Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Тільки між нами, дівчатами...

Зента Ергле

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Едгар Озолінш

Глави:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10

Глава п'ята
"Байбо, заради тебе я..."

Біля квартири номер шість Даумант зупинився. На блискучій мідній табличці в'яззю було вигравіювано незнайоме прізвище "Н.Найковський". Але ж прізвище Байби – Балтиня. "Мабуть, комунальна квартира", – вирішив Даумант і натиснув на кнопку дзвінка.

Двері відчинив літній, у домашній замшевій куртці, чоловік із гострою борідкою і ниточкою вусів. Рідке волосся ретельно прикривало лисину. "Намалювати цю фізіономію простіше простого", – майнуло у Дауманта.

– Перепрошую, Байба вдома?

– Навіщо вам Байба? – чоловік підозрілим поглядом окинув хлопця з голови до ніг.

– Їй доручено мене просвіщати, – пояснив Даумант.

– Як це розуміти? – здивувався вусатий.

– Дуже просто – вона буде просвіщати мене в царині політичній, суспільній і, крім того, допомагати в навчанні, – продовжував Даумант. – Я, бачите, в нашому 8-Б вважаюся відстаючим. Так би мовити, ганебна пляма.

– Нема Байби вдома, – різко сказав чоловік і захлопнув двері. Даумант знизав плечима і, стрибаючи через три сходинки, щасливий кинувся вниз по сходах.

– Що це за здоровань тебе питав? – став допитуватися вітчим, коли Байба привела із садка молодшого брата.

– І зовсім не здоровань, це з класу.

– Чому саме ти повинна його просвіщати?

– Так вирішив клас. Це мій суспільний обов'язок.

– Твій? – здивувався вітчим. – Знайшли кому доручити. Далі передпокою щоб носа не потикав. І простеж, щоб нічого не пропало. Знаю я цих довговолосих.

Вітчим зачинив за собою двері. Байба полегшено зітхнула.

– І щоб частіше разу на тиждень не вештався! – Двері відчинилися знову. – Не забудь, що я тебе годую і одягаю. Нагодуй Роланда і готуй вечерю.

Уранці на класній дошці з’явився портрет чоловіка з гострою мефістофельською борідкою і тоненькими вусиками.

– Я вмиваю руки, – розводився Даумант. – Прийшов рівно о п’ятій, як домовилися, взяв із собою підручники, найновіші газети, комсомольський статут і всяке таке. А в дверях стоїть цей тип і випроводжує мене. Я весь вечір страшенно переживав, що не виконав обіцянки, даної класу. – Даумант удав, що витирає очі. – А вночі уві сні бачив Зайгу в одязі інквізитора з кліщами в руках. Вона збиралася виривати у мене нігті.

Клас душився від реготу.

– Не кривляйся! – розлютилася Зайга. – У нас уже є один клоун, хочеш бути другим?

– Пробач, що так вийшло, – вибачилася Байба на перерві. – Я ходила в дитсадок забирати брата. Може, краще, якщо з тобою буде займатися хтось інший, Зайга, наприклад. Вона відмінниця і набагато розумніша за мене.

– Дякую за тістечко, але мені до вподоби чорний хліб, – Даумант не на жарт злякався. – Ти хоча б наполовину нормальна. Коли можна зайти? Може, сьогодні?

– Ні, сьогодні ні. Сьогодні мені треба прати. Краще в четвер, одразу ж після уроків. У Найковського заняття з економіки, і додому він прийде пізно.

У четвер Даумант і Байба зі школи вийшли разом.

– Може, пані бажає, щоб я ніс її портфель і вів під руку, – дуркував за звичкою Даумант.

– Як не соромно! – у Байби навіть сльози навернулися на очі. Чому саме їй нав'язали цього ледаря і глумильника? Чому не Анні, Близнюкам чи Саніті? Вони б не дозволили з себе знущатися, знайшлися б як відповісти.

– Не ображайся! – вибачився Даумант. – Скажи краще, що це за тип із борідкою.

– Найковський? Мій вітчим.

Даумант присвиснув.

– Батько помер?

– Ні, батько кинув нас із матір'ю, коли я пішла в перший клас.

– А де він зараз?

– Не знаю. Мама сказала, одружився з іншою, розумнішою і красивішою за неї, і поїхав чи то в Туркменію, чи то в Таджикистан. У будь-якому разі, в нашому домі він більше не з'являвся.

Минуло чимало часу, поки Байба впоралася з численними замками.

– У вас як у комісійному магазині, – оглянувши кімнату, заявив Даумант. – Тхне нафталіном і позаминулим століттям.

– Прямо в точку, – засміялася Байба. – Це меблі предків Найковського. Він стверджує, що їм ціни немає. А я цей старий мотлох до смерті ненавиджу. Щодня мені треба все це різьблення щіткою обмітати. Щоб пилу не було. Вітчим сам перевіряє. Трохи щось не так, починає свої проповіді: я його в могилу зведу, я його об'їдаю і тому подібне. Будь ласка, врахуй це і не дуже сердь мене, а то я і тебе почну гризти.

І обоє весело засміялися.

– Ти сідай сюди, за мій столик, і готуй уроки на завтра, а я поки картоплі начищу.

– Ні-ні, дитинко, цей номер у тебе не пройде. Клас доручив тобі що? Просвіщати і перевиховувати мене в дусі часу, а не тільки питати задане, – пожартував Даумант.

Байба підійшла до Дауманта і поклала йому на плече руку:

– Якщо ти прийшов, щоб знущатися, то краще йди. Я дійсно хочу тобі допомогти, тільки не знаю як.

Даумант не витримав ясного погляду дівчинки й опустив очі.

– Я сам себе не розумію, – пробурмотів він. – Усі ви немов стіна переді мною. Окрім Іманта. Мав же я якось себе показати, хоч у бійці чи цій злощасній карикатурі, чорт би її забрав.

– Ти вчинив дурню, як третьокласник.

– Ну скажи чесно, ти б образилася, якби я замість Даце намалював тебе?

Байба замислилася.

– Розумієш, дівчатка, як би тобі сказати, ніжніші, ніж хлопчики. Ти, можливо, так і не думав, але вийшло, ніби у Даце... – Байба запнулася, – ...було з Петерисом кохання. А я впевнена, що вони навіть не цілувалися. Тепер ти розумієш?

Даумант помовчав.

– Ти перша дівчинка, яка по-нормальному зі мною розмовляє. А взагалі, іноді я почуваюся немов безпритульний собака.

– Я теж, – Байба зітхнула. Цього Даумант не очікував.

Старомодний настінний годинник гулко пробив чотири рази. Байба злякалася.

– Повернуться мама і Найковський, а обіду нема. Мені пора на кухню.

– Я тобі допоможу, – запропонував Даумант. На превеликий подив Байби, він досить вправно чистив картоплю та овочі.

– Припустимо, ти не остаточний кретин, – продовжила Байба розпочату розмову.

– Припустимо, – погодився Даумант.

– Скільки тобі знадобиться часу, щоб виправити оцінки?

– Мабуть, місяць.

– Хімію та англійську ти знаєш краще за мене, а з інших предметів я можу тобі допомогти.

– Усі ви, зокрема мій тренер Роберт Страут, одну пісеньку співаєте – вчитися, вчитися, вчитися. – Хлопець зітхнув. – Навіщо? Що це мені дасть? Хороший майстер заробляє вдвічі більше за будь-якого інженера.

– Але...

– Знаю, що ти скажеш – освіта робить людей духовно багатшими, культурнішими і таке інше. Усе це мені день у день твердять мама й Кристап, та й у школі. А я хочу швидше почати заробляти гроші і робити те, що мені подобається.

Мати Байби, повернувшись із роботи, застала дітей на кухні – вони старанно готували обід.

– Тоді до завтра, – попрощався Даумант. – Чао!

* * *

Свої шефські обов'язки Байба намагалася виконувати сумлінно. Вона навіть не заперечила, коли їй запропонували сісти разом із Даумантом.

– А мені начхати, Саніта поруч чи єгипетська мумія, – проголосив Імант. – Вигідніше, звісно, із Зайгою, вона принаймні не така дурна і в разі аварії могла б підказати.

