Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Тільки між нами, дівчатами...

Зента Ергле

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Едгар Озолінш

Глави:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10

Глава шоста
День народження в квадраті

Одного ранку Марга буквально влетіла до класу.

– Якщо мене сьогодні викличуть, мені кришка, – видихнула вона, влаштовуючись поруч із подругою. – Учора мамі стало погано, викликали "Швидку", і її тут же відвезли до лікарні. Ми з татом усю ніч не спали. Нам страшенно хочеться зробити мамі якийсь сюрприз. І знаєш, що ми придумали?

Рита струснула світлими кучерями.

– Відремонтувати квартиру. Тато каже – тепер у нас почнеться нове життя вчотирьох, і тому все старе і некрасиве – геть! Сьогодні тато відпросився з роботи та шукає майстрів.

– Здуріти! – обурювалася наступного ранку Марга. – Ремонтна контора обіцяє прислати майстрів тільки через місяць. Тато каже, що він мало не на колінах благав, пообіцяв навіть заплатити більше, але вони ні в яку. Тато дістав книгу "Ремонт квартири", вчора ввечері ми її від корки до корки вивчили і сьогодні почнемо самі. Прийдеш допомогти?

– Обов'язково, але... є одна ідея, тільки я тобі про неї не скажу.

Незабаром по класу вже гуляло наступне оголошення:

"Секретно! Не показувати Марзі! У суботу після обіду і в неділю у Марги відбудеться суботник – ремонт квартири. Участь – добровільна! Потрібно близько десяти осіб, бажано з досвідом. З собою взяти робочий одяг, пензлі, ганчірки і т.п. Запис у Рити. Не запізнюйтеся!"

Текст пістрявів коментарями та доповненнями: "Танці будуть? Якщо ні – не йду. Моя хата скраю... Що означає і т.п.? Стимулятори, наприклад, сухач? Мені особисто більше смакує молоко. Смачного! Честь класу – допомогти товаришу в біді! (це, звісно, писала Зайга)".

Рейніс Карлович перехопив оголошення у Дауманта.

– Оперативно! – з посмішкою вимовив учитель. – А мене приймете у свою компанію?

– Яке питання! Та це просто чудово!

– Ти прийдеш? – запитала Саніта у Байби.

– Якщо мама дозволить – обов'язково.

– Я б теж пішла, але мої предки, як на зло, їдуть до Шяуляя на товкучку, там можна дістати шикарні теплі чоботи, а без примірки, сама знаєш, взуття не купують.

* * *

– Тату, чи не можна на суботу і неділю позичити твій пензель і пульверизатор? – звернувся Клав увечері до батька.

– Ти що ж, вирішив підробити?

Клав розповів батькові про майбутній суботник.

– У суботу не вийде, а в неділю я охоче допоможу, – погодився майстер. – Звичайно, якщо приймете.

– Ти найкращий батько в світі. – Клав од радості навіть почервонів.

– Ну, ну. – Батько зніяковіло кашлянув. – А може, у мене свій розрахунок. Раптом вдасться когось завербувати в мою бригаду учнем? З ремеслом, сам знаєш, не пропадеш.

Клявіні жили дружно й весело. Не тільки Клав, а й усі Клявіні, починаючи з Юста, студента першого курсу Академії мистецтв, і закінчуючи бабусею, любили пожартувати. Батька за його веселу й привітну вдачу обожнювала вся бригада малярів. Кілька років тому Клав, копирсаючись у старих паперах і книгах, натрапив на ретельно запаковану папку з цирковими афішами та фотографіями. "Відважні повітряні акробати Мері та Джон Ерк..." З фотографій дивилися люди, дивовижно схожі на його батьків. Що б це мало означати?

– Якщо не хочеш засмучувати батька й матір, ніколи не питай у них про цирк. – Бабуся на цю тему в довгі розмови не пускалася. – Нічого хорошого це їм не принесло, самі тільки нещастя – у батька плече вибите, мати кульгає.

Друг родини, старий жонглер і клоун Роберт, розповів Клаву, що колись глядачі, затамувавши подих, стежили за сміливими стрибками під куполом цирку. А потім сталася біда. Лікарі довго боролися за життя артистів. Одужавши, батько вивчився на маляра, мати працювала в тому ж будівельному управлінні бухгалтером.

Відтоді Клав і став мріяти про цирк. Але це була його таємниця, про яку знав тільки жонглер Роберт і дехто з близьких друзів. Влітку, під час канікул, хлопець працював у батьківській бригаді і легко вправлявся з пульверизатором, умів змішувати фарби, шпаклювати тріщини.

Марга й Рита, натягнувши старі джинси, тягали в сусідню квартиру стільці. Пролунав стукіт у двері – на порозі стояла незнайома постать у заляпаному комбінезоні. Очі були заховані за величезними мотоциклетними окулярами, в одній руці – відро, в іншій – легка драбина.

– У домоуправлінні сказали, що тут іде ремонт і потрібен досвідчений маляр. Оце я прийшов.

– Так, але... – затнулася Марга. Вона не відчула каверзи.

– Будь ласка, прошу, заходьте! – запросила Рита. – Нам так потрібен хороший майстер.

– Стеля брудна. – Майстер пройшовся по кімнатах. – Та й шпалери не першої свіжості. Якщо постаратися, за два дні можна подужати. Шпалери купили?

– Так, погляньте, будь ласка. Ми все ретельно виміряли, гадаємо, вистачить.

– А столярний клей?

– Ось.

– Житнє борошно для клейстеру?

– Тато сьогодні ввечері принесе. Ти чого пирхаєш? – Марга сердито глянула на подругу.

– Невже ти не впізнала? Це ж наш Клав! – Рита голосно засміялася. – Добре замаскувався, правда?

– Зразок робочого одягу, – Клав задоволено походжав по кімнаті. – Модель "Відро з фарбою і пензель". Можна замовити в ательє "Ший сам".

Ще одинадцять разів дзвонив дзвоник, і кожен був для Марги сюрпризом.

Виконробом одностайно обрали Клава.

– Почнімо, – Клав, вилізши на драбину, розподіляв роботу. – Перш за все треба звільнити приміщення.

Усі невеликі речі – столи, стільці, телевізор, торшер – винесли до сусідів. Складніше виявилося впоратися з масивною тридверною шафою – вона наче приросла до підлоги.

– Треба трохи зрушити її з місця і підкласти під кожну ніжку картоплину, – порадив Даумант. – Ми вдома завжди так робимо.

Коли прийшов тато Марги, скрипаль симфонічного оркестру, робота вже йшла повним ходом. Хлопці зсунули меблі на середину кімнати, дівчатка ретельно вкрили їх папером і старим непотрібним одягом. Паркетну підлогу посипали товстим шаром тирси. Клав, стоячи на драбині, мив стелю. Дівчатка верещали, коли до них долітали брудні бризки.

– За ніч стеля висохне. Завтра вранці ми з батьком прийдемо пораніше та побілимо, – закінчивши роботу, пообіцяв Клав.

– Оце не знав, що у моєї доньки такі гарні товариші, – не міг натішитися тато Марги.

– Ми й самі цього не знали, – сміялися восьмикласники.

Наступного ранку Марга з батьком, розклавши на підлозі пакети з крейдою і плитки столярного клею, вивчали книжку "Ремонт квартири".

– Кількість указаного в рецепті клею розчинить у літрі води, – читала Марга.

– Чи не замало? – засумнівався батько. – Краще візьмемо два – дивись, скільки тут клею.

На щастя, в цей момент прийшов Клав зі своїм батьком. Вузька долоня скрипаля потонула в широкій руці маляра.

– Вже в цьому оркестрі дозвольте нам із Клавом грати першу скрипку, – сміх Клявіня розкотився по порожніх кімнатах.

Незабаром клей був готовий, фарба розмішана, і настав найвідповідальніший момент – побілка стелі.

– Можна я, тату? – попросив Клав.

– Ну, дивись, майстре, не зганьби фірму.

Клав узявся до справи. Дрібні бризки рівномірно покривали брудну, всю в плямах стелю.

– Гарно у тебе виходить! – захоплювалися підлітки, що підійшли до цього часу.

– Наловчився, минулого літа чудово допоміг нашій бригаді, – з гордістю вимовив батько Клава.

– Дай і нам спробувати! – просили хлопці.

– Нічого не вийде, – відмахувався Клав. – Напсуєте ще, а осуд нам.

Кути та найбрудніші місця побілив сам майстер.

Робота була в розпалі, коли, всім на подив, заявилася Зайга. На ній був елегантний яскраво-червоний брючний костюм.

– Сонце, що заходить над морем, – оголосив Петерис.

– Вирядилася, наче на демонстрацію мод, – Клав із минулого року не переносив Зайгу. – Подивимося, на що ти перетворишся до вечора.

Зайга як староста вважала своїм обов'язком брати участь у всіх класних заходах. І нинішній вона збиралася детально описати в класному щоденнику під заголовком "Так чинять справжні радянські школярі".

– Я сказала батькам, що весь клас в обов'язковому порядку повинен йти на оперу "Чудо святого Маврикія", – повідомила Зайга, пишаючись своїм подвигом.

– Погано зробила, – не вгамовувався Клав.

– Чого це?

– По-перше, хороші дітки не обманюють своїх батьків, і, по-друге, від брехні сивіють. Багато будеш брехати, швидко постарієш.

– Ти, пташенятку, відстав від життя. Зараз сиві дівчата в моді. Ой, як же у вас брудно! – щебетала Зайга. – Я, правда, нічого в цій справі не тямлю, але ви мене навчите, так?

– Навіщо ж ти прийшла? Сиділа б удома й зубрила. Схопиш ще трійку, ми ж винні будемо, – примовляв Клав, недбало розмахуючи пензлем, від чого бризки летіли в усі боки.

– Скажи йому, Марго, щоб він замовк! – Зайга готова була заплакати.

– Ходімо на кухню, – заспокоювала її Марга. – Там не так брудно. Картоплю чистити, сподіваюся, ти вмієш?

– Не так щоб дуже, – зізналася Зайга.

Марга вручила Зайзі фартух, гострий кухонний ніж і посадила її за роботу.

З кімнати лунали сміх та жарти. Зайга, вкрай ображена, зі злістю кромсала картоплю і ковтала сльози. Вона пошкодувала, що прийшла взагалі, але йти зараз було незручно. 

Та дружина чоловіка Ніжністю чарує, Яка в хаті чистоту Кожен день пильнує. –

проспівав Клав, коли зі стелею було покінчено. Дівчатка зняли з меблів папір, ганчірки, вимели білу мокру тирсу.

– Послухай, Клаве, а на маляра важко вивчитися? – поцікавився Юрис.

– Ти що ж, міняти професію зібрався?

– Не крути, відповідай по суті.

– Час, звісно, знадобиться. Спочатку ставлять на підсобні роботи – змивати стару фарбу: задоволення, якщо чесно, нижче середнього, зате коли довірять фарбувати, навіть цікаво. У нашій бригаді переважно молоді хлопці. Кожну квартиру ми самі населяємо мешканцями. Вирішуємо, наприклад, що в тій двокімнатній квартирі житимуть молодята, радісні, щасливі. Спальню тоді фарбуємо в рожевий, їдальню – в світло-зелений. В однокімнатній квартирі, припустимо, оселиться вчений, страшно серйозний, такому, крім книг, нічого не треба. Тут фарбуємо стіни в спокійний сірий або бежевий колір.

– А скільки ти заробляв? – знову запитав Юрис.

– Сотню на місяць, а то й більше.

– А що, хлопці, повкалуємо наступного літа? Робота кісток не ломить, як каже мій предок. Ще й грошима розживемося, – Гірт Лея загорівся черговою ідеєю.

– До літа ще далеко! Але хто твердо вирішить, записуйтеся у мене, – сказав Клав. – Я зі своїми переговорю.

Батько Клава вивчав старі шпалери.

– Одразу справжнього майстра видно, – похвалив він. – Нові можна прямо на них клеїти.

Зварили два відра клею, і робота розгорнулася на два фронти. Дівчатка ретельно мазали шпалери клеєм, хлопці по двоє прикладали смуги до стіни, а сам Клявінь і тато Марги міцно притискали їх щітками, ретельно вирівнюючи всі складочки, видавлюючи бульбашки повітря.

– Бажаю успіху! – У дверях з'явився Рейніс Карлович Кадікіс з великою сумкою в руках.

– Рейнісе Карловичу! Трохи-трохи не запізнилися, – сміялися восьмикласники. – Подивіться, ми вже майже закінчили.

– Але ж головне – частування – від мене не втече?

– Не знаю, як інші, а я б зараз бика з'їла, – зізналася Марга.

– І я. І я.

– Обідня перерва! – оголосив тато Марги.

– Е, ні, скільки вже тут залишилося! Зовсім, можна сказати, нічого! – запротестував майстер. – Дівчата нехай їжею займуться, а ми, чоловіки, закінчимо клеїти.

Марга й Рита зголосилися зварити картоплю і приготувати чай, Даце і Анна взялися спекти в духовці мисливські ковбаски.

Зайга билася з останніми картоплинами. Велика каструля була повна доверху.

– Ну ти й молодчина! Усі, як вовки, зголодніли. Тепер ми з Маргою тут погосподарюємо, а ти допоможи Байбі вимити підлогу, – розпорядилася Рита. – Та штани закачай, а то забрудниш.

– Я весь час думаю про маму, – зізналася Марга, коли вони з Ритою залишилися на кухні вдвох. – Тато теж постійно на телефон дивиться. Знайома лікарка з лікарні обіцяла одразу ж зателефонувати, щойно щось стане відомо.

Незабаром останню смугу шпалер було наклеєно. З духовки апетитно пахло запеченими на шампурах ковбасками.

Байба та Зайга мили підлогу. У Байби робота горіла. Зайга ж тримала мокру ганчірку для підлоги кінчиками пальців і не знала, що з нею робити.

– Ти що, вдома не допомагаєш? – здивувалася Байба.

– Навіщо? Вдома мама й тітка.

– А що ти сама робиш?

– Як – що роблю? – брови Зайги злетіли від подиву. – Вчуся, звичайно, і читаю. Граю на піаніно.

– Щаслива! А мені доводиться квартиру прибирати, а часто й обід варити.

– Коли ж ти вчишся? – здивувалася Зайга.

– Вечорами.

– Ти вважаєш, що я щаслива? А мені так іноді здається, що я здуріла. Батько вирішив зробити з нас із братом суперменів. Щовечора ми з ним удома відповідаємо уроки, як першокласники. За кожну четвірку або трійку нам годинами читають мораль. Мама й тітка контролюють кожен мій телефонний дзвінок, усі книги, які я читаю. У класі мене прозвали зубрилкою, а що мені ще залишається? Коли ми страйкували і з англійської отримали двійки, маму мало удар не розбив.

– Усе готово! – повідомила Даце.

– А де ми будемо їсти? Ні столу, ні стільців, – Зайга в подиві знизала плечима.

– Давайте уявимо, ніби ми на Сході чи в Японії. Там усе роблять сидячи навпочіпки або просто на підлозі, – запропонувала Байба.

І ось уже на білій скатертині, розстеленій прямо на підлозі, димить миска з розсипчастою картоплею і тарілка з шиплячими ковбасками. Робітники, схрестивши ноги, посідали на чисто вимитій підлозі.

Рейніс Карлович відкрив свою величезну сумку і під тріумфальні вигуки дістав цілу гору здобних булочок.

– Спустошив кав'ярню "Золота осінь". Я попросив шістдесят булочок, продавчиня дає мені шість, вирішила, видно, що недочула. У черзі почали хвилюватися, називати мене спекулянтом...

Гучний телефонний дзвінок пригасив веселий гомін.

– Син! У мене син! – Не знаючи, що робити від щастя, тато Марги схопив скрипку, підняв смичок, і полилася тиха ніжна мелодія – так могло б звучати кохання.

– Що з ним? Коротке замикання? – не втримався Даумант.

– Тссс! – обірвав його Алегро.

Довгий нескладний скрипаль, одягнений у заляпану крейдою піжаму, грав. Восьмикласники припинили жувати, завмерли.

Розтанули останні звуки. Через вікно донісся вуличний шум. Гучно сигналячи, промчала пожежна машина.

– Що це ви грали? – Юрис, здавалося, тремтить від хвилювання.

