Казка.укр - Дитячі книги з малюнками українською
  Головна    Про сайт


Марк Твен

Принц i злидар

Переклад з англійської – М.Рябова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Зорад Ерно

Сторінки:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15    16    17    18    19    20    21    22   

Зустріч Тома з принцом

Том прокинувся голодний і, не ївши, пішов з дому, але всі думки його були повиті примарною пишнотою нічних видінь. Він блукав по місту, не відаючи, куди йде і що робиться навколо нього. Люди штовхали його і часом лаялися, але замріяний хлопець нічого не помічав. Нарешті він опинився біля Темпл Бар. Ніколи ще не заходив він так далеко. Він став і подумав з хвилину, потім знов поринув у мрії і вийшов за місто. Стренд у ті часи вже не був степовою дорогою, а вулицею, тільки дещо чудною на вигляд. По один бік майже без прогалин стояв ряд домів, а по другий лише де-не-де височіли палаци вельмож з розкішними садами, що тяглися аж до ріки. Тепер на місці тих садів тісняться потворні кам'яні й цегляні будівлі.

Том дійшов до селища Черінг і трохи відпочив коло хреста, поставленого там у давні часи якимось овдовілим королем. Потім він побрів тихою чарівною вулицею повз величний палац кардинала до ще кращого й пишнішого Вестмінстерського палацу. Том у щасливому маренні дивився на величезну муровану будівлю з широко розкинутими флігелями, на грізні бастіони та вежі, на високу кам'яну браму з позолоченими ґратами й велетенськими гранітними левами, на всі знаки й символи королівської влади. Невже, нарешті, здійсниться його завітна мрія? Це ж, безперечно, палац короля. Може, він зараз побачить принца – справжнього, живого принца?

По боках позолоченої брами стояли дві живі статуї – стрункі, непорушні й неприступні вартові, закуті з голови до п'ят у блискучі сталеві панцирі. Віддалік стояла ціла юрба селян і городян, чекаючи нагоди побачити хоч краєчком ока когось із королівської сім'ї.

То в одні, то в другі ворота в'їжджали розкішні екіпажі з пишно вбраними придворними й блискучими слугами на приступках.

Бідний маленький Том у жалюгідному лахмітті пробрався вперед і боязко рушив повз вартових. Серце в нього шалено билося, але в душі займалася надія. Раптом, глянувши крізь позолочені ґрати, він мало не скрикнув од радості. Там стояв гарненький хлопчик, загорілий від здорових ігор та вправ на свіжому повітрі. Вбрання на ньому було з чудового шовку й атласу, оздоблене самоцвітами. Збоку висіла невеличка, обсипана брильянтами шпага, за поясом стримів кинджал. На ногах були гарненькі черевички з червоними підборами, на голові гожа малинова шапочка з перами, пришпиленими великою блискучою шпилькою. Хлопчика оточували блискучі кавалери – певно, його слуги. О, це був принц, справжній, живий принц – тут не могло бути й тіні сумніву! Нарешті жагуча мрія хлопчика-жебрака здійснилася!

Принц i злидар

Широко розкривши повні захвату й подиву очі, Том ледве зводив дух від хвилювання. Забувши все на світі, він у ту мить жадав тільки одного – близенько підійти до принца і досхочу на нього надивитися. Не тямлячи, що робить, він жадібно припав обличчям до ґрат. У ту ж хвилину один з солдатів грубо схопив його і відкинув у юрбу сільських роззяв та лондонських гуляк.

– Знай своє місце, старченя! – крикнув він.

Юрба глузливо зареготала, але в ту мить до брами підбіг юний принц. Обличчя в нього палало, в очах горів величний гнів.

– Як смієш ти так кривдити бідного хлопця? – гукнув він. – Як смієш ти поводитися так, хоч би з найбіднішим підданим мого батька-короля? Відчини браму і впусти його!

Принц i злидар

Солдати віддали честь алебардами, відчинили браму і знов віддали честь, коли маленький син злиднів у розмаяному лахмітті і син безмежних розкошів потиснули один одному руку.

Едуард Тюдор сказав:

– Ти, здається, голодний і стомлений. Тебе скривдили, ходім зі мною.