– Ну й біжи, якщо він тобі дорожчий за мене! – дорікнула Байбі Саніта. Новий сусід був Саніті зовсім не до душі. Імант ніяк не міг зрозуміти тих хлопців, що крутилися біля дівчат, писали їм записки, запрошували на побачення. І його глибоко зачепило, що Даумант, найсильніший, найпутящий хлопець у класі, гинув у нього на очах, а він, Імант, нічим не міг допомогти.

– Мені здавалося, ти залізний хлоп, але варто було якійсь дівчині змахнути віями, як ти одразу розкис, – кинув він Дауманту.

– Ну, ти, каменюко! Байбу краще не чіпай, інакше дізнаєшся, що почому! – і він підніс прямо до носа Іманта свій величезний кулак.

– Ти що, жартів не розумієш?

Головну роль у справі перевиховання Дауманта могла зіграти вчителька малювання Майга Едуардівна Путниня – в цьому і Рейніс Карлович, і Байба були просто впевнені. Діти, які виявили схильність до малювання, перебували під її особливою опікою. Не рахуючись із часом, Майга Едуардівна займалася з ними і до уроків, і після уроків, навчаючи своїх підопічних понад програму техніки малюнка, живопису, графіки. І щоразу, коли учні Майги Едуардівни завойовували перші місця на конкурсах, її добре кругле обличчя з приємними ямочками осявалося усмішкою.

В учительській це захоплення Майги Едуардівни неодноразово слугувало приводом для дебатів.

– Не бачу сенсу приділяти їм стільки уваги. Думаєте, вони вам подякують? – просторікувала вчителька історії.

– До чого тут подяка? У кожній людині живе художник, у дітях тим паче. Ми не маємо права дати згаснути цій іскрі.

Що ти сховав – те втратив, Що ти віддав – твоє –

процитував Рейніс Карлович Райніса.

– А ваша власна творчість? Колись вас вважали здібною портретисткою. – Історичка не звернула уваги на зауваження Кадікіса.

– У школі моя віддача більша, ніж у майстерні, де я буду писати посередні портрети. Коли збираються мої колишні учні, тепер відомі художники, і показують свої роботи, у мене таке відчуття, ніби в кожній із них є частинка мене.

– Ви, колего, ідеалістка, – з іронією вимовила вчителька історії. Сама вона не затримувалася в школі ні на хвилину понад належне. Історичка відпрацьовувала обов'язкові три роки після закінчення університету. Йшов останній рік. Обов'язки свої вона виконувала, і більшого, на її думку, не мав права вимагати ніхто.

– Виявляється, в нашій школі зібралася ціла компанія ідеалістів – Антон Антонович, Мара Петрівна, Рейніс Карлович, і мене теж можна до них зарахувати, – засміялася Ієва Олександрівна Ліце.

– Це вже ваша особиста справа, – не здавалася історичка. – Я вважаю, що вчитель має право на особисте життя також. На все добре, до завтра!

* * *

На одній із перерв 8-Б розвеселила карикатура Дауманта на вчительку англійської мови Марджорію Робертівну Шип. Клав, копіюючи її жести й вимову, доповнював виставу. Ніхто не помітив, що за ними спостерігає вчителька малювання.

– Колобок, хлопці! Тікаймо!

Восьмикласники з гамором кинулися до дверей, Даумант поспішно став стирати з дошки. Байба перелякано опустилася за парту.

– Ти малював? – запитала вчителька. Даумант кивнув.

– А мене намалюєш?

– Будь ласка, але за наслідки не відповідаю. – Даумант із хвилину вивчав об'єкт, а потім швидко і впевнено зобразив на дошці округлу постать.

Діти, які увійшли до класу із дзвінком, не знали, як реагувати на малюнок.

– Чудово! – голосно засміялася Майга Едуардівна. – Після уроків зайди в кабінет малювання.

– Це ще що за фокуси? – розсердився Рейніс Карлович, глянувши на дошку. – Негайно зітри!

– Майга Едуардівна сама веліла, – встала Байба на захист свого підопічного. – Вона була дуже задоволена портретом.

– Нехай котиться твій Колобок, нікуди я не піду! – прошепотів Даумант Байбі.

– Ще й як підеш. І не забудь, що ти зобов'язаний оформляти стінгазету.

– Ще примусить займатися у своїй "студії талантів"!

– Оце було б чудово! А постараєшся, восени в художню школу Розенталя вступиш.

– Малювати бородаті гіпси? Красно дякую. Слава художника мене не приваблює.

– А що ж тебе приваблює?

– Я вже сказав, що.

– Ти придурок.

– Дякую! Це мені кожного дня торочать.

До кабінету малювання Байба притягла Дауманта мало не силою. Душ десять дітей, серед них і Даце Ергле з їхнього класу, старанно писали натюрморт. На столі стояв коричневий глиняний глечик, поруч лежали два червоних яблука. Промені сонця відбивалися в блискучій глазурі.

– Глечик не просто коричневий. Подивіться уважно: на ньому червоні відблиски від яблук, зелені – від скатертини, білі та блакитні – від сонця і віконного скла, – пояснювала Майга Едуардівна.

Даумант із цікавістю розглядав акварелі. А він зумів би? Треба буде вдома спробувати. Раптом із нього дійсно вийде колись знаменитий художник? Як Улдіс Земзаріс, Едгар Ілтнер чи Гунар Кролліс. Оце був би номер! Раз-два – і він би переплюнув свого видатного брата. Виставки, нагороди, почесні звання. Статті в газетах – молодий здібний графік, ні, краще живописець Даумант Петерсон... Виставка талановитого художника Петерсона у Варшаві, Софії, Празі... Чом би й ні?

– У тебе чіпке око, ти схоплюєш суть, це важливо. А як у тебе з кольором? – звернулася до нього Майга Едуардівна.

Даумант мовчав. Його здібності карикатуриста розкрилися зовсім нещодавно, коли тренер Роберт Страут попросив оформити сатиричну газету "Будяк".

– У тебе не збереглися твої старі малюнки?

– Усі в пічці.

– Шкода. Я попрошу твої малюнки у вчителя малювання зі старої школи. Як його звати?

– Не треба, я вас дуже прошу, будь ласка. Я принесу малюнки, якщо вони вам так потрібні, я намалюю все, що захочете!

Майга Едуардівна задумливо дивилася на вродливого хлопця, який ніяковів та не знав, куди подіти свої довгі руки. Він би охоче втік, якби поруч, немов тінь, не маячила Байба. Думками він посилав дівчинку під три чорти.

– Заняття у нас по понеділках зранку і по п’ятницях після шостого уроку. Щоб обов’язково прийшов! – додала вчителька.

– Ми з Даце про це подбаємо, – пообіцяла Байба.

У суботу Даумант прийшов на тренування з блокнотом і фломастерами і, щойно видавалася вільна хвилина, старанно малював.

– От чорт! – захоплювався Хронікер. – Рябий з усіма своїми веснянками. І Валдинь. Б’є зліва. І тренер. І Рудий зі скакалкою. У тебе, Дауманте, око – алмаз. Чистий художник, хоч на виставку.

– Та не займай, – зніяковів Даумант. – Училка змусила.

* * *

У неділю після обіду сестра попросила Дауманта посидіти з маленьким Андрисом. У блокноті поруч із боксерами з’явилися зображення малюка – ось він намагається засунути до рота ніжку, ось сміється своїм беззубим ротиком, розглядає брязкальце, плаче.

– Що це? Чергове захоплення? – запитав Кристап, зазирнувши до кімнати.

– Відчепись і зачини двері з того боку! – Даумант соромився і нікому з домашніх не показував своїх малюнків.

– Для початку добре, я б навіть сказала – дуже добре! – розклавши малюнки на столі, похвалила Дауманта вчителька. – Тобі тільки бракує знання анатомії людського тіла. У деяких постатей непропорційно довгі ноги, у інших, навпаки, тулуб, але все це прийде з часом. Звичайно, якщо постараєшся.

Даумант твердо ще не вирішив, варто старатися чи ні. Він почувався як людина, яку якась невідома сила штовхає вперед.

