Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Марк Твен

Принц i злидар

Переклад з англійської – М.Рябова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Зорад Ерно

Сторінки:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15    16    17    18    19    20    21    22   

Жертва віроломства

Знов почалися сумні блукання короля Фу-Фу Першого з бродягами та злочинцями: знов довелося йому терпіти зухвалі насмішки, безглузді жарти та лихі витівки Кенті й Гуго за спиною в отамана. Тільки Кенті й Гуго ненавиділи хлопця. Інші захоплювалися його розумом і відвагою, а деякі навіть любили його. Три дні поспіль Гуго, під доглядом якого був король, нишком мучив його і не давав йому просвітку, а ночами, коли починалася, гульня, він потішав компанію, допікаючи хлопцеві – наче ненавмисно – всякими дрібними капостями. Двічі він наступав на ногу королеві – теж випадково! І король, як личило його королівському санові, поставився до цього з презирливою байдужістю, неначе нічого не помічав. Коли ж Гуго втретє зробив те саме, король схопив дрючок і одним рухом збив мерзотника на землю – на превелике задоволення всієї ватаги. Гуго, не тямлячи себе від сорому й злоби, скочив на ноги, теж схопив дрючок і люто кинувся на свого маленького ворога. Бродяги оточили супротивників кільцем, підбадьорювали їх схвальними вигуками, бились об заклад. Але бідному Гуго не щастило. Його шалений незграбний напад вмить був відбитий спритною рукою, яку найкращі майстри Європи навчили всіх тонкощів фехтувального мистецтва. Маленький король стояв у спокійній позі, відбиваючи удари з такою певністю й легкістю, що юрба аж вила з захвату. Щоразу, коли він досвідченим оком помічав помилку супротивника й блискавичним рухом бив його по голові, здіймалася оглушлива буря реготу й крику. Хвилин через п'ятнадцять Гуго, побитий, весь у синцях, під безжальний глум товаришів, утік з поля бою; а неушкодженого переможця юрба весело підхопила на плечі й понесла на почесне місце поруч отамана. Там його з пишними церемоніями піднесли до гідності «короля бойових півнів», а його колишній принизливий титул був урочисто скасований і заборонений під загрозою вигнання із зграї.

Усі спроби змусити короля давати якусь користь зграї були марні. Він уперто відмовлявся слухатися і весь час шукав нагоди втекти. Першого ж дня його вкинули у незачинену кухню, але він не тільки нічого не вкрав там, але ще й почав гукати хазяїв. Тоді йому наказали допомагати мідникові. Але він нічого не хотів робити і навіть замахнувся на мідника його паяльною трубкою. Нарешті Гуго і міднику довелось тільки про те й дбати, щоб не дати хлопцеві утекти. Він метав громи свого королівського гніву на всякого, хто зазіхав на його волю й незалежність, його послали під наглядом Гуго жебрувати разом з обідраною неохайною жінкою й хворою дитиною, але й тут нічого не вийшло. Він не схотів просити милостиню ні для них, ні для себе.

Минуло кілька днів. Бродяче життя з усіма його поневіряннями, таке мерзенне, гидке й ганебне, ставало нестерпним, і маленькому в'язневі уже здавалося, що врятування од ножа пустельника було лише тимчасовим віддаленням смерті.

Уночі, уві сні, все це забувалося, і він сидів на троні й правив королівством. Зате як страшно було прокидатися! Відколи він знов потрапив у неволю до бродяг, кожен ранок приносив йому дедалі більше горя й муки.

Другого дня після поєдинку з королем Гуго прокинувся, палаючи жадобою помсти. Він надумав два способи: насамперед якнайтяжче образити гордість свого переможця і його «вигадану» королівську гідність; а якщо це не вдасться, то накинути на хлопця який-небудь злочин і віддати його в руки невблаганного правосуддя.

