’ясом!

– Можна вийти, мені погано!

– І мені! І мені!

– Зіле, відчиніть, будь ласка, вікна та ввімкніть вентилятора. Швидко зберіть свої речі, контрольну продовжимо в класі.

– От змія! – сплюнув Імант.

Даумант розвів руками.

– Я зробив усе, що міг.

Через двері та вікна підступний запах, наче знайшовши тисячу ніг, швидко поширився школою.

В цей час у кабінеті директора йшла вельми неприємна розмова з інспектором шкіл із відділу народної освіти, сердитою літньою жінкою. Непомітно потягнувши носом, інспектор підозріло подивилася на директора. А той вже давно відчував цей неприємний запах.

– Перепрошую, – сказав директор і причинив вікно. – У нас тут по сусідству невеличка механічна майстерня. Іноді все навколо отруює карбідом. Імовірно, знову зіпсувався зварювальний апарат.

– А мені здається, пахне звідси. – Інспектор відчинила двері, миттєво відсахнулася і затулила ніс хусткою. – Жах! Що тут відбувається?

У цей момент 8-Б, затиснувши носи пальцями, вискакував із кабінету хімії.

– Мара Петрівно, що це означає? – невдоволено запитав директор.

– Невдалий експеримент. За кілька хвилин наслідки будуть ліквідовані.

– Петерсоне, що станеться з сульфітом натрію, якщо його кинути в кислоту? – запитала вчителька, коли всі зайшли до класу.

– Він розчиниться, – невинно відповів Даумант.

– А ще?

– Виділиться газ – сірководень, який за запахом нагадує тухле яйце.

– Вам доведеться виконати домашнє завдання – написати доповідь про сульфіти не менше ніж на десяти сторінках. Наступного понеділка будемо вас слухати. Літературу можете отримати у мене.

Клас реготнув.

– Ми затрималися на п’ятнадцять хвилин. У вашому розпорядженні залишилося тридцять. Контрольна не скасовується.

Сміх урвався миттєво.

* * *

– Навіщо ти це зробив? – дорікнула Зайга Даумантові на перерві. – Через тебе багато хто не встиг закінчити і тепер отримає погану оцінку.

– Ах, ось ви як! – скипів Даумант. – Перед контрольною готові були хоч атомну бомбу підірвати, а тепер я ж і винен!

– Та не слухай ти цю зубрилку! – Імант потягнув за собою друга. – Вона ж за кожну п’ятірку вдавиться. Ти вчинив як справжній герой.

"Якби контрольна зірвалася, усі б кричали ура і вітали Дауманта, а тепер... – думала Байба, збираючи портфель. – А у Мари Петрівни руки від хвилювання тремтіли..."

Докірливого погляду Байби Даумант не витримав.

– Чого ця руда витріщилася, – бушував він. – Думає, мабуть, прийшов у наш пречудовий клас такий нахаба, заважає хорошим діткам вчитися. Заради себе не став би я зв'язуватися. Мені особисто на вашу хімію начхати!

Тиждень промчав непомітно.

У суботу вранці Даумант підсів до Професора.

– Послухай, генію хімії! Тобі раз плюнути накатати цю доповідь, я в боргу не залишуся.

– А скільки даси? – насмішкувато запитав Яніс.

– Та я не про гроші. Якщо маєш на когось зуб, тільки скажи, я його оброблю як слід!

– Старий, часи, коли кулак вирішував справу, давно минули. Ти запізнився принаймні років на триста.

– Ну, в ніжки я тобі кланятися не стану! – розлютився Даумант.

* * *

– Наші влаштовують похід Прощання з літом. Не хочеш приєднатися? – запросив у неділю вранці старший брат Кристап. – Буде багаття, печена картопля, пісні.

– Відчепись! – прогарчав з-за столу Даумант, обкладений книжками.

– Ну й дива! Хлопчик взявся за навчання! – Брат знизав плечима, взяв рюкзак і пішов.

Після сніданку батьки з молодшою сестрою почали збиратися на город.

– Даумант теж міг би допомогти, поки погода гарна, – невдоволено зауважив батько.

– Та ми вже якось самі, бачиш, дитина вчиться, – зупинила його мати. – Ми пішли, синку, котлети й картопля в холодильнику, захочеш їсти, розігрієш.

А Даумант, немов детектив, ганявся по сторінках товстенних томів за злощасними сполуками сірки і ретельно виписував усе, що про них говорилося. З’ясувалися найцікавіші речі.

У понеділок Мара Петрівна знайшла на своєму столі акуратно підшиту папку з написом "Сульфіти". У ній було рівно десять сторінок, ні на рядок менше.

Глави:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2026 Валерія Воробйова