* * *

Через тиждень уся школа юрмилася біля нової стінгазети. Ніхто із задирак, ледарів і прогульників, які потрапили в газету, не був названий на ім'я, але впізнати можна було всіх. Анонімний поет, який підписався "Учень", кожному присвятив підходящий чотиривірш. У курці, що боязко визирав із хлопчачої вбиральні, всі впізнали Дауманта Петерсона з 8-Б. Але хто це так чудово малює? 8-Б мовчав.

У розділі "Обмін досвідом" якась дівчинка ховала шпаргалки в кучерях. Розвеселило всіх оголошення, обведене червоним олівцем: "Увага! Списування здалеку! За консультацією звертатися до І. Я. Там же за невелику винагороду можна взяти напрокат морську підзорну трубу".

Цього Імант довго не міг пробачити другові. Підзорною трубою він скористався один-єдиний раз, щоб списати у Петериса диктант з англійської мови. Цю хитромудру мову, якою говорять одне, а пишуть зовсім інше, Імант не перетравлював.

Даумант намагався з усіх сил, дозволяв Байбі питати задане, один раз на уроці хімії здобув навіть похвалу Мари Петрівни, що в школі взагалі було великою рідкістю.

– Без тебе, Байбо, я би пропав, – жартував він. – Ти мене приручила, як Маленький принц Лиса.

А сам рахував дні, що залишилися до вирішальних змагань, – увесь цей час треба було тримати себе в руках. А далі буде видно.

Роберт Страут кожному учаснику дав два запрошення.

– Я сподіваюся, що мій янгол-охоронець не покине свого підопічного в таку важку для нього хвилину, – злегка почервонівши, Даумант простягнув Байбі квиток. Другий він вручив Іманту.

* * *

Змагання проходили в залі спортшколи.

– Байба, моя гувернантка, – познайомив Даумант.

Хронікер, Рудий та інші хлопці з подивом витріщали очі.

– Чого дивуєтеся? У мене тепер, як у нащадка мільйонера, є нянька, витонченою мовою висловлюючись – гувернантка.

Хлопці зареготали. Байба образилася.

– Вже й пожартувати не можна? – намагався виправити становище Даумант. – Я буду в четвертій парі. Тримайте кулаки!

Біля столика юрмилися судді. У роздягальні для спортсменів Роберт Страут ще раз зібрав своїх вихованців і попередив – боротися чесно, як личить справжнім спортсменам.

Першим пішов на ринг Рудий. Даумант одягнув боксерські черевики, блакитні труси, жовту майку та ретельно забинтував кисті еластичним бинтом. Допомагав йому Імант. Неприємно млоїло під серцем.

– Заспокойся, – підбадьорював Імант. – Повторюй: я виграю, я виграю, я сильніший за свого суперника. Як стародавні йоги.

Даумант боксував уже з тінню, коли пролунали аплодисменти і в роздягальню влетів Рудий, багряний від збудження. Перемога!

– У другому раунді я його нокаутував! Лівою. Добре іноді бути шульгою.

– На ринг запрошуються Даумант Петерсон і Валдис Зарінь, – вимовив голос у репродукторі.

Дауманту здалося, що серце його розпалося на безліч частинок і б’ється тепер і в горлі, і в скронях, и в долонях, і навіть у носі. Рудий, його секундант, підняв канат і зняв із плеча махровий рушник.

– Натри підошви! Що з тобою? Зберися!

Вийнявши зі склянки з водою капу, Рудий засунув її Дауманту до рота.

Суперник Дауманта Валдис Зарінь весело сміявся, жартував зі своїми вболівальниками, які зайняли перші ряди. Він був упевнений у своїй перемозі.

– Боксери, на середину! – запросив суддя на рингу. Суперники привітали один одного.

Пролунав гонг. Валдис наступав, Даумант захищався. Валдис був на пів голови нижчий за свого недосвідченого суперника, зате ширший у плечах. Руки його працювали, немов два молоти, частіше, правда, повисаючи в порожнечі, оскільки Даумант спритно ухилявся. "Спочатку вимотати, потім атакувати", – подумав Даумант. Хвилювання минуло. Сильний удар у брову мало не звалив його з ніг. Даумант узяв реванш правою знизу в щелепу супротивника. Перший раунд закінчився внічию.