Він вирішив зробити штучну рану на нозі короля, справедливо гадаючи, що це страшенно вразить його; а коли рана буде готова, з допомогою Кенті примусити хлопця сісти на шляху й просити милостиню. Звичайно рану робили так: брали мішанину з негашеного вапна, мила й іржі заліза, накладали її на ремінь і туго обв'язували ним ногу. Це роз'їдало шкіру, і вигляд оголеного м'яса був жахливий. Далі ногу натирали кров'ю, яка, висихаючи, набирала темного, гидкого кольору. Болячку обв'язували брудними ганчірками, але так хитро, щоб вона виднілася й викликала жаль у прохожих.

Гуго змовився з мідником, якого король побив паяльником. Вони повели хлопця начебто на роботу, а як тільки відійшли від табору, повалили його на землю. Мідник держав його, а Гуго міцно прив'язував йому на ногу вапняну припарку.

Король лютував, погрожував, що повісить обох, як тільки верне собі корону. Але негідники міцно держали хлопця, втішалися його безсилою люттю й сміялися з його загроз. Тимчасом мазь почала діяти, і мерзотники таки зробили б своє діло, якби їм не перешкодили. В ту хвилину де не взявся «раб», який з таким запалом кляв англійські закони, він враз припинив знущання і зірвав з ноги хлопця пов'язку.

Король хотів узяти в свого визволителя палицю і тут же на місці розправитись з негідниками, але той не дозволив йому здіймати бучу, а порадив почекати до вечора, коли вся зграя збереться докупи і ніхто з чужих не посміє втрутитися. Він повів усіх трьох до табору й там розповів усе Буянові. Отаман вислухав, подумав і сказав, що короля не слід більше примушувати просити милостиню, що він здатний на щось вище й краще, і тут же підніс його із жебраків у злодії.

Гуго був у захваті. Він не раз посилав короля красти, але нічого з того не виходило; тепер же все буде гаразд, бо не посміє ж король не послухатися самого отамана. Отже він вирішив того самого дня вчинити крадіжку й видати короля поліції, але зробити це так хитро, ніби все трапилося випадково, бо король став загальним улюбленцем, і бродяги не дуже б церемонилися з якимсь із своїх сіреньких товаришів, якби той підстроїв хлопцеві таку лиху штуку й віроломно віддав його в лабети їхнього спільного ворога – закону.

І от, вибравши слушний час, Гуго привів свою жертву до сусіднього села. Обидва повільно ходили по вулицях, один з них шукав нагоди здійснити свій підступний намір, а другий утекти й назавжди визволитися з ганебного рабства.

Кожен з них пропустив кілька більш-менш вдалих нагод, бо обидва потай вирішили на цей раз діяти напевно і не хотіли ризикувати.

Гуго пощастило першому. Він побачив, що назустріч їм іде жінка з великим вузлом у кошику. У Гуго злорадно блиснули очі, і він сказав собі:

– Тут уже я враз зверну все на нього, і хай милує тебе господь!

Він пождав – на вигляд спокійний, але в душі хвилюючись, – поки жінка пройде мимо, потім шепнув королеві:

– Почекай тут, я зараз вернусь! – і тихенько рушив слідом за жінкою.

Серце короля забилося з радості. Тепер, якщо Гуго відійде далеко, можна буде втекти.

Але надія його не справдилася Гуго підкрався до жінки, вихопив із кошика вузол і побіг назад, по дорозі загорнувши свою здобич у шмат старої ковдри, що висів у нього на руці. Жінка вмить зняла страшенний галас, вона не бачила, як зник вузол, але почула, що кошик її раптом став легенький. Гуго, не зупиняючись, сунув вузол в руки королеві й шепнув:

– Біжи за мною і гукай: «Лови його, лови!» та, гляди, збий їх із сліду.

Гуго швиденько завернув за ріг і чимдуж помчав, по крученій вулиці, а ще через хвилину знов опинився недалеко і з невинним, байдужим виглядом почав спостерігати, що воно буде далі.