– Не знаю, – знизав плечима скрипаль. – Про своє життя, про дружину і про Маргу, і про те маленьке життя, яке щойно з'явилося на світ.

– Ви повинні одразу ж записати, це щось надзвичайне, – не вгамовувався Алегро.

– Не знаю, чи зможу, адже я простий скрипаль. Дозвольте, я збігаю в лікарню, ненадовго, ви тут повеселіться без мене.

– Які нещасні ті батьки, хто народив синів... –

заспівала Байба.

Решта, взявшись за руки і розгойдуючись навколо імпровізованого столу, підхопили хором:

– Ще в колисці мене мати, Кравцем стала називати... –

– Байбо, звідки у тебе такий гарний голос? Ти навіть в хорі не співала, – однокласники були вражені.

– В Шяуляї на товкучці купила, як Саніта імпортні чобітки. Хіба не знаєте – там можна купити і продати що завгодно! Ну, мені пора.

– Ти чого! Тепер, коли все тільки починається? – Марга силою знову посадила Байбу. – Завтра в школу не треба. День Конституції. Рейнісе Карловичу, яка ваша найулюбленіша пісня?

Рейніс Карлович зніяковіло почухав потилицю. Суворий учитель нагадував зараз доброго дідуся.

– У нас стільки чудових народних пісень, що й назвати якось одразу не можу. Може, "Море просить густі сіті"?

– Шановні слухачі, починаємо концерт художньої самодіяльності, присвячений народженню громадянина, ім'я якого поки невідоме. – Клав, беззмінний шкільний конферансьє, елегантно вклонився.

Яніс приніс із кухні дерев'яну ложку та велику миску.

– Колись у юності, якщо вам ще не зраджує пам'ять, я був барабанщиком, – нагадав він.

– Марго, де твоя гітара?

– Не треба, Рито!

– Ні, треба!

Рита пішла в спальню і повернулася з гітарою.

– Ти граєш? – здивувався Юрис.

– Не я, Марга.

– Феноменально! Що ж ти мовчиш? Але це ж... Старі, це ж колосально! Ми ж можемо організувати свій біг-біт-ансамбль. Соліст є, барабанщик є, і піаніст, і гітарист. Що ще треба? Шкода тільки, що гітара не електрична.

– Дрібне діло, переробити – раз плюнути, – пообіцяв Яніс.

– Спробуємо зараз, га?

– Не балдій, Алегро!

– А чому б ні?

І незабаром зазвучала улюблена пісня вчителя, правда, в дещо незвичному ритмі та незвичному супроводі.

Звучить зовсім непогано, – не скупилися на похвали і бригадир малярів, і класний керівник. – Звичайно, брати участь у конкурсі, мабуть, зарано, але зіграєтеся, а там – хто знає?

Батько Марги притягнув цілу сітку з морозивом. Його зустріли радісними криками.

– Відніс троянди, – повідомив він. – Усе добре. П'ять кіло шістдесят.

– Справжній велетень, – порадувався батько Клава. – Весь у батька.

На вулиці зовсім стемніло, коли музиканти, нарешті, взялися за вправу. Дівчатка роти пороззявляли від подиву, коли Арніс Ліціс запросив Маргу і став бездоганно танцювати шейк. Він помітив загальний подив, і в грудях у нього залоскотало від радості. Не стане ж він розповідати, що минулого літа вчитель танців два дні бився з ним, поки він не освоїв ці па, і все тільки через те, що того вимагав сценарій фільму. Незабаром розворушилися й решта хлопців.

– Цікаво, цікаво, коли ж це ви, хлопці, встигли навчитися, – дивувалася Анна. – Минулого року тільки й знали, що стінку підпирати.

– Мала, життя не стоїть на місці, а рухається вгору по спіралі. І називається це діалектикою! Прошу! – Арніс галантно вклонився Анні.

– Цей день увійде в історію 8-Б як день народження в квадраті, – прощаючись, урочисто проголосив Юрис.

– У тебе, Алегро, навіть від чаю в очах двоїться, – з'їла Саніта. – Звідки у тебе квадрат узявся?

– А наш ансамбль? Хіба він не сьогодні народився?

Глави:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2026 Валерія Воробйова