Рудий витер обличчя і плечі друга мокрою губкою і став розмахувати рушником. Даумант помацав лоб. Над бровою набрякла солідна ґуля.

– Попсував він тобі фізіономію, – примовляв Рудий, прикладаючи компрес. – Нічого, за пару днів зійде. Така вже боксерська доля.

Нестримно хотілося втекти з рингу, але він не мав на це права. Даумант прополоскав рот. Його суперник у синьому кутку виглядав дещо розгубленим. Секундант щось пояснював йому, розмахуючи руками.

– Ти дочекайся, коли він розслабиться, і бий, – учив Рудий Дауманта.

– У синьому кутку рингу – вихованець спортивної школи Валдис Зарінь, другий юнацький розряд. У п’ятнадцяти боях здобув дванадцять перемог, – пролунав голос у репродукторі. – У червоному кутку рингу – Даумант Петерсон, проводить свій перший бій.

Пролунав гонг. Розпочався другий раунд. Валдис змінив тактику. Не давши Дауманту отямитися, він зробив обманний рух і щосили завдав удару по носу, який ще не загоївся. Страшний біль обпік Дауманта. Він упав, як підкошений.

У залі знявся гамір. Вболівальники спортшколи аплодували. Хлопчаки із Задвіння свистіли, кричали, тупали ногами. Судді з хвилину радилися. Ніяких порушень вони не угледіли.

Даумант, лежачи на підлозі, хапав ротом повітря. "Імовірно, так почувається риба на суші", – подумав він.

– Раз, два, три... – "Чому так швидко рахують?" Даумант підвівся на руках. Прямо на нього дивилися широко розплющені очі Байби. У них він прочитав страх. Та раптом зрозумів, що ця серйозна, скромна дівчинка стала для нього найдорожчою людиною на світі, що заради неї він повинен зібратися з силами та перемогти.

– ...сім, вісім... – Ще кілька подихів. На рахунку "дев'ять" Даумант підвівся. Нудота і біль вщухли. Зовсім близько Даумант побачив маленькі, глибоко запалі очі Валдиса. У блискавичний удар він вклав усю свою силу. Є! Залом пронеслося зітхання – так несподівано все сталося. Погляд Валдиса затуманився, і він безпорадно осів на підлогу. Вболівальники Дауманта чманіли від щастя. Чиста перемога!

У командній боротьбі загальний рахунок виявився нічийним.

– Краще, ніж я сподівався, – підбив підсумок Роберт Страут. – Ну, тепер гарні рукавички та інший інвентар у нас майже в руках.

* * *

– У мене серце зупинилося, коли ти впав, – зізналася Байба, коли вони юрбою йшли до тролейбуса. – Ніколи більше не піду на такі змагання. Це ж звичайнісіньке побиття.

– Та ти що! Бокс – наймужніший вид спорту, єдиний, куди ще не прорвалися жінки, – запротестував Даумант.

– Ти глибоко помиляєшся, – перервав його Хронікер. – В Америці існує не тільки жіночий бокс, а й жіночий кетч.

– А що це – кетч? – поцікавилася Байба.

– Це такий вид боротьби, коли все дозволено – бити під груди, рвати одяг, ламати, штовхати, кусати, – пояснив Хронікер. – Я колись бачив фільм. Жахливе видовище! У нас він, на щастя, заборонений.

Тиждень новому чемпіону з боксу довелося провести в Інституті травматології, поки не зажив зламаний ніс.

– Ну, що я казала! – мало не раділа Зайга, побачивши Дауманта з перебинтованою головою. – Знову побився. І такого ми збираємося приймати в комсомол!

– Цить! – обірвав її Імант.

– Скільки Даумант платить тобі за адвокатство? – запитала Зайга з іронією.

Тоді Імант розповів про змагання з боксу.

– Клас може пишатися таким спортсменом! – закінчив він. Почервонілий від збентеження Даумант мовчав.

– Брехня все це, – не вгамовувалася Зайга. – Напевно, разом придумали, щоб виправдатися.

– Я теж була на змаганнях і все бачила, – підтвердила Байба. – Це був класичний нокаут.

Даумант вдячно потиснув під партою її руку.

Глави:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2026 Валерія Воробйова