Обурений король кинув вузол на землю, і ковдра розгорнулася; саме в ту хвилину підбігла жінка, а за нею ціла юрба народу. Жінка схопила одною рукою короля, а другою свій вузол і почала завзято обкладати лайкою бідолашного хлопця, який даремно силкувався вирватись.

Гуго надивився всмак – його ворог впійманий і не уникне кари. Радісно хихикаючи, він подався до табору, роздумуючи, як розповісти про цю подію Буянові, щоб вона здалася йому правдивою.

Тимчасом король шалено рвався з рук жінки і гнівно кричав:

– Пусти мене, дурна голово! Це не я забрав твої злиденні пожитки.

Їх тісно оточила юрба, осипаючи короля загрозами й прокльонами. Закоптілий коваль у шкіряному фартуху і з засуканими по лікоть рукавами замахнувся на хлопця, гукаючи, що його треба як слід провчити; але в ту саму мить у повітрі блиснула довжелезна шпага і плазом упала на руку коваля.

– Тихше, тихше, люди добрі! – доброзичливо промовив власник шпаги. – Треба все робити спокійно, а не злобою й лайкою. Такі справи не нам з вами розбирати, а наглядачам закону. Пусти-но хлопця, голубонько.

Коваль зміряв поглядом ставного воїна і, пробурчавши щось собі під ніс, відійшов набік, потираючи забиту руку. Жінка неохоче випустила короля. Юрба неприязно косилася на незнайомця, але з обачності мовчала.

Король, в якого від щастя паленіли щоки й сяяли очі, кинувся до свого визволителя.

– Ти довго десь барився, сер Майлз, але прийшов вчасно. Посічи на капусту цю негідь!

Принца заарештовано

Гендон стримав посмішку і, нахилившись до короля, шепнув йому на вухо:

– Тихше, тихше, мій принце. Не кажи зайвого, а ще краще зовсім помовч. Звірся на мене, і все буде гаразд.

А сам подумав: «Сер Майлз! Їй-богу, я зовсім забув, що мене посвячено в рицарі! Дивно, як держаться у нього в пам'яті всі його химери! Хоч моє звання – пустий звук, все ж я радий, що заслужив його. Бо більше честі бути примарним рицарем у царстві Мрій і Тіней, ніж плазуванням здобути собі титул графа в якому-не-будь справжньому королівстві».

Юрба розступилася, щоб пропустити поліцая. Той підійшов і взяв короля за плече. Але Гендон сказав йому:

– Стій, друже, не займай його. Він і так піде, я за це ручаюся, йди сам вперед, а ми за тобою.

Полісмен і покривджена жінка рушили вперед, Майлз і король ішли ззаду, а за ними цікава юрба. Король почав був опиратися, але Гендон тихенько сказав йому:

– Подумайте, ваша величність, ваші закони – це прояв вашої королівської влади. Якщо той, хто видав закони, не додержує їх, як же можна вимагати, щоб їх шанували інші? Адже ж зараз один з цих законів порушено. Коли король знов зійде на трон, хіба не приємно йому буде згадати, як, опинившись мимоволі у становищі простого смертного, він, незважаючи на свій королівський сан, вчинив, як личить вірному громадянинові, і скорився законові.

– Твоя правда, не треба більше слів. Раз король змушує своїх підданців терпіти такі закони, він і сам, опинившись у становищі підданця, терпітиме їх.

У мирового судді жінка потвердила під присягою, що маленький арештант і є той самий негідник, який обікрав її. Ніхто не міг спростувати її свідчення, і провина короля була ясна. Розв'язали вузол і коли побачили там жирне засмажене порося, суддя захвилювався, а Гендон зблід і затремтів; тільки король в щасливому невіданні нітрохи нё збентежився. Суддя помовчав серед зловісної тиші і звернувся до жінки з запитанням:

– Яку ж ціну визначаєш ти за свою власність?

Жінка вклонилася й відповіла:

– Три шилінги вісім пенсів, ваша милість. Це справжня ціна, і я не можу збавити ні пенні.

Суддя покосився на людей, що сиділи в суді, кивнув полісменові й сказав:

– Звільнити зал і зачинити двері.

Наказ був виконаний. У суді лишились тільки двоє поліцаїв, обвинувачений, обвинувачка і Майлз Гендон. Майлз стояв нерухомий і блідий, як полотно; на лобі в нього виступили великі краплі холодного поту і, зливаючись у струмки, текли по обличчю. Суддя знов звернувся до жінки і сказав:

– Це бідний темний хлопець, та ще й, мабуть, голодний, бо зараз такі тяжкі часи для бідняків. Глянь, обличчя в нього чесне, але коли дошкуляє голод… Чи відомо тобі, добра жінко, що всякий, хто вкраде річ, яка коштує більше ніж тринадцять пенсів, мусить за законом піти на шибеницю?

Маленький король здригнувся і від жаху широко розплющив очі, але стримав себе і лишився спокійний. А жінка схопилася на ноги, трясучись від страху, і скрикнула:

– Ой лишенько, що ж я наробила? Боже милосердний, та я ж зовсім не хочу, щоб через мене бідолаху повісили! Поможіть мені, ваша милість! Що мені робити? Чи можна щось зробити?

Суддя, зберігаючи на виду непорушний спокій вершителя закону, просто відповів:

– Безперечно, можна зменшити ціну, поки її ще не внесено до протоколу.

– Ради бога, запишіть, що порося коштує тільки вісім пенсів. Слава тобі господи, що не дав прийняти на душу такий страшний гріх!

Гендон з радощів забув про етикет і дуже здивував короля, навіть вразив його королівську гідність, пригорнувши його до грудей. Жінка подякувала і, забравши порося, пішла собі. Полісмен, відчинивши їй двері, вийшов слідом за нею. Поки суддя писав протокол, Гендон, завжди сторожкий і чуйний, вирішив розвідати, чого полісмен пішов за жінкою. Він тихенько вислизнув у темний коридор і почув таку розмову:

– Жирне порося й, мабуть, дуже смачне. Я куплю його в тебе. Ось тобі вісім пенсів.

– Вісім пенсів! Ач який! Та я сама дала за нього три шилінги вісім пенсів, справжніми монетами минулого царювання, що їх старий покійний Генріх не встиг загарбати собі. Дулю я тобі дам за твої вісім пенсів!

– А ти он як! Ти ж під присягою посвідчила, що порося коштує лише вісім пенсів. Значить, ти її порушила, збрехала? Ану, йди назад до його милості – відповідати за свій злочин! А хлопця повісять…

– Ну, ну, голубчику, мовчи, я згодна. Давай уже вісім пенсів, та тільки нікому не кажи.

І жінка пішла, заливаючись слізьми. Гендон шмигнув назад у судовий зал, а незабаром увійшов туди й поліцай, сховавши в безпечному куточку свою поживу. Кінчивши писати, суддя прочитав королеві ласкаве й мудре повчання й присудив його до короткочасного ув'язнення в загальній тюрмі, а після того до прилюдного биття різками. Вражений король відкрив уже рот і, мабуть, дав би наказ тут же на місці відтяти голову доброму судді, але Гендон знаком застеріг його, і хлопець вчасно стримався. Гендон узяв його за руку, вклонився судді, і обидва, під охороною поліцая, пішли до тюрми. Коли вони вийшли на вулицю, розлючений монарх спинився, вирвав руку й вигукнув:

– Дурню, невже ти думаєш, що я ввійду в загальну тюрму живим?

Гендон нахилився до нього й промовив досить суворо:

– Чи будеш ти мені вірити? Мовчи й не накликай на нас ще гіршої біди необережним словом. Що буде, те й буде. Ти не можеш ні прискорити цього, ні віддалити. Чекай терпляче. Ще буде час побавитися або радіти, коли станеться те, що судилося.

Сторінки:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15    16    17    18    19    20    21    22   

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова