Казка.укр - Дитячі книги з малюнками українською
  Головна    Про сайт


Марк Твен

Принц i злидар

Переклад з англійської – М.Рябова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Зорад Ерно

Сторінки:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15    16    17    18    19    20    21    22   

Принц серед бродяг

Вся ватага бродяг встала ще вдосвіта й рушила в путь. Над головою нависли важкі хмари, під ногами було слизько, в повітрі віяло зимовим холодом. Зграя занепала духом. Одні були понурі й мовчазні, інші сердиті й роздратовані; всі були в поганому настрої, кожному хотілося похмелитись.

Буян віддав Джека на піклування Гуго, а Джонові Кенті велів не підходити до хлопця й дати йому спокій. До того ж він заборонив Гуго грубо поводитися з хлопцем.

Згодом надворі потепліло і хмари трохи розвіялися. Бродяги вже не трусилися від холоду, і настрій в них покращав. Помалу вони розвеселилися, почали насміхатися один з одного й зачіпати прохожих. Це вже показувало, що вони знов цінують радощі життя. Їх, очевидно, боялися: всі давали їм дорогу й терпляче зносили їхні образи, не зважуючись навіть огризнутися. Вони зривали з огорожі розвішану білизну на очах її власників, які не тільки не заперечували, а, здавалось, були навіть вдячні, що грабіжники лишали цілими хоч огорожі.

Нарешті вони вдерлися гуртом у невеличку ферму й розташувалися там як вдома, поки господар і його домашні, тремтячи з переляку, опорожняли свою комору, щоб приготувати сніданок непроханим гостям. Бродяги гладили по підборіддю фермершу іі її дочок, коли ті підносили їм страви, і з грубим, схожим на іржання, реготом ображали їх непристойними жартами. Вони шпурляли в фермера і його синів кістками й овочами, змушуючи їх раз у раз обертатися й присідати, і несамовито плескали в долоні, коли кому-небудь щастило влучити. Кінець кінцем, вони вимазали маслом голову одній з фермерових дочок, яка обурилася проти їхнього зухвальства. На прощання вони пригрозили спалити будинок разом з господарями, якщо ті здумають донести на них властям.

Десь опівдні, після довгої втомної путі, ватага зробила привал під тином на околиці великого села. Відпочивши з годину, всі розбрелися, щоб увійти в село з різних кінців і кожному взятися до свого ремесла. Джека послали з Гуго. Вони довгенько тинялися по вулиці, і, нарешті, Гуго, не знайшовши собі діла, сказав:

– Ну й убоге ж сільце. Тут нічого і вкрасти. Доведеться нам просити милостиню.

– Нам? Ні, ти проси, це твоє ремесло, а я не буду,

– Ти не будеш просити милостині? – вигукнув Гуго, витріщивши очі на короля. – Відколи це ти так змінив свої звички?

– Що ти хочеш сказати?

– Як що? Ти ж усе життя жебрував по лондонських вулицях.

– Я? Ти ідіот!

– Прибережи свої люб'язності – на довше вистачить. Твій батько каже, що ти змалку ходив по милостиню. Може, він збрехав, але невже ти насмілишся сказати, що твій тато бреше? – поглузував Гуго.

– Той, кого ти звеш моїм батьком, бреше.

– Ну, годі вже тобі вдавати божевільного. Бався так, щоб не було від цього шкоди. От як скажу йому, він тобі всипле.

– Не турбуйся. Я сам йому скажу.

– Слово честі, мені подобається твоя сміливість. От тільки мені не по душі твоя дурість. У житті й так занадто багато стусанів та прочуханок, щоб самому на них напрошуватися. Але годі про це. Я вірю твоєму батькові. Я не маю сумніву, що він може збрехати, я навіть певний, що він бреше, коли треба. Всі, навіть найкращі з нас, так роблять. Але тут нема потреби брехати. Розумні люди не брешуть на вітер. Ну, ходім. Коли ти більше вже не хочеш жебрувати, що ж ми робитимемо? Підем обкрадати кухні?

– Дай мені спокій із своїми дурницями. Ти мені набрид! – нетерпляче вигукнув король.

– Ну, от що, голубе, – розсердився Гуго. – Ні красти, ні жебрати ти не хочеш. Хай буде так. Але все ж я дам тобі роботу. Ти заманюй прохожих, а я буду просити милостиню. Посмій тільки відмовитися!

Король зневажливо глянув на нього й хотів був щось сказати, але Гуго перебив його.

– Тсс! Он іде якийсь чоловік. На вигляд він добрий. Зараз я впаду на землю, наче причинний. Як тільки він підійде до мене, ти падай на коліна і плач. Кричи так, наче в тебе в череві засіло сто чортів, і кажи: «О сер! Це мій сердешний, безталанний брат. У нас нема нікого в світі. Ради господа згляньтеся над нещасним, покинутим хворим бідняком. Будь ласка, подаруйте з ваших багатств однісінький пенні скривдженій богом, пропащій людині». Тільки ж гляди, вий і голоси, аж поки ми не видуримо в нього пенні. А то я покажу тобі!

Гуго заохкав, застогнав, закотив під лоба очі й закрутився на місці. А коли прохожий був уже близько, він, дико скрикнувши, упав на землю і затіпався, немов у корчах.

Принц i злидар

– Ах, сердега, – вигукнув жалісливий незнайомець. – Бідний, як він мучиться! Дай я допоможу тобі.

– Ні, не треба, ваша милість, – хай благословить вас бог! – мені страшенно боляче, коли мене хтось торкається під час припадку. От мій брат розкаже вашій милості, як я страждаю, коли мене починає корчити. Дайте пенні на шматок хліба, і облиште мене з моїм лихом.

– Один пенні! Та я дам тобі й три, сердешний мученику, – і, нервово покопавшися в кишені, незнайомець простяг Гуго гроші. – От, візьми їх на здоров'я, голубчику. А ти, хлопче, поможи мені перенести твого нещасного брата он до того будинку, де…

– Він зовсім не брат мені! – перебив його король.

– Як? Не брат?

– От бачите! – скрикнув Гуго, скрегочучи зубами. – Він зрікається рідного брата, який уже й так на краю могили!

– Справді, хлопче, в тебе жорстоке серце. Як тобі не соромно! Адже ж він не може ворухнути ні руками, ні ногами. Якщо він не брат твій, то хто ж він такий?

– Жебрак і злодій! Він узяв у вас милостиню й заразом заліз вам у кишеню. Якщо хочете зцілити його чудом, дайте йому палицею по шиї.

Але Гуго не став чекати чуда. Він умить схопився на ноги і помчав, як вітер. Обдурений прохожий, репетуючи на все горло, погнався слідом за ним. А король, палко дякуючи небу за своє визволення, побіг у другий бік і не перепочив ні на хвилину, аж поки не опинився в безпечному місці.

Він повернув у перший завулок, що трапився йому, і село лишилося далеко позаду. Кілька годин він летів чимдуж уперед, раз у раз тривожно озираючись, чи не женуться за ним. Нарешті, страх його минув, і його огорнуло приємне почуття спокою. Тут тільки він відчув голод і втому. Він постукав був у найближчу ферму, але його не схотіли слухати й грубо прогнали, його одяг не викликав довіри.

Розгніваний і ображений, він подався далі, вирішивши, що не стане більше так себе принижувати. Та голод покорив його гордість, і надвечір король ще раз спробував знайти собі притулок в одній фермі. На цей раз його прийняли ще гірше: вилаяли й пригрозили заарештувати як бродягу, коли він зараз же не забереться геть.

Настала темна непроглядна ніч. А маленький зморений монарх поволі плівся далі. Він мусив іти далі, бо щоразу, як він сідав перепочити, холод пронизував його до кісток. Він пробирався крізь густий нескінченний морок, і всі відчуття його були нові й чудні. Часом до нього долітали якісь голоси, наближалися, звучали все ясніше й раптом завмирали. Він не бачив самих людей, а тільки якісь безформні, примарні тіні, і здригався з остраху. Іноді блимав огник, далеко-далеко, наче в іншому світі; зрідка чулося дзеленькання дзвоників овечої отари – глухе, невиразне, ледве вловиме; мукання корів, що долинало з нічним вітром, нагонило тугу; час од часу незримі польові та лісові простори розтинало жалібне собаче виття; всі звуки долинали з далини, і маленький король почував себе відірваним від життя, самотнім і загубленим серед безмежної пустелі.

Спотикаючись, він ішов уперед, зачарований силою нових вражень, раз у раз здригаючись від шелесту сухого листя на деревах; йому здавалося, що це шепочуть люди. Ішов він, ішов і несподівано побачив перед собою тьмяне світло бляшаного ліхтаря. Він ступив у тінь і став чекати. Ліхтар стояв коло відчиненої клуні. Король постояв трохи – тиша, ніщо не ворухнулось. Стоячи на місці, він дуже змерз, а привітна клуня так вабила до себе, що він вирішив увійти всередину. Він швидко й нечутно прокрався до дверей і тільки-но переступив поріг, як ззаду почулися голоси. Він прожогом кинувся за бочку, що стояла в клуні, і присів навпочіпки. Ввійшло двоє робітників з ферми і, балакаючи між собою, взялися до роботи. Поки вони ходили туди й сюди з ліхтарем, король розглядів у дальньому кутку клуні щось ніби стійло і вирішив пробратися туди, коли лишиться сам. Крім того, він помітив там же поблизу купу попон і подумав, що цієї ночі й вони згодяться на благо англійській короні.

Робітники управились і пішли з ліхтарем, зачинивши за собою двері. Король, тремтячи від холоду, добрався до попон, забрав їх і рушив у пітьмі до стійла. З двох попон він зробив собі постіль, а іншими двома укрився.

Принц i злидар

Король був цілком задоволений, хоч старі ріденькі попони не дуже гріли, а до того ще й задушливо смерділи гострим кінським потом.

Хоч він дуже змерз і страшенно хотів їсти, але так утомився, що незабаром забувся в легкій дрімоті. Але в ту хвилину, коли він уже зовсім засинав, хтось доторкнувся до нього. Він зразу прокинувся й заціпенів. Таємничий дотик у пітьмі скував його таким льодовим жахом, що в нього спинилося серце. Він лежав нерухомо, ледве дихаючи, і прислухався. Але не вловив ні поруху, ні звуку. Він довго чекав, напружуючи слух, та все було тихо. Він знов поринув у дрімоту і знов відчув таємний дотик. Як страшно, коли в пітьмі тебе легенько торкається щось нечутне й незриме. Хлопець перелякався на смерть. Що йому робити? Покинути цю досить зручну постіль і втекти від невідомого страхіття? Але куди тікати? Вибратися з зачиненої клуні він однаково не міг. Блукати в темряві з кутка в куток у чотирьох стінах, коли за тобою літає якась примара й щохвилини торкається то до щоки, то до плеча – нестерпно. А хіба лежати так всю ніч, завмираючи від страху, краще? Ні! Що ж робити? Лишалося одно – він добре це знав – простягти руку й довідатися, що воно таке.

Це легко було вирішити, але дуже важко зробити. Він тричі обережно простягав у темряві руку й одразу ж відсмикував назад, не тому, що натрапляв на щось, а тому, що боявся от-от на щось натрапити. Але в четвертий раз він простяг руку трохи далі й наткнувся на щось м'яке й тепле. Він закам'янів від жаху – йому здалося, що це мрець, який не встиг ще захолонути. Він подумав, що краще вмерти, ніж торкнутися його вдруге. Та він помилився, бо не знав ще непереможної сили людської цікавості. Трохи згодом проти його волі, наперекір його бажанню – рука його знов потяглася в той самий бік. Він помацав пасмо довгого волосся. Здригнувся, але все ж провів рукою по волоссю й натрапив на якийсь теплий мотуз. Провів рукою по мотузу й намацав невинне теля! Мотуз був зовсім не мотуз, а телячий хвіст.

Королеві стало дуже соромно за себе, що він натерпівся таких страхів і мук через якесь сонне теля. Але йому нічого було соромитися, бо ж він злякався не теляти, а чогось страшного неіснуючого, що ввижалося йому замість теляти. У ті далекі забобонні часи всякий інший хлопець злякався б не менше.

Король був у захваті не тільки тому, що невідоме страховище несподівано виявилося звичайнісіньким телям, а й тому, що в нього знайшовся товариш. Він почував себе таким самотнім і покинутим, що навіть близькість лагідної тварини була йому приємна. Люди так знущалися з нього, так жорстоко з ним поводилися, що він був радий опинитися в товаристві створіння хоч і не дуже розумного, та зате добросердного й лагідного. Отже він зважився забути свій високий сан і здружитися з телям.

Погладжуючи теляті теплу, шовковисту спину – бо воно лежало зовсім близько – король міркував, що теля може стати йому у великій пригоді. Тому він послав собі постіль на землі поруч теляти, згорнувся клубком, уткнувшись головою йому в спину, закутав попоною себе й свого друга, і за хвилину йому вже було так тепло й зручно, як на пуховиках у королівському палаці.

І враз напливли приємні думки; життя здалося прекрасним. Він скинув пута рабства й злочину, визволився з товариства підлих, жорстоких бродяг, йому було тепло й затишно, він був щасливий. Знявся нічний вітер. Він налітав буйними поривами, від яких здригалась і тріщала стара клуня. Часом вітер ущухав і завивав по кутках. Але королеві тепер було так добре, що це здавалось йому музикою. Хай дме й лютує вітер, хай стогне й завиває – йому це байдуже, ба навіть приємно.

Він лише щільніше пригорнувся до свого друга, насолоджуючись теплом, і непомітно поринув у блаженний, безмрійний сон, ясний і мирний. Десь вили собаки, жалісно мукали корови, бушував вітер, дощ люто стукотів по даху, а його величність монарх Англії безтурботно спав. Поруч нього спало теля, нехитре створіння, якому не заважали ні буря, ні сусідство короля.

Сторінки:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15    16    17    18    19    20    21    22   



Фейсбук-група Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Живий журнал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Телеграм-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Інстаграм Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Ютуб-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн


Усі категорії


У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова





Гостьова книга Контакти   На головну сторінку

© 2015-2020 Валерія Воробйова