Душ шість придворних слуг кинулись до Тома, мабуть, щоб не пустити його в палац. Але принц владним рухом руки відсторонив їх, і вони закам'яніли на місці, наче статуї. Едуард привів Тома в багато прибрану світлицю, яку назвав своїм кабінетом. З його наказу Томові подали чудові страви, про які той знав тільки з книжок. Принц відіслав слуг, а сам підсів до Тома і, поки той їв, повів з ним розмову.

– Як тебе звуть? – спитав він.

– Том Кенті, сер.

– Чудне ім'я. А де ти живеш?

– У місті, сер. У Смітному дворі, за Тельбуховим провулком.

– Смітний двір! Теж дивна назва. А в тебе є батьки?

– Є, сер. Батько й мати та ще бабуся, тільки б краще її не було – прости мене господи – і близнята-сестри, Нен і Бет.

– Мабуть, твоя бабуся не дуже ласкава до тебе?

– Вона ні до кого не ласкава, насмілюся доповісти вашій милості. У неї люте серце, і вона робить всім тільки зло.

– Вона кривдить тебе?

– Коли спить або – даруйте на слові – переп'ється, то не займає. А як в голові у неї трохи проясниться, то дуже б'є.

Очі маленького принца блиснули гнівом.

– Як! Вона б'є тебе?

– Б'є, сер, пробачте.

– Б'є! Такого маленького та кволого! Слухай: перш ніж настане ніч, вона сидітиме в Тауері. Король, мій батько…

– Ви забуваєте, сер, що вона простого роду. Адже ж Тауер тільки для знатних.

– Твоя правда. Я й не подумав про це. Ну, нічого, якось знайду на неї кару. А батько добрий до тебе?

– Не більше, як бабуся, сер.

– Батьки, мабуть, усі однакові. У мого теж не ангельський характер. Рука в нього важка, але мене він жалує. Зате на лайку він, сказати правду, не скупиться. А як поводиться з тобою мати?

– Вона добра, сер, і ніколи не кривдить і не б'є. Нен і Бет теж хороші.

– А скільки їм років?

– П'ятнадцять, сер.

– Леді Елізабет, моїй сестрі, чотирнадцять років, а кузині, леді Джен Грей, стільки ж, як мені. Вони ласкаві та гарненькі. А от друга сестра моя, леді Мері, та завжди похмура… Слухай, твої сестри забороняють своїм прислужницям усміхатися, щоб не вводили вони в гріх свою душу?

– Мої сестри, сер? Та хіба ви думаєте, що в них є прислужниці?

Юний принц з хвилину дивився серйозно на маленького злидаря, а потім сказав:

– А чому б ні? Хто ж помагає їм роздягатися ввечері? Хто одягає їх вранці?

– Ніхто, сер. Ви хочете, щоб вони знімали на ніч свої плаття і спали голі, як звірі?

– Та хіба в них тільки по одному платтю?

– А навіщо їм більше, ваша милість? У них же не по два тіла.

– Яка чудна й цікава думка! Вибач, я й не думав насміхатися. У твоїх милих сестер буде вдосталь і нарядів і слуг. Мій скарбник за це подбає. Ні, не дякуй мені, це пусте. А ти добре говориш: гарно й складно. Ти вчився?

– Я й сам не знаю, сер. Один добрий пастор трохи навчав мене по своїх книжках.

– А по-латині знаєш?

– Поганенько, сер.

– Ти вчи латинь. Це важко тільки спочатку. Грецька куди трудніша. Але, здається, жодна мова неважка для леді Елізабет і для моєї кузини. От якби ти їх послухав! Але розкажи мені що-небудь про Смітний двір. Тобі там весело живеться?

– Та нічого, сер, тільки коли я не голодний. У нас там по дворах показують Панча й Джуді та ще мавп – такі смішні звірята! А як чудово вбрані! Бувають ще вистави, де артисти кричать і б'ються, аж поки не повбивають одне одного на смерть. От де цікаво! І коштує якийсь фартінг, тільки роздобути фартінг не так уже легко, ваша милість.

– Розказуй далі.

– Іноді хлопці з Смітного двору б'ються на палицях.

У принца блиснули очі.

– Слово честі, це й мені б сподобалося, – сказав він. – Ну, а ще?

– Потім ми бігаємо наввипередки.

– Це й мені до душі. Розказуй далі.

– Улітку, сер, ми бродимо й плаваємо в канавах та в річці, жартома занурюємо одне одного у воду, бризкаємося, пірнаємо, перекидаємося.

– Ах, я віддав би королівство свого батька, щоб хоч раз так повеселитися. Ну, розкажи ще що-небудь.

– Ми танцюємо й співаємо на гулянках у Чіпсайді, граємося в піску і обсипаємо одне одного. А то ще ліпимо пиріжки з грязі – краще від грязі нема нічого в світі! Ми просто качаємось у грязі, вибачте, ваша милість.

– Мовчи, мовчи. Це ж чиста розкіш! Якби я тільки міг так одягнутися, як ти, і босоніж хоч раз поґратися в грязі, та щоб ніхто мені не заважав і не вичитував. Я ради цього відмовився б і від корони.

– А якби мені хоч раз випало щастя надіти таке вбрання, як у вас, ваша милість…

– Тобі хочеться цього? Ну, то скидай своє дрантя і одягай на себе мій блискучий одяг. Хоч і недовге буде наше щастя, та все ж відрадне. Ми так побавимося, поки можна, і знову переодягнемося, перш ніж хтось нас потурбує.

Через кілька хвилин принц Уельський натягав на себе Томове рам'я, а маленький принц із царства злиднів – пишні королівські шати. Обидва стали поруч перед великим дзеркалом і – о диво! – здавалося, вони й не думали мінятися одежею. Хлопці вражено поглянули один на одного, потім у дзеркало і знов один на одного. Нарешті збентежений принц промовив:

– Ну, що ти скажеш?

– Ах, ваша милість, дозвольте мені не відповідати. Такі, як я, не сміють про це говорити.

Принц i злидар

– Тоді я сам скажу. У тебе волосся, очі, голос і манери, постать, зріст і обличчя такі самі, як і в мене. Якби ми зовсім роздяглися, ніхто б не зміг пізнати, хто з нас злидар, а хто принц Уельський. Тепер, коли я надів на себе твій одяг, я ще більше розумію, що почував ти, коли негідний вартовий… Стривай, то не синець у тебе на руці?

– Так, ваша милість, але це дрібниця. Ви ж знаєте, що бідний вартовий…

– Мовчи! То було підло й жорстоко! – крикнув маленький принц, тупнувши босою ногою. – Якби король… Стій-но, не рухайся, поки я не вернуся! Я наказую тобі!

Він умить схопив зі столу якусь маленьку річ, сховав її і, вибігши з кабінету, стрімголов помчав по палацовому парку. Лахміття на ньому маяло на вітрі, обличчя палало, очі виблискували. Добігши до брами, він схопився за ґрати і крикнув:

– Відчиніть! Відчиніть браму!

Солдат, який так брутально обійшовся з Томом, зараз же послухався. Але тільки-но принц, задихаючись від гніву, вибіг за ворота, солдат так ударив його по вуху, що хлопець покотився на дорогу.

– От тобі, жебрачий виродок, за те, що через тебе мені дісталося від його високості! – крикнув вартовий.

Юрба зареготала. Принц підвівся з землі й обурено кинувся на солдата.

– Я принц Уельський, моя особа священна, – вигукнув він. – За те, що ти насмілився зняти на мене руку, тебе повісять.

Солдат віддав йому честь алебардою:

– Вітаю вас, ваша милість! – глузливо вигукнув він і злісно додав: – Геть звідси, скажений паскудо!

Юрба з гиканням і свистом оточила маленького принца і погнала його по дорозі, глузливо гукаючи!

– Дорогу його королівській високості! Дорогу принцові Уельському!

Принц i злидар

Сторінки:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15    16    17    18    19    20    21    22   



Фейсбук-група Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Живий журнал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Телеграм-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Інстаграм Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Ютуб-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн


Усі категорії


У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова





Гостьова книга Контакти   На головну сторінку

© 2015-2020 Валерія Воробйова