Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

В.Путіліна

Пригоди Дук-ду

ЗМІСТ
Про Дук-ду
В лісовій лікарні
Дук-ду в школі
Дук-ду в біді
Дук-ду мандрівник
Дук-ду парашутист
Дук-ду пловець
Повернення Дук-ду
Дук-ду та його друзі
Хоробрий Дук-ду

 

Повернення Дук-ду

Тим часом Білка дуже горювала за сином і плакала від горя.

— Бідолашний мій Дук-ду, — примовляла вона. — Де ти, синку? Чи живий ти?

Навколо зібралися білки, втішали її та голосили самі:

— Бідолашний наш Дук-ду. Такий він був хороший. Такий гарний. Шкода нам його. Шкода. — Вони голосно рюмсали й витирали сльози хвостами.

— Шкода Дук-ду, шкода, — лунало скрізь.

— А ось і я! Доброго дня! — пролунав раптом веселий голос.

— Ой, це ж наш Дук-ду! — зраділи білки. — Дук-ду знайшовся!

— Синочку мій! — вигукнула щаслива Білка. — Я так хвилювалася за тебе!

— А я за тебе, — сказав Дук-ду і притулився до мами. Найдобрішої, найпухнастішої, найрудішої на світі.

Всі оточили Дук-ду, стали розпитувати, де він був, що бачив.

Адже ще нікому з білок не доводилося їздити на машині. І ніхто з них ніколи не бував там, де живуть люди.

— Розкажи нам все, все! — просили білки.

І Дук-ду почав розповідати. Він розповів, як страшно йому було їхати на машині. Як усе гуркотіло, дзвеніло і падало на нього.

А коли Дук-ду розповів про Куницю та про те, як він врятувався від неї, білки від страху за Дук-ду закривали очі лапками та вскрикували:

— Ой, ой! Мало не схопила його Куниця!

Дук-ду, чуючи, як лякаються білки, навіть посміхнувся. Зараз подорож вже не здавалася йому такою страшною. Адже він так багато побачив!

Дук-ду розповідав і розповідав, поки мама не сполошилася. Треба поїсти Дук-ду, адже він голодний. Вона дала йому велику ялинову шишку та жменю сухих грибів. Але поїсти Дук-ду не вдалося.

На галявині з'явився Дятел, який теж став розпитувати Дук-ду, де він був і що бачив. Дятел сказав:

— Я знаю, ти побував у людей. Ти багато чого побачив. Відповідай мені на такі питання: в яких деревах люди довбають свої будинки? І як розташовують їх: обличчям до сонця чи не до сонця? Нам, дятлам-будівельникам, дуже цікаво це знати.

Дук-ду одразу відклав ялинову шишку й сухі гриби і пояснив Дятлові, що люди не вміють довбати собі будинки на деревах. Вони їх ставлять прямо на землі. Зверху над будинком вони будують горище. Там добре, сухо. Можна горіхи там складати й гриби. І ліс звідти видно. Незрозуміло, чого тільки люди не живуть на горищах?

Дук-ду трохи подумав, потім вигукнув:

— Здогадався, чому вони не живуть на горищах! Тому що вони не вміють стрибати високо, як ми. І дертися по стінках не вміють. Ось і живуть на землі.

Всі в захваті слухали Дук-ду.

— Яке уважне білченя! — не втримався від похвали Дятел. — Я вражений!

— До того ж воно хоробре. Ну, просто найхоробріше у всьому ближньому і далекому лісі, — вторили йому білки. І в один голос назвали Дук-ду Великим Мандрівником.

Зголоднілий Дук-ду схопився лапками за голову.

— Ой, мамочко, ой! — прошепотів він. — У мене в голові запаморочилося.

— Годі хвалити Дук-ду, — попросила розумна Білка гостей. — У нього в голові паморочиться від ваших похвал. Це дуже небезпечно.

Але Білка даремно хвилювалася. Не від похвал запаморочилося в голові у Дук-ду. Просто йому дуже хотілося їсти. І коли він згриз шишку та поїв грибів, йому одразу стало краще.

Білки теж розвеселилися. Вони гризли горіхи, пили брусняний сік і знову слухали Дук-ду. Він розповідав, ніби не про себе, а про інше, незнайоме боягузливе білченя, яке перестало боятися.

— Як добре не боятися! — зізнався Дук-ду.

— Чудово! — підтакували йому білки хором. І про всяк випадок обережно озиралися: чи не причаїлася десь у кущах зла Куниця. І, не побачивши її, ще радісніше заговорили: — так, так! Добре не боятися!

— По собі це знаю, — сказав лікар Вух Вухич, який щойно прийшов провідати Дук-ду.

Усі шанобливо розступилися. Пропустили вперед улюбленого лікаря. А білченята підкотили до нього найзручнішого пенька. Вух Вухич сів, дістав з берестяної сумки свою лікарську трубочку та покликав Дук-ду.

— Ой, боюся, — зашепотів Дук-ду. — Ні, ой, не боюся!

І заховався за маму. Він подумав, що лікар зараз забарабанить у барабан. А Дук-ду просто не виносив, коли барабанили над самим його вухом.

— Не ховайся за маму! — суворо сказав Вух Вухич. — Підійди до мене.

Дук-ду з острахом підійшов до лікаря і замружився. І хоча він сильно хвилювався, лікар Вух Вухич залишився ним задоволений.

— Молодець! — похвалив він Дук-ду. — Ось тепер твоє серце на місці. Там, де воно має бути. А не в лівій передній лапці.

І лікар запросив білок послухати, як добре б'ється серце Дук-ду. Воно билося сильно, радісно: тук-тук, тук-тук, тук-тук. Ніби вимовляло: «Не боюся! І все!»

— Постарайся, — сказав лікар Вух Вухич Дук-ду, — щоб твоє серце завжди залишалося на місці. І не вискакувало більше в ліву лапку. Спробуєш? — І він підморгнув йому на цей раз так смішно, ніби він сам був якимось маленьким пустуном-білченям, а не знаменитим лісовим лікарем Вух Вухичем.

— Постараюся! Спробую, — пообіцяв Дук-ду. — Я тепер весь час стараюся.

І він втік зі своїми друзями білченятами. Адже він був звичайним маленьким білченям і прославився ненавмисно. Найбільше йому хотілося стрибати та малювати кульбаби. І зовсім не хотілося розповідати одну й ту саму історію про те, де він був і що бачив.

 

ЗМІСТ
Про Дук-ду
В лісовій лікарні
Дук-ду в школі
Дук-ду в біді
Дук-ду мандрівник
Дук-ду парашутист
Дук-ду пловець
Повернення Дук-ду
Дук-ду та його друзі
Хоробрий Дук-ду

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова