Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

В.Путіліна

Пригоди Дук-ду

ЗМІСТ
Про Дук-ду
В лісовій лікарні
Дук-ду в школі
Дук-ду в біді
Дук-ду мандрівник
Дук-ду парашутист
Дук-ду пловець
Повернення Дук-ду
Дук-ду та його друзі
Хоробрий Дук-ду

 

Дук-ду в школі

Наступного ранку Білка наказала синові бігати по росі.

— Боюся! Ой, боюся! — заскиглив він.

Довелося їй разом з ним бігати. Потім вони разом зробили ранкову гімнастику та пішли до Школи Маленьких білченят. Дук-ду — вчитися, а мама — щоб він не боявся.

Вона сіла за березовий пеньок, який у білченят був замість парти, і зайнялася улюбленою роботою. Нанизувала намисто з шапочок торішніх жолудів. А Дук-ду малював. Адже він вчився не просто в лісовій школі, а в художній школі. У знаменитої художниці Рудої Чаплі.

Художниця Чапля любила розповідати білченятам про квіти та про кольори.

— Дивіться, білченята, та слухайте, — говорила вона. — Я вам сьогодні розповім, які бувають кольори. На світі буває червоний колір.

Дук-ду обернувся до мами і прошепотів:

— Я знаю. Червоний колір — це коли цвіте гвоздика. Правда?

Чапля почула і сказала:

— Правильно. Червоний колір — це квітка гвоздики.

І вона намалювала червону гвоздику.

— На світі буває жовтий колір, — продовжувала розповідати Чапля.

— Це кульбаба, — знову швидко прошепотів Дук-ду мамі.

Всі подивилися на нього, а він зніяковів і більше не промовляв ані слова.

— А ще буває чорний колір, — сказала Чапля. — Ось як мої смужки.

Вона показала чорні смужки, які були у неї на голові.

— Коли-небудь, — пообіцяла Руда Чапля, — я покличу в гості свою родичку, Білу Чаплю. І ви побачите справжній сніжно-білий колір.

Руда Чапля пишалася своєю сніжно-білою родичкою. Їй хотілося, щоб і маленькі лісові художники помилувалися красивим птахом.

Білченята стали малювати кольорові картинки. Замість фарб у них було різнокольорове чорнило, а замість пензликів — соснові хвоїнки. Чапля переходила від пенька до пенька і дивилася, як малюють її учні. Вони дуже старалися. І від старанності облизували кінчики хвоїнок.

— Білченята, припиніть облизувати хвоїнки, — зробила їм зауваження Чапля. — Бо вам чорнил не вистачить.

— Не будемо більше, — пообіцяли білченята.

Раптом у сусідній музичній школі розпочався урок солов'їного співу. Соловей вчив співати птахів по-солов'їному. Він пояснював їм, як розкривати дзьоб. І як тримати голову. І на якій гілці краще сідати, коли співаєш.

Птахи старанно вчилися в Солов'я, але так і не навчилися співати як він. Кожен співав по-своєму.

Маленькі білченята заслухались цих пісень та перестали малювати. А Дук-ду випадково з'їв свої чорнильниці. Він і сам не помітив, як з'їв. Проте художниця Чапля помітила і послала його по нові. Довелося Білці відкласти шапочки торішніх жолудів і йти разом з Дук-ду.

Той, хто не бував у Школі маленьких білченят, здивується і злякається. «Як це можна, — подумає він, — їсти чорнильниці? Адже це несмачно!» Ну, а якщо комусь доводилося там побувати, не здивується. Він і сам, як Дук-ду, із задоволенням проковтнув би цілу сотню чорнильниць. Тому що вони не скляні і не дерев'яні, а ягідні. Будь-яка ягода для білченят — чорнильниця. А в ній — смачні різнокольорові чорнила: червоні, сині, жовті. Чорнильниці-малинниці, чорнильниці-суничниці, і чорничниці, і ожинниці. Скільки ягід в лісі, стільки і чорнильниць.

Дук-ду набрав суниці, потім чорниці та повернувся до школи. Він вмочив хвоїнку спочатку в суничницю, потім в чорничницю і розфарбував намальовану квітку. Вийшов ліловий дзвіночок. Аж тут і урок скінчився.

— Білченята, з'їжте свої чорнильниці, — дозволила Чапля, — та йдіть додому. Тільки будьте обережні. Щоб Куниця вас не вислідила.

Білченята з'їли чорнильниці. Не залишати ж їх мурашкам? Склали хвоїнки, почистили мордочки та хвостики і побігли додому. Вони весело стрибали по гілках, перелітали з дерева на дерево. Дук-ду не відставав від них. Поруч з ним була мама. Вона теж розвеселилася. Навіть підбурювала білченят:

— Ану, хто стрибне вище?

І сама підстрибнула так високо, що всі білченята заверещали від захвату. А Білка зніяковіла. Мерщій залізла на високе дерево, подивилася в усі боки: чи не бачив її хтось з дорослих білок? Дорослих білок вона не помітила. Проте внизу, на відкритій галявині, вона побачила Куницю.

— Гей, білченята, — закричала зверху Білка, — перестаньте галасувати! І не дуже веселіться. Краще розбігайтеся по домівках. Куниця близько.

Білченята відразу принишкли і помчали, полетіли до своїх домівок. Дук-ду з мамою теж не стали чекати, коли їх помітить Куниця. Розпушили хвости й підлетіли до самого будинку. Там і опустилися.

ЗМІСТ
Про Дук-ду
В лісовій лікарні
Дук-ду в школі
Дук-ду в біді
Дук-ду мандрівник
Дук-ду парашутист
Дук-ду пловець
Повернення Дук-ду
Дук-ду та його друзі
Хоробрий Дук-ду

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова